Щастя на вазі з Карою

«⑩»

-"Настав час вам довести свою відданість і потребу. Ви поїдете відвідати братів Пруетт, яких минулого разу чомусь не змогли доставити до мене, — у цих словах ковзала неприкрита лють, і по шкірі дівчини побігли мурашки, коли вона задумалася про те, що трапилося з тими, хто не виконав указу.
—"Треверс, Блек, Долохов,Бауерман і ти, Белатрисо,приведете до мене хоч одного з них. Якщо вони знову чинитимуть сильний опір, одного вбийте, але іншого не смійте, якщо не хочете дізнатися, що може бути гіршим за смерть. Вирушайте, — наостанок кинув він присутніми і пішов назад до крісла, де батько Асторії щось доповідав йому. Дівчина впізнала Теодора за його манерою говорити при Лорді — він ніколи не випрямлявся і горбився, на дочку він навіть не глянув.
Дівчина з жахом стояла, не в змозі зрушити: на них чекав рейд, після якого ні вона, ні Регулус можуть не повернутися. Асторія боялася втратити саме зараз набуте у вигляді молодої людини щастя, але знала, що якщо їх обрали, то нічого не змінити. Через секунду вона відчула трохи вологу долоню з крижаним кільцем на ній: Регулус, навіть не дивлячись на свій страх, все ще був поруч і намагався підтримати її. Дівчина відірвала очі від підлоги і підняла їх на хлопця, який намагався видавити щось схоже на усмішку.
Белатриса назвала адресу будинку, куди вони мали сьогодні навідатися, і обрані Пожирачі Смерті один за одним трансгресували — Реїн з Регулусом, як завжди відправились разом, тримаючись за руки.
Вони опинилися на темній, безлюдній вулиці, де самотньо стояв нічим непримітний будиночок, у якому й жили брати. Схоже, Белатриса, якій належало стежити за тими, хто ще ніколи не брав участі в таких вилазках, не мала ні найменшого бажання ховатися, що Асторія зрозуміла як тільки та, голосно вигукнувши закляття, що відчиняло замки, увійшла до приміщення,а за нею пішли інші. Перші секунди нічого не відбувалося, Бауерман,що зайшла останньою, зачинила двері, і тут почалося те, чого, мабуть, ніхто не очікував — на них посипалися закляття, яскраве світло від яких показало зосереджені обличчя двох чарівників, що стояли в дверях. Це були Гідеон і Фабіан, які раз у раз вигукували нові прокляття.
Дівчині було не до думок про чарівників.
Регулус не відбіг за нею в укриття, коли в Пожирачів полетіли заклинання,вона була впевнена, що чула, як він упав, і могла поклятися, що стогін болю, почутий нею, належав саме йому. Інші Смертежери на всю відбивали атаку, але дівчина не могла ні про що думати,окрім Регулуса, потім почула звук падаючого тіла, який зовсім не налякав її і не викликав жалю. Вона не могла співчувати братам, коли десь зовсім поруч могла вмирати людина, за яку вона б без роздумів віддала своє життя. Через кілька хвилин все закінчилося, хтось із Пожирачів застосував приголомшливе закляття, за допомогою якого вдалося приборкати чарівника, що залишився. Кімната висвітлилася чарівним світлом, що вирвалося з палички Белатриси, яка разом із Треверсом і Долоховим вирушила оглянути живого брата, поки Асторія, яка не помічала нічого на світі, кинулася до розпростертого на підлозі Регулуса.
Вона без роздумів назвала застосоване до нього закляття: Сектумсемпра. Знервована,вона перебрала у своїй голові все те, що колись вивчала у школі. Нарешті, згадавши контрзакляття, вона промовила його, вказуючи паличкою на місце, де на чорній мантії виднівся розріз.
-"Живий?",— спитала кузена Регулуса, на що дівчина їй досить грубо відповіла:
-"А ти не бачиш?"
-"Чи зможеш трансгресувати разом із ним? Вальбургія вам могла б допомогти", -ніби не помітивши тону дівчини, запитала Белатриса.
Дівчина кивнула, вдруге її могло образити таке питання, але зараз це не мало жодного значення, вона була не здатна навіть ще на одну грубість.
-"Тоді забирайтеся звідси, скоро аврори можуть завітати,— попередила Лестрейндж,я поясню все Лорду".
Асторія взяла Регулуса, який намагався підвестися з підлоги, за руку і спробувала зосередитися на будинку, де хотіла з'явитися, що було досить важко, в голову лізли зовсім інші думки. Але це у неї вийшло, раз зрештою вони опинилися у вітальні маєтку Блеків.
