Моя волейбольна Історія♾︎

Матч з Фукуродані

Відкривши блокнот дівчина прогортувала сторінки. Всі свої важливі моменти, вона малювала у ньому. Кожен момент для неї важливий по своєму, вона цінувала кожну мить свого життя.
Ось на одному з листків зображенні вона з братами Мія, на іншому Кенма і вона з приставками, потім вона з Акааші в кафе, після нього вона з бабусею. Але один малюнок не давав їй вже довго спокою, тому що ці лисячі очі її переслідують всюди.
Там був зображений Суна. Вона пам'ятала, як виводила кожну лінію його блідого обличчя, як заворожено роздивлялася його. Вона навіть не пам'ятала чому саме його намалювала, за неї наче зробили все руки. Чому ж в її блокноті цей хлопець? І чому останнім часом він турбує її думки?..
Вивів зі ступору голос Шимідзу:

-Агов, Тео, там через п'ятнадцать хвилин у тебе матч з Фукуродані.

-Вже йду. -крикнула вона.

Взявши олімпійку з емблемою команди, Тео вийшла з кімнати.
Вона ще не забула свій спор з Акааші, а здаватися не хотіла.
Біля входу у спортивний зал її зустрів Кіта.

-Привіт. Ну що готова? Ти довго тренувалася.

-Так, Я готова. -її нога впевнено вступила у середину приміщення. Знайшовши поглядом свою команду, вона поквапилася туди.

-Хай, Тео.

-Привіт, Тсуму.

-Йдемо, матч починається.

-Погнали.

Двоє вийшли з командою до сітки.
До гри взяли Суну, Тео, Атсуму і ще трьох гравців. Інші ж просто сиділи на лавці, щоб чекати свою чергу.
Основною зброєю дівчини була швидкість і гнучкість.
По той бік сітки навпроти неї стояв Акааші.

-Удачі.

-Тобі також.

Сказали ви одне одному.
Свисток. Гра почалась.
Знову було чути скрип кросівок об підлогу, запах залу, ритм м'яча.Подає Атсуму, м'яч відбивають, але вона приймає. Тео наче була з м'ячем одне ціле, як інь-янь, як помідор і огірок, як майонез і кетчуп. Щож йдемо далі. Свисток перший сет забрали ви.
Почалась друга частина, її забрали суперники. І ось час останнього. Атсуму подає, але його прийняли. М'яч у нас. Атсуму подає Осаму, але той перекидає м'яч на Тео. Вона з іншого кінця перебігає на другий, після чого підстрибує і забиває.
Свисток.
Тео виграла. У неї появився смак тріумфу, перемоги, виграшу.В її очах грав азарт, який розпалився під час гри. Адреналін в крові підстрибував.
Її обхопили за плечі сильні руки і прощебетали на вухо:

-Молодець. Хвалю.

Рінтаро. Її тіло зідригнулося від маленького холоду і мурашок.
Суна її відпустив і пішов в роздівалку. Тут її підкинули.

-Боже! Це було шикарно!

Це виявився Атсуму, який мов сяяв.

-Дякую. -промовила та і пішла переодягтися.

Вона прийняла душ і одягла зручний одяг, бо той був весь в поті.
Коли вийшла побачила Некому, вона вирішила провідати свого друга. Вона вже майже підійшла, як почула позаду голос:

-Це, що ще одна красуня?! Якої команди вона менеджер?! -це говорив гравець з Некоми. Сам був лисий, от тільки була полоска волосся.

-Відчепися від бідної дівчини. -закотив очі їхній ліберо, Яку звуть, здається.

Тео продовжила шлях, вона побачила Кодзуме який сидів на лавці. Зараз у них був тайм-аут. Хлопець пив воду і жваво дихав.

-Привіт, Кенма. Втомився?

-Таак, сильні суперники попалися.

-Ясно. Тобі волосся не заважає?

-Є таке.

-Давай заплету!

-Та ні, не треба. Йди віддихай.

-Та ні, давай заплету, воно тобі вже в очі лізить.

-Добре, давай. Але не сильно стягуй.

Дівчина з'єднала його дві передні прядки ззаду. А інше волосся залишила розпущеним.
У хлопця було воно мягке і тонке.

-Дякую. -пробубнів він зашарівшись.

-Прошу. -посміхнулась та.

Теодора страшенно хотіла пити, тому вийшла на вулицю та пішла до автомату. Біля нього стояв брюнет, який пив молоко. Не придавши значення, вона пішла до пристрою.
Вона взяла йогурт, як її окликнув хлопець:

-Бачив твою гру, класно граєш.

-Дякую, а ти той самий новенький в Карасуно.

-Так. Я Кагеяма.

-Тео, приємно познайомитись.

-Взаємно.

-Бувай, ще зустрінемось.

-Ага.

To be continued..

Йоу, всім привіт. З ким би хотіли, щоб замутила Тео?