Кохання і качечки

8. Він сумував?

Увесь вечір Намджун витратив на повернення Техьона до стану стояння і хоча б відносно тверезого розуму. Йому це майже вдалося – Техьон, позбавлений алкоголю, повільно вмирав і смакував пізню думку про: «Більше ніколи в житті! Та щоб я хоч раз! Бухло – зло!» Він, обклавшись подушками, валявся на дивані Намджуна й говорив про те, який він, Намджун, все-таки мудак, раз не вберіг Техьона від душевних мук і дозволив впасти в алкогольну прірву. Стогнав, скаржився, нудив і присягався, що більше ніколи. До наступного разу, що обіцяв настати аж завтра. Завтра Кіми чекали на гостей і, до речі, про це:

– Ти збираєшся приводити себе до ладу, алкашня недобита?

Намджун, стомлений ниттям Техьона, розвалився в кріслі й ліниво перемикав канали телевізора, що працював без звуку. Німі картинки не привертали уваги, а звук він не вмикав, тому що Те страждав і ось це ось усе: «Вимкни звук, ти що, знущаєшся? Моя голова лусне та забризкає всю кімнату, і не відмиєш! Якщо не вимкнеш – я просто зараз піду й позбавлю тебе моєї прекрасної компанії!»

На що Кім-старший відповідав, що було б чим бризкати, там і мізків-то не залишилося після алкозабігу, а Техьон може вже просто зараз валити на свою половину й заразом сходити нахер, бо заїбав ти вже нити, п'янь безсовісна. Але звук вимкнув, бо дбає.

– Навіщо? Чого б мені перед нашими фуфиритися, вони мене й не таким бачили, – човгав Техьон і витяг із банки наступний солоний огірочок, якими повертав організм до тверезого стану.

– Ну, не знаю, може, тому що з Хосоком та Йонджуном приїдуть ще й Чонгук із Сокджином?

Намджун мав вигляд людини, яка скинула бомбу на мурашник і з цікавістю спостерігає: чи вижила хоч одна мурашка?

Техьон від несподіванки обплював пережованим огірочком себе, диван, подушки і трохи підлогу. Він подивився на Кіма-старшого, як на вісника чуми або як на сектанта на порозі свого будинку.

– Якого біса, Намджуне? Я яке тобі підступне зло і злісну підступність зробив, хьоне? Навіщо ти їх покликав?

– Та вимкни ти вже істеричку, Те. Заїбав уже, у чому твоя проблема?

Техьон істеричку вимкнув, але одразу ж увімкнув дурника, змінюючи тактику поведінки.

– Та не маю жодних проблем. Просто міг би й раніше сказати, щоб я швидше прийшов до тями. Може, прибратися треба або в магазин сходити.

– Досить дурити, це чудова можливість, не доперло чи що? Ти зможеш зрозуміти, що саме між Чонгуком та Сокджином відбувається. Ти зробив висновки з єдиної хвилинної сцени й заганяєшся вже другий день. До того ж вони нікого тут не знають, тож це ще і благодійність.

– Пфф, а воно мені треба? Воно мені не треба. Не зацікавлений у Чонгуку, чого ти мене довбеш ним? Точно як матінка моя. І я не заганявся, я скидав напругу від роботи.

Техьон незворушний, розслаблений і спокійний, як єдина мурашка, що вижила, у знищеному Намджуном уявному мурашнику, типу – я побачив деяке лайно й більше нічого не відчуваю.

– Лади, малий, як скажеш. І ти молодець, чудова ідея, візьми та приберися трохи й у магазин зганяй.

Техьон стогне, але піднімається і починає збирати недогризки огірка, подушки й самого себе докупи. Бурчить «от мудак», але прибирання старанно робить.

Час летить неприпустимо швидко, і Техьон починає нервувати. Він переконує себе, що причин для цього немає: він більше не планує тонути в Чонгуку, не лізтиме в його стосунки і здатний подолати цю малесеньку симпатію.

***

Коли Джин залишає поліцейський участок, він прямує до кафе, робить кілька фотографій, відкриває надісланий Паком контакт художника і відправляє повідомлення:

piece of cake: Привіт! \ (•◡•) / Я дуже випадково знайшов фото твоїх робіт, я в захваті! Я планую відкрити кафе, і мені просто необхідна допомога в оформленні, адже я маю друга, який фанат сірого та чорного кольорів, і це просто жахливо (ಥ﹏ಥ) Перш ніж відмовляти – ось фотки! (ᵔᴥᵔ) Там величезний простір для творчості!
*прикріплені зображення*

«Боже, аби він не дратувався через смайлики», – схаменувся Сокджин після відправлення повідомлення.

Meow-meow Min: привіт! *\(•◡•)/* я подивився фотки, і мені подобається!(✿◠‿◠) яким ти бачиш кафе?(｡◕‿◕｡)

«Боже, хтось теж любить смайлики!» – у своїй квартирі Юнгі заплескав у долоні.

