Кохання і качечки

9. Я сумував!

На одному зі світлофорів поїздка назустріч пиятиці була грубо перервана, а мета ж була так близько. Кругленька аджума з гидливо стиснутими губами стала перед машиною і владним жестом веліла з’їхати на узбіччя.

– Поліція? Виходь, поліціє, виконай свою роботу, – наказала високим і примхливим голосом порушниця спокою.

Поліція в машині була лише одна – Йонджун, який горобчик-соціофобчик. Він звично зблід, але послухався, припаркувався і завмер у надії, що виходити не доведеться. Усі пасажири здивовано переглянулися, Хосок спочатку хотів вийти, але якщо поважна жінка зупинила їх не для того, щоб віддати в добрі руки непотрібний труп – тут він не помічник.

Йонджун зітхнув, весь стиснувся і таки виліз із машини, решта просто прочинили вікна. Жінка, чи не втикаючись стажеру в груди, зробила крок ближче і:

– Мої сусіди хочуть мене вбити! Заарештуйте їх!

– В-вибачте. А з чого ви це взяли?

Йонджун затинається, червоніє, знову блідне й намагається не дивитися на неосяжні і якісь загрозливі груди жінки, яка ще трохи і притисне його до машини.

– Вони знищили мої троянди! Моя Мімі постійно гавкає на них! Якось я знайшла на порозі мертву мишу! А потім птах! Мені дзвонять і мовчать! Це попередження! Сусід виписує журнал про полювання, ви уявляєте?! Отже, він має зброю. Мені доводиться закривати штори, щоб він не застрелив мене! Я живу в страху!

«Як і я прямо зараз…» – подумки простогнав стажер.

Гучність розповіді наростала з кожним словом, і нещасний Йонджун стискався все більше, сподіваючись скластися зовсім і зникнути. Емоційне мовлення супроводжувалося плювками, Йоні вже майже був готовий заплакати, ось настільки ця жахлива жінка пригнічувала – надто голосно, надто розлючено, надто мокро, зрештою, і неприємно. Він не міг навіть слова вставити, здавалося, що скандалістка може кричати вічно.

Порятунок прийшов зненацька. Немов войовничий ангел помсти вирішив урятувати нещасного Йонджуна, який уже ледве тримався, панічна катастрофа могла статися будь-якої миті. Його, як кошеня, за шкірку відірвали від жінки, що верещала, і сховали за чиюсь широку спину. Стажер просто вчепився за цей раптовий елемент безпеки. Ангел, який Чонгук, погрозливо рикнув:

– Замовкніть.

І жінка замовкла. Вона хапала ротом повітря і трохи позадкувала, коли замість молоденького поліцейського раптом з'явився якийсь злий хлопець у чорному.

– Чи маєте ви докази сусідської провини? Відео? Записи дзвінків? Очевидні погрози? Аналіз ДНК? Відбитки пальців?

– Ні, але... – скандалістка спробувала продовжити скандал, але вистачило одного погляду Чонгука, щоб вона знову замовкла.

– У такому разі хочу вас попередити, шановна. Дезінформація поліції та неправдиві звинувачення загрожують вам трьома роками ув'язнення. Вас заарештують, якщо ваші слова не підтвердяться. Ви готові кинути свою Мімі напризволяще й сісти у в'язницю? Ви відриваєте поліціянтів від роботи, ми маємо важливу нараду з високими чинами. Ви готові відповідати за це?

Шановна такої підстави не очікувала, та й ніхто не очікував. Навіть здалося, що вона поменшала в розмірах. Пробурмотівши щось про те, що наступного разу вона прийде з доказами, а зараз у неї немає часу і треба терміново бігти, жінка поспішила втекти.

Чонгук розвернувся до Йонджуна й занепокоєно зазирнув у вічі:

– Ти в порядку? Чому не сказав, що не під час виконання?

В очах Йонджуна Чонгук виблискував аурою сили, впевненості, крутості, шикарності, офігенності та супергероїчності. Виблискував, загалом. Чонгук тепер його особистий герой, і він, можливо, створить вдома вівтар поклоніння Чонгуку, ну, бо він врятував стажера від цього жахливого, гучного монстра і весь такий суворий і взагалі like a boss. Чон виглядав таким впевненим, сильним, крутим і далі за текстом. Йонджун задумався, як вмістити вдома два вівтарі, у нього вже є один. Місце захоплення Намджуном, який взагалі найкрутіший.