Оріон і Вальбургія, що сиділи в кріслах, миттю схопилися. Батько Регулуса допоміг синові піднятися і сісти на диван, а його мати побігла за бадяном, про що її попросила не так чемно, як завжди, дівчина, як тільки вони з'явилися в кімнаті.
Лежачи в ліжку, Бауерман зрозуміла, наскільки близька сьогодні була смерть і від цього їй стало страшно. Ще півроку тому вона була згодна померти, але зараз життя заграло новими фарбами: воно стало ближче з друзями, знайшло людину, яку любила по-справжньому, і все це вона могла втратити за один вечір. Але своя смерть видавалася не такою страшною, якби загинув Регулус. Дічина не могла собі уявити, що б вона робила, якби цієї ночі вона не встигла б його врятувати, якби він втратив занадто багато крові і помер: жодне закляття не здатне воскресити людину. Життя дівчини б зламалосб знову, і навряд чи вона змогла б вибратися з ями розпачу...
                                       ***
Асторія солодко сопіла у великому м'якому ліжку, і ця ніч мала бути тихою і безтурботною, як завжди. Ранок теж мав бути звичайнісіньким, одним із тих, які вона щодня проводила з Регулусом з липня і до початку серпня. Вони домовилися, що день народження дівчини проведуть у спокійній домашній обстановці, але, мабуть, хлопчина не стримав обіцянку, коли Астррії довелося прокинутися від того, що хтось заліз на її ліжко і стрибав. Звичайно, цей хтось був ніхто інший, як Лорел, яка обожнювала будь-які свята. Помітивши, що іменинниця розплющила очі, вона впала за кілька сантиметрів від неї і, спершись на лікоть, поцікавилася:
-"Як спалось,місіс Блек?", — у темряві на Бауерман дивилися величезні очі, і дівчина, що прокинулась лише кілька секунд тому від того, що її ліжко ходила ходуном,побачила поряд з собою подругу,важко видихнула
-"Тільки не починай...Що ти тут робиш?",- запитала Асторія.
-"Наскільки я пам'ятаю, я ніколи не просила мене так будити"
-"Хіба? Напевно, тебе пам'ять підводить, старість як не є,-Хокінз розвалилася на ліжку,-мене взагалі запросили на твій день народження, а з гостями, між іншим, так не прийнято розмовляти,міс",-дівчина цокнула і пригрозила подрузі вказівним пальчиком. Вона була чудовою актрисою з дуже живою мімікою, що приваблювало до неї людей.
-"І хто ж тебе запросив, дозволь дізнатися?",закриваючись ковдрою від сонця запитала Асторія,- я думала, що ти не зможеш приїхати".
-"Ні, ну ви подивіться на неї, - в цей момент Лорі театрально розвела руками і звернулася до ніби присутньої в кутку кімнати публіці, - стривай-но, ти серйозно думала, що я, Лорел Хокінз, твоя найкраща подруга, пропущу твоє день народження? Це образливо. І хіба треба мене запрошувати, щоб я з'явилася?
-"Не тебе розбудили і забили з самого ранку бідну голову,-Бауерман присіла на самий край ліжка і роздумувала про те, що для неї приготували друзі,Нат з тобою?"
-"На твою думку, я могла прибути без нього?. Тепер подруга розглядала те, що лежало на тумбочках поруч із ліжком, потім вона глянула на наручний годинник, підсвітивши циферблат чарівною паличкою, і побачене змусило її кинути в дівчину подушкою і скомандувати: «Ти вдянеш цю сукню без примх,які завжди чую. Сьогодні ти маєш сяйти, люба".
Коли дівчата спустилися вниз, юнаки,що чекали їх тихо з'ясовували стосунки, але, помітивши, Асторію і Лорел вони миттю замовкли. Однак, на обличчі молодшого Блека, як би він не намагався це приховати, читалися тривога та розчарування. Бауерман привіталася з Натаніелем, після чого вони обнялися, і вся компанія нарешті вирушила з дому. Надворі було темно, тому друзі підсвічували собі шлях своїми паличками, щоб випадково не оступитися і не впасти. Йшли вони не більше півгодини, коли нарешті опинилися на гігантській території давньої напівзруйнованої фортеці. Пройшовши через внутрішній двір, вони майже відразу зайшли в маленьке приміщення, звідки вгору вели гвинтові сходи. Вони піднялися на вежу, і очам відкрився дивовижний вигляд. На плоскій поверхні було розміщене ніжно-біле шатро,скрізь були розставлені підвісні свічки, які висвітлювали не лише невеликий майданчик, де опинилися друзі, а й вид, що відкривався з вежі. Навіть людині з найбагатшою уявою на землі важко було б уявити, що десь у світі може бути настільки невимовно гарне місце.
