Моя волейбольна Історія♾︎

Бонусний розділ!

-Давайте швидше!

-Гаразд, татку!-сказав Мідзукі спустившись на низ.

-А де ж мама? -спитав Кодзуме у сина.

-Вона напевно підбирає прикраси, впринципі як завжди.

-Охх, щож почекай тут, я її закличу.

Кенма підійнявся наверх, після зайшов у спільну спальню з дружиною.

-Тео! Ти чого це, так довго?

-Кодзуу,допоможи.Благаю.-благала Теодора вже Кенма, а не Міядзакі.

-Охх, кошеня ти моє.. З чим допомога потрібна?

-Який з цих браслетів вибрати.

-Виберай ось цей. Моя мама казала, що перлини завжди актуальна тема.

-Дякую, дякую, дякую! -підстрибнулав жінка і поцілувала його в щоку.

Коли пара спустилась, то їхній син на них скептично поглянув.

-Ви чого це так довго?

-Та так, твоїй мамі потрібна була допомога.

-Ага! Їдемо?

-Так, погнали.
Сім'я вийшла з двору і сіли в чорну легкову машину. Після того, як Кодзуме завів машину, Тео включила радіо. Там була якась реклама дешевої продукції, після якої дійшла тема спорту:

-Так, не забуваємо про команду шакалів. Вони зуміли вирватись в перед в чемпіонаті з волейболу. Чи не так Мей?

-Все вірно, Вінстоне.Наразі, всі говорять тільки й про них.І нам, удалось навіть попросити інтервю у одних з них. Наприклад, у Атсуму Мії. Він поділився з нами, що у нього є брат близнюк, також додав про своїх давніх друзів, які підтримували його завжди.

-Ого, бажаю кожному мати таких товаришів.

-Вірно. Він повідомив, що волейбол обєднав всіх йому близьких людей і він ніколи не пожалів про вибір професії.

-А там буде дядечко Куроо і Хіната? -різко спитав син, що  сидів в дитячому кріслі.

-Думаю, що будуть. Ці двоє точно б не прогавили веселощів.

-Ага, вони ще самі як діти. -підтримав дружину Кодзуме, після чого всі за сміялись.
Приїхавши до ресторану, вони припаркували машину.
Жінка взяла сина за руку, а той з іншої сторони тата. Вони вже б зайшли, як їх покликали.
-Хей хей хей! Хто це тут такий? Це ж молодший Кенма! -крикнув Бокуто, після чого по крутив Мідзукі на руках.
-Хехе акуратніше! -підхопив його сміх Хіната, який вийшов з машини.
-Оо а ось і мій давній учень! А де Сакуса?Він ж з нами в одній команді. -спитав Бокуто швидше у себе, ніж в рижого.
-Він сказав"Там надто грязно, тож Я не приїду"-сказав Хіната зімітувавши голос напарника.
-Ха-ха, все ж таки ти досі імітуєш інших. -посміхнулась Тео.
-Еге ж! Що ж ідемо в середину?
Коли вони зайшли, то пішли до столу з давніми знайомими. Карасуно майже всі були, як з Некоми,Інарідзакі і Фукуродані, було пару людей ще з Аобаджосай, Датеко і навіть Шираторідзави.
-Хохохо.А ось і моє братство прийшло! -вигукнув високий чоловік з кримезними плечима і скуйовджений волоссям. Це виявився Куроо. Він побратався з Бокуто, після чого підійшов до нас-Чого ви як не рідні? Ходіть сюди! -сказав він обійнявши нас трьох.
-Не хочу вас позчаровувати, але скоро буде вже відлік. -зауважив Тсукішима, що сидів поряд з Ячі і Ямагучі.
-Добре.
Всі сіли за стіл, підняли келихи і розпочали рахувати.
-10!
-9!
-8!
-7!
-6!
-5!
-4!
-3!
-2!
-1!
-З Новим роком! -сказали ми хором і почали запалювати ми бенгальські вогні. Раптом за вікном вистрілили феєрверки. І ось знову всі разом, всі рідні і щирі. Такі якими вони є.