– Так, я в порядку, дякую, хьоне. Чи можна так звертатися? – діставши ствердний кивок, Йонджун несміливо усміхнувся.

Чонгук розумів, що користі зараз від цього пацана ніякої, тому він просто посадив його на заднє сидіння до Джина й сів за кермо сам.

Тридцять секунд тиші – й у машині зірвався істеричний сміх у чотири голоси.

– Аналіз ДНК? Відбитки пальців?! Високі..я не можу..чини!!! Нарада!

Хосок ржав і плакав, схлипував і бив себе по колінах. Джин сміявся так, що ще трохи вище – і трісне скло. Йонджун затуляв обличчя долонями і хрюкав. Чонгук, відкинувши голову назад, сміявся і примовляв: «Не вірю, що вона повелася! Як вона могла повестися?!»

Знадобилося не менше п'яти хвилин, щоб заспокоїтися і поїхати далі. До Кімів уся компанія прибула у відмінному настрої. Вони ще сміялися, коли вийшли з машини у дворі детективів. Місія «не дивись на Техьона» провалилася моментально. Чонгук не бачив Намджуна, який впустив гостей. Він бачив тільки Техьона – той трос, що зчепив їхні погляди, з брязкотом натягнувся, сплавлюючи разом розірвані кінці.

***

Техьон накручував себе весь ранок, не міг знайти місця та заняття – усе падало з рук. Терпіння Намджуна закінчилося, коли молодший вкотре мало не впустив ящик із пивом. Техьон був відтягнутий за вуха, вкритий матюками та відправлений на пошуки пледів і подушок, щоб залишити засоби зручності та зігрівання на вулиці, де і планувалися посиденьки. Якби вогонь у кострищі горів – почалася б пожежа, оскільки Те впустив всю купу в осередок. Відхопивши ще трохи цілительських хьонових пілюлін, Кім-молодший узяв себе в руки, які чомусь тремтіли.

– Не психуй! – з усією любов'ю гаркнув Намджун на Техьона.

Той випнув уперте підборіддя вперед і сказав, що психування – це ось взагалі не про нього. Це залишкові явища похмілля, і якого хріна, хьоне, чого ти репетуєш, голова досі важка. А Намджун відповів, що це його життя важке через долбойобізм Техьона, але він не скаржиться, ось і ти, дебіле, не скаржся. На тому і вирішили – у всіх свій тягар, потрібно нести його гідно й не переходити на особистості. Обмінявшись ввічливими «бовдур» та «мудак», Кіми обійнялися і продовжили займатися своїми справами.

Гості прибули, і старший пішов відчиняти ворота та запускати машину у двір. Техьон стояв метрів за п'ять і з подивом спостерігав, як троє чоловіків і Йонджун виходять із машини весело сміючись і щось обговорюють. А потім Чонгук глянув на нього.

«Знайдено новий пристрій Чон Чонгук. Впровадити Чон Чонгук у ваше життя назавжди та безповоротно? ТАК. Подумай, чуваче. ТАК. Може, спочатку бета-версію? НІ. Встановлюю? ТАК! Пристрій встановлено. Щасливо здохнути, не хворій, чмоки, чмо» – нова версія розумного бро «розумний бро-бот» теж виявилася невдалою. А може, це сам Техьон невдалий, і це більше схоже на правду.

Окей, Ґуґле, як зробити вдих, коли ти розучився дихати? Чонгук сміявся, коли зіткнувся з Техьоном. Маленькі зморшки навколо примружених очей, широка усмішка, ледь зморщений ніс. Вібрацію від його сміху Техьон відчуває кожною клітинкою тіла, хоча це й неможливо, але Чонгук наче резонує з ним, Техьоном, заповнює собою повністю, й от уже немає і крапельки вільного місця – Чонгук зайняв усе.