-"З днем народження, Торі!",-закричали друзі і в ту ж секунду в небі з'явились яскраві вогні, що змусили дівчину підняти очі і побачити двох прекрасних феніксів, що літали на безхмарному небосхилі. Вони перепліталися вісімкою,а потім піднялись високо-високо у небо і розвіялись.
На столі уже чекав кремовий торт з безліччю різнокольорових свічок, устромлених усередину. Поки полруга запалювала їх, іменинниця стояла в роздумах, а ззаду її ніжно обіймав Регулус, поклавши підборіддя їй на плече. Цього серпневого дня у нього з'явилися нові причини для занепокоєння, які він не міг викинути з голови навіть у день народження дівчини. Натаніель,який давно знав про вступ друга до лав Пожирачів Смерті, повідомив, що збирається наслідувати приклад Регулуса. Але він ніяк не очікував, що шкільний товариш почне його відмовляти, намагаючись переконати в хибності прийнятого ним рішення. Однак, Регулус бачив, які б аргументи він не пред'являв, друг залишався сліпим до них, а потім у кімнаті з'явилися Асторія з Лорел і розмова обірвалася, залишивши гіркий осад. Регулус знав, що не повинен у цей день, коли вона така щаслива, псувати їй свято своїми занепокоєннями. Він розповість їй про все пізніше. Щоправда, у глибині душі молодший Блек твердо знав, що промовчить.Він уже так робив і був упевнений, що чинить так, як буде правильніше по відношенню до дівчини, але совість все одно іноді його мучила. Йому не хотілося їй брехати, але втручати в справи, які можуть знову ввести її в той депресивний стан духу, в якому вона перебувала минулого року, не хотілося ще сильніше. Навіщо турбувати її, коли він сам може вирішити ці проблеми?Ната він відговорить, з хрестражем зможе розібратися сам, і Торі ні про що не дізнається до того часу, коли це буде безпечно. Через кілька років він про все їй розповість, і між ними не буде жодних таємниць, але лише через кілька років, коли це не зашкодить їй.
Бауерман задула свічки, не розриваючи обіймів, у яких почувала себе так комфортно, як ніколи раніше, і загадала бажання. Воно було простим у формулюванні.Вона хотіла, щоб вони всі вижили, щоб війна, навіть якщо вона вже встигла торкнутися їхніх доль, не забрала їхніх життів.
І ось настав час подарунків. Хокінз незграбно залізла кудись під стіл і витягла звідти величезну коробку, перев'язану стрічкою. Поставивши їхній спільний з Натом подарунок на стіл, вона наказала Асторії швидше його відкрити, а сама тремтіла від нетерпіння. Усередині виявилося стільки різних солодощів, що іменинниці точно вистачило б їх на кілька місяців безперервного поїдання, а серед шоколадок, якщо як слід поритися, можна було знайти різні потреби, без яких, на думку Лорі, існувати було неможливо.
Руки,які її обіймали-відпустили,а через кілька секунд щось красувалося на шиї. Побачивши прикрасу, Торі обернулась і поглянула на хлопця.
-"Спочатку я думав, що ти не захочеш  прикрасу,бо це для тебе звично,батьки щорічно,дарують подібне,але потім вирішив, що ця ледь помітна підвіска з амети́сту у вигляді півмісяця буде ідеально підкреслювати твої небесні очі. Тим паче,що ти подарувала мені перстень на день народження,який для мене немов оберіг,- спробував пояснити свій вибір Регулус,-то...як тобі?"
-"Краще не може бути,Реджі,-шепочучи мовила дівчина,-це найкращий подарунок, який ти міг мені подарувати".
Дівчина потяглася і ніжно поцілувала свого хлопця в краєчок губ.
Наскільки хороший не був цей день, але він як і будь-який інший добігав кінця. Відразу після святкового вечору Лорез з Натом вирушили додому, а Асторія мала зазирнути до своїх батьків.
Отримавши у подарунок набір із перлинного кольє та сережок,а потім повечерявши,дівчина відчуваючи, що виконала обов'язок перед батьками, повернулася до Блеків.
