Щастя на вазі з Карою

«⑬»

Коли Регулус не з'явився в обіцяний день,Асторія здивувалася та занепокоїлася, адже раніше він ніколи не чинив так. Вона чекала день, потім два, потім минув тиждень і, не витримавши, вона вирушила на площу Гриммо, сподіваючись знайти його в будинку батьків. Постукавши у двері,дівчині довелося почекати кілька хвилин, поки її не впустив у будинок змарнілий і ніби встиг за тиждень постаріти Оріон.
-"Це ти,Торія..",-сказав він розчаровано, і надія, яка ковзала в його погляді, коли він тільки відчиняв їй двері, зникла, — заходь у середину. Тільки акуратно, тут скрізь уламки від скла аби не поранилась".
На підлозі і справді валялося скло, шматочки порцеляни та кришталю, які раніше були старовинними вазами та фамільними сервізами.
-"Реджі,синку?,-пролунав голос із кухні, і до передпокою вибігла Вальбургія з опухлими від довгих ридань очима.
-"Де мій син? Він убив його, так? — спитала вона, побачивши Асторію, наче дівчина могла знати, де був Регулус.
-"Де він?",-вигукнула Місіс Блек, коли Бауерман не змогла відповісти на її запитання.
Не дочекавшись новин про долю молодшого сина, Вальбургія увірвалася назад до кухні, і дівчина почула, як вона одним рухом палички змахнула все, що лежало на столі. Через прочинені двері Асторія побачила, що кімната була  розгромлена: дверцята шаф відчинені, стільці зламані, на підлозі валялися уламки посуду. Вальбургія ж сіла на один із уцілілих стільців і заплющила очі, з яких, не перестаючи, котилися сльози розпачу, руками.
-"Ходімо у вітальню, Торі..,- втомлено запропонував Оріон. Про себе дівчина подумала, що за тиждень він змінився до невпізнання: він більше не жартував, на обличчі не грала весела усмішка, зате біля очей пролягли глибокі зморшки. У його голосі була лише втома та відчуженість. Схоже, за тиждень він уже вичавив із себе всі емоції, -потрібно поговорити".
Зайшовши до кімнати, вони присіли на диван.
-"Я знаю,ти знаєш як і я, що Регулус не міг так просто пропасти, — промовляючи синове ім'я, він запнувся, а куточки його рота опустилися вниз,-тому я хвилююсь,адже тобі загрожує небезпека.Можливо він щось зробив не так або що,але це вже не має значення. Ми не можемо вічно жити минулим.Зараз нам варто думати, про тих, хто живий і теж дорогий".
Асторія здригнулася, коли він це сказав. Оріон уже не вірив, що його син міг вижити,він змирився,але вона ще не попрощалася з надією,як любляче материнське серце місіс Блек.
-"Для тебе настануть важкі дні доню: тебе завжди підозрювали і до цього, а тепер з тебе не зводитимуть очей. Не знаю,як Вальбургія,але ти завжди можеш на мене розраховувати. Будь обережна,Торі..,-тяжко зітхнувши, він похмуро додав:
Ми поставили хрест на цвинтарі в Ґодриковій Впадині. Тіла звісно ми так і не знайшли...".
Асторія заплакала і обійняла Оріона. Він як і Регулус утішав її погладжуючи волосся,тихо шепочучи:
-"Не плач серденько,не плач...Його не має поруч,але він завжди є ось тут,Торі.." і він вказав на її серце.
-"Спасибі..тату...",-мовила тихим голосом Бауерман і міцніше обійняла містера Блека.
Дівчина не стала затримуватись в будинку на площі Гриммо,тому пішла, залишивши батьків Регулуса. Покидаючи дім, Вальбургія обійняла дівчину,поглянувши на неї:
-"Ти прости мене,що зірвалась...Реджі так і не з'явився,а я сама не своя. Ми завжди раді тебе бачити,як і був радий бачити тебе наш син. Знай,що тут теж твій дім...доню"
Асторія поцілувавши місіс Блек і попрощавшись з Оріоном залишила дім.
Як швидко пропажа сина зламала цих колись щасливих людей...
                                      ***
Дівчина сиділа у своїй кімнаті на ліжку,дивлячись у стіну. Для неї в цей момент мало значення лише зникнення її Регулуса - минуло два тижні, а він так і не з'явився. З думок її вивів силует,що з'явився серед кімнати. Обернувшись, вона помітила Кікімера, домовика Блеків. Вона відразу схопилася з ліжка, сподіваючись, що він прийшов з новинами від Регулуса. Звичайно, навіщо ще ельфу було з'являтися посеред її дому.
Домовик рився у своїх лахміттях і, коли до нього підскочила дівчина, Кікімер дістав конверт, а разом з ним якийсь медальйон і перстень, який дівчина колись подарувала Реджі на його вісімнадцятиріччя.
-"Господар наказав Кікімеру передати це міс Торі",-прохрипів ельф, передаючи дівчині листа. Бауерман нетерпляче розкрила конверт і розгорнула папір, але, прочитавши лише перший рядок, вона звалилася назад на ліжко, бо ноги підкосилися від того, як швидко і ущент зруйнувався її світ.
                                                                    01.11.23
Якщо ти читаєш,цього клятого листа:знай,що безсумнівно в живих мене немає...Відразу кажу,що в цьому можеш не сумніватись, залиш безглузду надію і...просто пробач мені. Я пишу цей лист, вірячи,що ти ніколи його не побачиш, але все ж таки:я був не я,якби не врахував те, що мене може не стати.
