Моя волейбольна Історія♾︎

1 день в Японії

-Що за шум..
Промовила дівчина, як у її кімнату увірвався високий чоловік в костюмі.

-Доброго дня, пані Міядзакі, мене звуть Шуджі Сузукі, і я один з людей, які працюють на вашу бабусю. Вона дала мені завдання супроводжувати вас до приїзду у Японію.

Те, що дівчина була в шоці це нічого не сказати. Вона звісно ж знала, що має їхати у Японію, але вона думала, що це станеться після закінчення школи.

-Аа, ясно. Дайте мені 20 хвилин і я буду готова.

-Зрозумів, буду чекати вас в машині.

Після того, як двері зачинилися з тої сторони. Дівчина зірвалася з ліжка і стала збирати валізу і інші речі.

Вона взяла одяг, 3 пари взуття, зібрала косметичку, пару книг і саме найголовніше гроші, зарядку, ключі і телефон.

Потім Тео одяглася і зійшла вниз. Як тільки вона вже збиралася йти то почула позаду крик.
-ТИ НІКУДИ НЕ ПІДЕШ, Я НЕ ДОЗВОЛЯЛА ВТІКАТИ!
Це кричала її знову п'яна мати, яка вже хотіла побігли за нею, але впала. Скориставшись ситуацією дівчина вибігла з будинку, і пішла до чорної, дорогої машини.
-Бачу ви вже готові-сказав Шуджі, після взяв її валізу і поставив в багажник.
Їхали до аеропорту близько 1 години. Потім, як виявилося вони летіли в бізнес класі.

За весь час польоту дівчина їла  3 рази.Всього політ тривав 22 години від України до Японії, було пару пересадок.

***
-Пані Міядзакі прокидайтеся, ми прилетіли. -сказав спокійним тоном Сузукі.

Я розплющила очі і пішла з підопічним бабусі, сходити з літаку. Як тільки Я зійшла, Я одразу відчула теплі руки які обіймали мене.
-Привіт, зайчику. Бачу ти вже прилетіла,надіюся ти рада, що прилетіла сюди. -сказала моя бабуся, яку Я бачу перший раз у житті.

Все дитинство Я знала, що в мене є бабуся, але вона не проживала в Україні. Вона побудувала свою фірму у центрі Токіо.

-Так Я дуже рада-відповіла Я на легку усмішку родички. Як тільки Я відгорнулася від неї, то побачила неймовірні краєвиди великого міста.
-Вау..
-Знала, що тобі сподобається) -сказала бабуся, після чого ми пішли до машини, щоб поїхати до будинку в якому Я буду проживати.

Їхали ми хвилин 25,моя  бабуся живе за містом, тому у мою нову школу мене буде возити машина.

Ми зупинилися, біля великих воріт, позаду яких відкривався вид на величезний трьохповерховий дім. Виконаний він був у Білому кольорі. Вся його територія була як 4 великі дачі.
 
-Проходь в середину, Сузукі покаже тобі твою нову кімнату, взявши валізу, він провів мене у середину. У будинку є ліфт і сходи, це було досить зручно придумати ідею з ліфтом, бо так буде легко підніматися. Зайшовши у ліфт ви поїхали на 3 поверх. Пройшовши коридором і повернувши на право, слуга відчинив двері. Ти аж ахнула.
Перед тобою стояла величезна кімната яка мала двомісне ліжко і вихід на балкон. Також були поряд двері, які вели у ванну.
Розклавши речі і переодівши вуличний одяг, на домашній Тео зійшла вниз.
-Привіт, Тео. Я хочу тебе познайомити з робітниками цього будинку. Так  Хаясі Сан- це дворецький який буде контролювати твій розклад і буде тобі допомагати те, що ти попросиш.А це Хаясі Сара-Поварка, вона буде тобі готувати прийоми їжі. А це- Хаясі Нарі, вона ж є дім робітниця.
  Познайомившись з ними, Я зрозуміла, що Сара і  Сан- це чоловік і дружина, на вигляд їм було десь +- 50 років, А Нарі виглядала трохи старшою за  них, як потім мені розповів Сан він є молодший брат Нарі.
-Що ж, йди відпочивати Тео, у тебе завтра насичений день-відповіла бабуся і погладила мене по спині.

Я ще досі не усвідомила- це сон, чи ні..