                                         ***
Регулус сидів на одному з крісел, і вдавав, що читає книгу, проте від Асторіїї не сховалося, що за півгодини, які вона знаходилася у вітальні, він не перегорнув і сторінки. Щось сильно турбувало його, але коли дівчина спробувала заговорити з ним про його тривогу, він лише усміхнувся і сказав, що замислився над долею книжкового героя. Звичайно, Бауерман не склало труднощів розкусити цю чисту брехню, але вона не подала вигляду — вона, як ніхто інший знала, що бувають проблеми, якими не захочеться поділитися навіть із найближчою людиною. Дівчина залишила його віч-на-віч із хвилюваннями, які він хотів нести поодинці, можливо, їй варто було допитатися до суті проблеми, але вона це не зробила. Може, якби вона дізналася, в чому його тривоги, все могло б скластися зовсім інакше, але нам не судилося дізнатися, що було б, якби той чи інший вчинок не був би скоєний.
Поспілкувавшись трохи з батьками Регулуса та отримавши від них теплі привітання,Асторія піднялася до себе. Вона була вимотана емоційним днем і мріяла лише про сон, але несподівано у скляні двері балкона хтось постукав. Останнім часом дівчину лякали будь-які різкі звуки, особливо серед тихої ночі. Але повернувши голову, вона побачила велику сову, що сиділа за вікном, у дзьобі якої був затиснутий конверт. Відчинивши двері,Асторія впустила птаха до кімнати і взяла листа. Почерк не залишав сумнівів — він був написаний Венорою. Дівчина відчувала нетерпіння розкрити конверт, але водночас вона чомусь боялася цього. Пересиливши себе, вона розкрила листа і,підійшовши до лампи, почала читати.
              ❴✠❵┅━━━╍⊶⊰⊱⊷╍━━━┅❴✠❵
Привіт,Торі
З Днем народження! Цього дня я хочу побажати тобі, щоб ти нарешті стала щасливою, незважаючи на всі обставини твого життя — ти на це заслуговуєш, як ніхто інший. Я ніколи не забуду всього, що ти зробила для мене. Адже саме ти підтримувала мене, коли мені це було потрібно найбільше у світі. Якби не було тебе, я б не пережила розлучення батьків. Я часто згадую ті тижні, коли я про все здогадалася і поділилася своїми тривогами з тобою, і найдивовижніше, що цей час не здається мені таким жахливим. Я пам'ятаю, як ти постійно водила мене гуляти, як ми піднімалися вночі на астрономічну вежу. Іноді мені здається, що це були навіть одні з найкращих шкільних тижнів у моєму житті. Можливо, ти не хотіла отримувати цього листа, але я чомусь не могла не надіслати його. Знаєш, мені справді шкода, що так вийшло. Я була така груба з тобою. Тієї миті, коли я побачила мітку, мені стало страшно, по-справжньому страшно. Ти ж знаєш про мого батька, а ти тепер на протилежному боці в цій війні та навіть не дивлячись на це,я не мала так різко обірвати наше спілкування. Останнім часом я все частіше думаю, що тоді тобі була потрібна допомога, а я нічого не зробила. Я виявилася поганою подругою, і ти цього не заслужила. Якщо тобі буде щось потрібно, я готова допомогти, тільки дай знати.
Ще раз пробач мені.
                                       З любов'ю Венора

18 серпня 1979

Перечитавши листа щонайменше разів сім і замочивши його сльозами, дівчина взяла подароване перо і підійшла до столу, щоб написати відповідь. Але слова не йшли, вона писала перший рядок і кожного разу її щось бентежило в написаному: то якесь слово звучало на так, то по її почерку було помітно тремтіння руки, що хвилювалося в душі дівчини. В кінці кінців, вона відклала перо і папір, подумавши, що великої різниці не буде, якщо відправити листа ранком, а не зараз вночі. Все одно на думку не спадали потрібні слова, здатні відобразити почуття Асторії.
Вона була щаслива,в усіх значеннях цього слова. Це було по праву найкращий день народження в її житті. Вона не могла уявити наскільки їй пощастило зустріти своїх друзів. Вона дивилась у вікно за яким ховалось вечірнє зоряне небо, намагаючись,приховати при цьому сльози радості, що виступили на очах. До сьогодні вона ніколи не відзначала цього дня: зазвичай батьки влаштовували вечір, на який запрошували якихось знатних людей, жодного з яких сама іменинниця найчастіше не знала, але повинна була привітно їм усміхатися і розсипатися в подяках на їх привітання. А сьогодні був по-справжньому її день народження,день коли народилась дійсно щаслива душа....