«Смайлики!» – у кафе Джин майже скрикнув від захоплення.

piece of cake: Я хочу яскраві фарби!╰(▔∀▔)╯Багато яскравих фарб!
ヽ(・∀・)ﾉ Щоб заходиш – і відразу радісно на душі!(＾▽＾)

meow-meow Min: ні слова більше! я зрозумів!(✯◡✯) я із задоволенням допоможу!(ﾉ◕ヮ◕)ﾉ*:･ﾟ✧ я просто в захваті! o (≧▽≦)o

piece of cake: уууіііііііііі!!!!＼(￣▽￣)／

meow-meow Min: уууууііііііііі!!!!(￣▽￣*)ゞ

piece of cake: скидаю адресу й чекаю будь-коли! (즈｡◕‿◕｡)즈

meow-meow Min: можу в понеділок! (◡‿◡ *)

piece of cake: ууууіііііііі!!!!!!!☜(˚▽˚)☞ До зустрічі в понеділок!!!

meow-meow Min: ууууііііііііііі!!!!!!!!!!!＼(￣▽￣)／ до зустрічі!!!

Джин у захваті, Юнгі в захваті, обидва чекають на зустріч (ми всі боїмося їхньої зустрічі? Якось вони прям занадто).

Джин на крилах щастя, радості й наснаги повертається до готелю, де Чонгук цілий день байдикує і відверто лінується. Щасливий Сокджин – руйнівна сила. Він уривається в номер рожевим ураганом і зносить усе звуковою хвилею:

– Кукі! У мене є помічник-декоратор! Він такий милий! Ми спілкувалися лише повідомленнями, але я вже відчуваю, що ми потоваришуємо! Він використовує смайлики! Ми їдемо до друзів Хосока! Його звуть Мін Юнгі! До тих детективів! Його картини чудові! Що ми маємо привезти в гості? Ми зустрічаємося в понеділок! Що ти одягнеш?

Чонгук валяється з телефоном на своєму ліжку, він не перший день знайомий із Джином, він просто чекає, поки цей словесний потік висохне. Але ось яка справа – у нього перед очима буквально з'являється і блимає червоний напис «небезпека!». Поки мозок не ввімкнувся, прокинулася інтуїція і волає на весь голос. До Чонгука починає доходити. Якого? Зачекайте, що? Гук сідає, він весь трохи шокований і обурюється:

– Джині! Повільніше. Оформлювач є, і я радий, але куди ми їдемо? Якого ми їдемо туди? Навіщо нам взагалі кудись їхати, дивись, яка чудова в нас кімната. Ми можемо залишитися в цій чудовій кімнаті.

Джин скептично оглядає зовсім негарну кімнату. Два ліжка, дві тумбочки, шафа та стіл. Він, безперечно, не розуміє, що в цьому прекрасного.

– До детективів. Я зараз не зрозумів, вони ж тобі сподобалися.

Джин починає щось підозрювати, а Чонгук розуміє, що він палиться.

– Так, сподобалися, звичайно. Я до того, що їм відпочити треба. Хіба ні? Важка праця. Навіщо людей у вихідний день непокоїти?

– Ах, ти про це! Не хвилюйся, вони нас самі запросили. То що ти одягнеш? – Сокджин розслабляється і починає копатися в речах друга. – 50 відтінків чорно-сірого, серйозно?

Звичайно ж Гук про це. Немає жодної причини, щоб не хотіти в гості до знайомих людей. Жодної маленької причиноньки, блять. Гук готовий закликати кару небесну на того, кому спала на думку така геніальна ідея – зіштовхнути їх із Техьоном, якого він страшенно боїться побачити, тому що побачити дуже хоче.

– Овва, чорна футболка. І, дивись, чорна толстовка! Вау, футболка чорного кольору та, дивно, ще одна чорна футболка, – Джин сповнений сарказму, але й це в нього виходить мило.

– Вона зі смайликом, – пробурчав Чонгук.

– Смайлик показує фак, Кукі.

– Так, моя улюблена футболка, вихідна.

– Краще просто чорна.

Поки Джин копається в чорних речах Чонгука, Чонгук вигадує спосіб відмазатися від поїздки в гості, але усвідомлює, що це в нього не вийде, адже друг хоче поїхати, некрасиво залишати його одного серед незнайомих людей. Він думає: ну що може піти не так? І кришталево ясно розуміє, що все, все може піти не так, та в якому взагалі світі п'янка, на якій дві людини дивно реагують одна на одну – вважається гарною ідеєю? Явно не у світі Чонгука. Сам він не впорається, і це означає, що потрібно буде використовувати Сокджина.

Сокджин, який буде використаний у незрозумілих цілях і не здогадується про це, сумно зітхає та скаржиться сам собі на монохромні уподобання Кукі.

