Переодягання, щоб пережити апокаліпсис/Суровая жизнь во время зомби-апокалипсиса

Розділ 189 - Лози

Фань Сюй провів його до свого будинку і зупинився трохи далі за вулицю.

«Тобі не сюди? Ти ж пам'ятаєш, що твій дім там, так?» Юе грайливо смикнув його за руки.

«Я знаю, але я трохи хвилююся за Цяня. Він виглядає не дуже добре. Піду перевірю, як він» Він ніжно стиснув його руки і відпустив.

Юе не хотів розлучатися з ним, але він теж хвилювався за Цяня. «Може, мені варто піти з тобою... Я давно не бачив Пен-Пена.»

«Ох...» Фань Сюй швидко взяв його за руку. «Гаразд. Ходімо прямо зараз...» Коли вони йшли, земля почала сильно тремтіти.

Юе в шоці озирнувся навколо. Поштовхи йшли з боку його будинку. «О, бляха... ні!» Його серце почало битися швидше.

Він кинувся туди. На дверях були невеликі вм'ятини. Навіть замок був зламаний. Він витягнув свій меч і без вагань вбіг до свого будинку.

Лози звивалися по землі, наче змії, що вчепилися в його ноги. Він перерізав їх, але ліани були тверді, як сталь. За рогом сидів навпочіпки його батько, тримаючи Блеккі на руках. «Тату! А де мама?»

«Юе.. Юе, виходь! Біжи!» - кричав його батько, і сльози текли по його обличчю. «Рослини... вони вбивають їх. Не чіпай їх. Тікай!»

Юе подивився на ліани, що звивалися навколо. Після того, як батько крикнув на нього, ліани перестали наближатися, залишаючи шлях для нього та Фань Сюя.

«Заспокойся, тату... заспокойся...» Раптом його очі помітили червону пляму на підлозі.

Його зіниці затремтіли, дивлячись на кров, що стікала по колінах батька. «Ні...» він підбіг до нього і перевірив його. «Звідки... а, звідки в тебе кров? Тату, тату...»

Батько почав голосно ридати. «Це не я... це не я...» - він обережно підняв Блеккі на коліна. Її живіт рясно кровоточив. «Вони застрелили її. Юе.. Мені так шкода...»

«Шшш... шшш... все... все буде добре... де... Де Трекса і мама? Де мама?»

«Мама там. Трекса.. Я не знаю. Вони її відкинули. Юе.. Юе...» він міцно стиснув його руку. «Мені страшно...»

«Все гаразд. Все гаразд... Я тут. Я про все подбаю... тсс... не плач...» Юе міцно обійняв його, ніжно поплескуючи по спині. Озирнувшись назад, він помітив три стручкоподібні конструкції, що погойдувалися, звисаючи зі стелі. Товсті ліани агресивно стискали їх.