...Все почалося в різдвяні канікули, коли ми повернулися додому. Темний Лорд потребував ельфа для якоїсь важливої справи, я ж, не роздумуючи, запропонував йому Кікімера. Тоді мені здавалося, що це велика честь. Але я ще не знав, на що відправив бідолаху. Ти чула щось про горокракси?Не хвилюйся,це не екзамен,це нормально,що ні,але тобі пощастило:я маю час, щоб пояснити тобі сутність цього предмета. Розумієш, є чарівники, яким хочеться обхитрити смерть, тому вони вдаються до темної магії. Вони розколюють свою душу надвоє. Тобто горокракс, простими словами, це частина душі, укладена в предмет. Якщо такого чарівника вб'ють, він не помре повністю і зможе відродитись. Я точно не знаю самого процесу, але я мав майже рік, щоб вивчити це питання. Я з'ясував,що аби створити горокракс, чарівник повинен убити людину, без різниці, мага чи магла, а потім вимовити якесь заклинання. Тоді він зможе витягти частину душі з тіла, не вбивши себе, і помістити її у вибраний предмет. Волан-де-Морт вибрав медальйон, який мав передати тобі Кікімер.
Тепер, коли ти хоч трохи розумієш суть справи, я продовжу. Кікімер повернувся, хоча Волан-де-Морт, мабуть, на це не сподівався. Так я дізнався про горокракс і зрозумів, що маю покласти цьому кінець. Я давно пожалкував про те, що приєднався до Пожирачів Смерті. Хоч я не відступився від своїх поглядів, я не можу змиритися з методами, які використовує Темний Лорд. Саме тому я вирішив покінчити з ним. Такі люди не повинні жити вічно. Я повинен був знищити його набагато раніше і не дати йому вбити людей, яких він знищив у проміжок часу,але тоді в моєму житті  з'явилася ти. Я хотів прожити все життя поруч із тобою і зовсім не хотів помирати. Я був такий щасливий,мабуть у перше за все своє існування. Спочатку я обіцяв собі, що виконаю свій обов'язок улітку, але не зміг. Ти весь час була поруч, і я не хотів, щоб щастя закінчувалося,а тим паче вплутувати тебе у цю справу. Тоді я відстрочив вилазку до осені, але й тут, як бачиш, знову зволікав.
Знаєш, зараз саме час вибачитися. Я розумію,що ти налякана,розбита і мене не має поруч аби утішити,але...мені було страшно. Та коли ти була поруч, я більше не боявся смерті. Тоді я наважився на дуже важливий вчинок — я зробив тобі пропозицію. Досі виню себе за те,що це було не ідеально і десь серед лісу,але тобі подобалось це місце-простір,скелі і чайки... Тобі навіть не уявити,як я тоді хвилювався,я в ту мить забувся всі слова аби якось підібрати хоч щось і вирази тобі мою любов. Але навіть тоді,ти мене зрозуміла і я впевнився ще раз,що ти ідеальна моя майбутня дружина...Можливо то було дуже егоїстично з мого боку. Тоді я думав, що знання про те, що ти незабаром станеш моєю дружиною, врятує мене. Але я не хотів розуміти, що якщо я помру, це може зламати тебе. Прости мене за це, але знай, якби не Волан-де-Морта, я б все одно рано чи пізно зробив тобі пропозицію і тоді б ми прожили довге і щасливе життя з нашими дітлахами(татко не забувся аж ніяк за них).Хоча насправді я все ще сподіваюся, що я виживу і все так станеться,але я ніколи не даю надії,бо в мене лише одна надія-Ти.
Тепер знову про горокракс. Знищи його,люба, заради мене. Це моє останнє прохання. Я ненавиджу себе за те, що мені доводиться навіть думати про те, щоб вплутати тебе в цю справу. Але в мене більше немає друзів, до яких я міг би звернутися, а ти навіть більше, ніж друг,ти моя дружина,дорога Торі Блек. Я не знаю, як зруйнувати цю річ, але я знаю, що ти знайдеш спосіб,як того дня,коли привернула мою увагу. За горокракс звернись до Дамблдора, я думаю, він допоможе.
Не кажи нічого моїм батькам та Нату з Лорел. Я наказав Кікімеру передати цей лист лише через два тижні після моєї смерті, бо Смертежери питатимуть саме тебе, куди я зник. Я знаю, ти б зберегла мій секрет, але Волан де Морт читає думки, він би дізнався все, що я тобі розповів, а я не хочу, щоб він знав про те, що я зроблю його знову смертним.
Вже сьогодні вночі я вирушу до печери і здобуду горокракс. Мені страшно, але я зроблю все, щоб повернутись до тебе. Знаєш, це так жахливо важко закінчувати листа, знаючи, що, можливо, все написане тут, це моє останнє звернення до тебе. Я не хочу прощатись.
Кікімер буде виконувати всі твої накази, використовуй його, якщо тобі це знадобиться, і носи перстень, яку сама колись мені подарувала. Нехай тепер він стане твоїм. Ось і все, люба. Якщо я все-таки помру, знай, що я любив тебе до останнього подиху,моя дорога Торі...
Р.S:Ти маєш бути щасливою, обов'язково! Несмій замикатися у собі. Живи, серденько. Вийди заміж, але тільки назви дітей так як ми цього хотіли(обійдемось без Адхафери,мене це ім'я завжди смішило) домовились?Люблю тебе...
                                       Регулус Арктурус Блек