А Чонгуку хочеться. Усього хочеться – дивитися, торкнутися, провести пальцями по гострих вилицях і кричати та шепотіти: «Я сумував! Я так сумував за тобою. Як це можливо?» Він майже зробив крок, але мало не спотикається від холоду, який наповнює очі Техьона. Ось тільки-но він стояв за кілька метрів, усміхався і плавив Чонгука нестерпним теплом своїх очей, а тепер завмер, усе ще всміхається, але усмішка більше цих очей не торкається, а обличчя наче кам'яне. Але Гук бачив, що Техьон радий йому, бачив, що той теж хотів зробити крок назустріч. Адже бачив?

Гук розгублений і не розуміє, як трактувати ці дивні сигнали, які транслює Кім. Здається, йому щось каже Джин, притримуючи за лікоть, але Чонгук його не чує, він бачить тільки порожні очі. Струшується, наче виринає:

– Вибач, Джині, що ти сказав?

Сокджин сміється, він думає, що Кукі все ще занурений у ту смішну ситуацію на дорозі. Він соромиться нових людей, у Джина деякі проблеми з довірою віднедавна, він чіпляється за свого Кукі, як за пліт надійності та сталості. Їх зустріли двоє, детективи та друзі Хосока. Дуже гарний хлопець із розпатланим волоссям та неймовірною усмішкою і ще один. Джин, щиро кажучи, під його поглядом трохи губиться. Той дуже уважно дивиться, ніби рентгеном усього Сокджина сканує. Теж вродливий, як кобра чи тиранозавр. Ну, Джин, начебто, певен, що той не холодний, як змія, а теплий, як і будь-яка людина. Просто таке від нього відчуття небезпеки та мимовільного захоплення, що навіть рухатися боязко. Джин і не рухається, а тісніше тиснеться до Чонгука, поки друзі брата представляються.

– Кім Намджун. Ласкаво просимо.

І голос пробирає, низький, глибокий, Джин аж зловив табун мурашок спиною.

– Кім Техьон. Ми вам раді, – бреше Техьон, але робить це чемно і з усмішкою.

Чонгук суто інтуїтивно розуміє, що Те звучить якось не так, але теж усміхається і представляє друга:

– Кім Сокджин. Дайте йому випити, і він більше не буде соромитися, – Чонгук сміється.

– Якого профітролю, Кукі? Ніхто не почувається вільно відразу після знайомства! – Сокджин обурений, але трохи розслабляється, у голосі чути легкий сміх.

Намджун хмикає, примружується і ще більш уважно оглядає Сокджина. Суто детективна цікавість, професійна звичка, нічого більше. Брат Хосока на нього не схожий, хоча вони ж двоюрідні. Біла футболка, поверх якої рожева сорочка, сині джинси. Високий, темно-каштанове волосся, широкі плечі, але сам тонкий і стрункий. І дуже вродливий, йому б у моделі. Ніжний рум'янець – від сміху чи від сорому? І, о чорт, пухкі, рожеві губи, які... «Бляяяяять...» – думає старший Кім, але думку закінчити не встигає, Хобі всіх підганяє до місця відпочинку, адже вони зі стажером уже перенесли з машини весь алкоголь та закуски.

А Техьон від цього «Кукі» швидко кривиться, але відразу ж повертає усмішку.

– Ходімо, поки Хосок усе не зжер.

Тут іти хвилину, але він поспішає, щоб зайняти місце якомога далі від Чонгука із Сокджином, і здригається, коли Гук торкається ліктя, він іде поруч, а Намджун трохи попереду розповідає щось Джину.

– Як справи, Те? – голос Чонгука трохи хрипкий, мов горло пересохло.

У того лише на мить розширюються очі, але відразу на обличчя повертається ввічливий, але відсторонений вираз. Чому Техьон відчуває цей дотик так палко й так руйнівно? Чонгук для нього руйнівний. Якого біса він взагалі підійшов? І «Те»? З якого часу він Те?

– Добре, Чонгуку. Я сподіваюся, ми всі чудово проведемо день. Мені потрібно допомогти хьону, вибач.