Весь вечір хлопці проводять за переглядом сопливих дорам (вибір Джина) та аніме (вибір Гука), вечеряють купленою їжею і раніше лягають спати, щоб добре відпочити. Чонгук не може відразу заснути, він зітхає, крутиться і ніяк не вляжеться на цьому незручному ліжку. Він думками вже в завтрашньому дні, якого однаково боїться та чекає. Гук не звик до таких гострих емоцій та реакцій на якусь людину, воно все шкребеться всередині й не дає про себе забути, просить випустити. Безглуздо переконувати себе, що це просто швидкоплинна зацікавленість, яка ось прямо сьогодні-завтра пройде, і Чонгук смиренно сприймає думку – він чекає завтрашнього дня, чекає, щоб знову побачити Техьона й почути його низький голос, що пробирає. Подивитись тому у вічі й шукати те, що Гук побачив у них минулого разу. Але що робити, якщо воно там є? Якщо ця уявна іскра дійсно хлюпочеться в глибині очей темного, горіхового кольору? І що робити, якщо в очах цих, замість іскри – порожнеча? Чонгук не знає, на який результат він сподівається більше, і засинає із цими важкими думками.

***

Техьон теж не може заснути. Він перебирає, як намистини, усі слова, погляди та дотики, які були в них із Чонгуком. Таких моментів дуже мало, і Кім зберігає їх, як скарб – розглядає, крутить, програє в голові на повторі і складає в скриньку, яку намагається замкнути і викинути ключ. Але ця блядська скринька взагалі без замкової свердловини.

Завтра вони зустрінуться, але Техьон уже зараз готовий вийти на вулицю і чекати на Гука біля воріт. Навіщо? Щоби побачити його та зробити що? Розбитися на тисячу шматочків і сто разів померти всередині, якщо Чонгук буде весь у Сокджині? Вони виглядали такими щасливими тоді на вулиці. Техьон, звичайно ж, бажає їм щастя величезного, щасливого такого щастя, але окремо. Ось такий він егоїст. Проте втрутитися все одно не посміє.

Техьон неприпустимо слабкий перед Чонгуком. Чон *вирву твоє серце* Чонгук. Щоб ти провалився зі своїми очима та усмішкою. На цій думці, Техьон сам провалюється в сон.

***

Нічого не віщувало. Намджун прокинувся у відмінному настрої в очікуванні приємного дня з друзями та нового знайомства. Хосок, як і завжди, ввімкнувся відразу і в просто дивовижному настрої почав день із корисного сніданку. Йонджун, грудкою захоплення, збирався до Кімів. Сокджин розкидав весь свій одяг номером і ніяк не міг нічого вибрати.

Чонгук збирався як на війну, яка почалася трохи раніше, коли Гуку таки вдалося відвоювати чорну футболку з довгими рукавами та чорні кросівки. Битва за чорні джинси була програна, і довелося вдягати темно-сірі. Джин страждав муками вибору, а Гук займався самонавіюванням – адже нічого страшного, просто проведуть день із друзями Хобі; там же кілька людей буде, а не тільки вони з Техьоном; адже вони можуть навіть не поговорити жодного разу. Сеанс самонавіювання самовільно змінився на сеанс «а як там Те?» – він чекає? Він хоче побачити Гука? Він теж сумував? Ось це ось «теж» особливо дратувало, тому що Чонгук не сумував! Сумувати можна за кимось, кого ти знаєш, так що ні, Чонгук не сумував, і він доведе. Ось зараз активуємо місію «не дивись на Техьона».

А Техьон дивився на Техьона. Техьон із дзеркала витріщався у відповідь і виглядав злегка пом'ятим, але це не страшно, душ усе виправить. Причина такої уваги до себе була дуже проста – Те намагався зрозуміти, що привабило Чонгука в Сокджині. Й ось тепер ясно, що це дуже тупа причина, адже Кім-молодший бачив лише те, що Сокджин високий брюнет із неймовірно дивним сміхом, потягом до рожевого кольору, і на цьому все. Те теж високий брюнет, і сміх у нього, ну, нормальний, звичайний сміх, і кольори він любить різні. Справді, тупа причина та ідея. Техьон плететься в душ і знову починає переживати, хоча був упевнений, що заспокоїв себе, але не може не думати – Чонгук взагалі згадував про нього? Думав хоч трохи? Сумував?.. Ось Техьон сумував і не боїться в цьому собі зізнатися. А от побачити Чонгука – боїться.

Загалом, ніщо не віщувало нічого такого, про що варто було б хвилюватися.

***

Сокджин і Чонгук хотіли брати таксі, але Хосок сказав, що всіх відвезе Йонджун, адже йому й так не дозволяють пити. Йонджуна, як і завжди, ніхто не спитав, він дуже добрий хлопець і любить своїх хьонів, але не дуже любить нових людей, цього він у Чиміна нахапався. У призначений час стажер забрав Хосока й поїхав за Чонгуком із Сокджином. Ті вже чекали біля входу в готель. Джин здивовано оглядав машину з поліцейською мигалкою, але нічого не сказав. Йонджун не розумів, навіщо покликали цих незнайомців. Хіба їм із хьонами було погано раніше? Це його, Йонджуна, хьони, і ділити їх із кимось він не хоче. Всю дорогу Хосок був замість радіо – він розповідав безліч історій із роботи й не тільки, сміявся і всіляко розряджав атмосферу. Стажер мовчав, вів машину й дувся, як горобець взимку. А потім їх зупинили, і чиєсь серце здригнулося.