Так, Техьон просто втікає, тому що це занадто. Йому цілий день дивитися на них, він готовий, але можна хоч хвилиночку перепочинку? Хоч би хвилину, щоб постаратися видихнути Чонгука з його очима і цією усмішкою, і цим чортовим, напрочуд солодким сміхом. Техьон дихає глибоко, але нічого не виходить – всередині тільки Чонгук, а для самого Техьона місця і не залишилося, але і з цим жити можна, адже серце працює, хоч і дивно, але стукає, вперте. Техьон теж упертий, і він упорається. Адже впорається, правда?

А Чонгук потирає кінчики пальців, які ніби поколюють після дотику, і дивиться Техьонові в спину. Він просто йде, а таке відчуття, що він уникає Чонгука, і той не може позбутися цієї думки. «Чонгуку, хіба ти не цього хотів? Хіба ти не хотів покінчити із цією невизначеністю і зосередитися на іншому, важливішому? Ти не цікавий йому, бачиш? Ти все собі придумав», – немов якийсь мерзенний голосок нашіптує Чонгуку погані думки. Йому хочеться наздогнати Техьона, але він цього не робить. «Боягуз…» – ласкаво шепоче той же голос.


***

Весна все ще чарівна: лагідне, тепле сонце; зелень, що прокинулася, наповнює світ фарбами; фоном грає легковажна музика, яку увімкнув Хосок. Така різномасна компанія, веселощі ще не почалися, і кожен поки що у своєму світі.

Хобі натхненний, він, як і завжди, сповнений радості, м'яко перекидається жартами з Йонджуном, а той теж весь світиться, сміється і спритно розставляє алкоголь та закуски на широких бортах вогнища, яке ще спить.

Намджун помічає все: він із занепокоєнням спостерігає за Техьоном, який ховає очі й намагається не дивитися на Чонгука; Чонгук, навпаки, погляду від Те не відриває і хмуриться; Сокджин... Сокджин – втілення спокуси, мати його. Прийшов у будинок Кімів зі своїми цими кавовими очима, що виблискують усмішкою, неможливим сміхом і губами, які нестерпно захотілося зім'яти своїми і... Захотілося, словом. Намджун зараз ось трошки зрозумів Техьона. Але він, безперечно, не розуміє Чона. Кім у ньому навіть розчарований трохи. Звичайно ж, він не міг не помітити близькість цих двох, їхнє трепетне один до одного ставлення, теплі дотики та лагідні усмішки. Але він не розуміє, як Чонгук може так спокійно відволікатися на когось іншого, коли поряд такий привабливий Джин? Як Чон може не торкатися Джина кожну секунду і як так спокійно відпускає від себе далі, ніж на метр? І якого хріна вирячився на Техьона із самого приїзду? І погляд голодний такий, гострий. Ось цього Намджун ніяк не може зрозуміти. Так, Кім явно розчарований, якийсь дебіл цей Чонгук.

А Намджун не дебіл і не Техьон, Намджун завжди чесний із самим собою, і він визнає, що Сокджин його приваблює. Щось у всій цій ситуації детектива турбує, він поки що не може зрозуміти, що саме, і вирішує не поспішати та придивитися.

Техьон займає одне крісло, на друге поруч скидає кілька подушок. Навпаки, через вогнище, двомісний диван займають Хосок і Сокджин, а тримісний вибирають Чонгук та Йонджун. Дивно, що Джин не сидить поряд із Гуком. Намджун помахом руки просить Чона та стажера посунутись і сідає скраю дивана. «Дякую, хроне-мудак, ти просто геній», – роздратовано думає Техьон, коли Чонгук виявляється майже навпроти. Йонджун тепер усередині, а Намджун скраю, так само близько до Сокджина, як і Те до Гука, чого й домагався Кім-старший.

Перший тост за знайомство швидко змінює тост за зустріч, і всередині розливається тепло. Намджун помічає, що Йонджун поводиться дуже невимушено, і це незвично, адже той завжди соромився і уникав спілкування з незнайомими людьми.

– Малий.

Техьон скидає голову й запитливо дивиться на старшого.

– Та я не тобі. Йоні, ти чого такий задоволений?

– Хьоне, ми в дорозі зустріли перешкоду! – стажер, мало не захлинаючись, поспішає поділитися історією, але його перебиває Хосок:

– Почекай, давай Чимчима наберемо, він не має цього пропустити! Чиміні, ти на гучному зв'язку, привіт, мій пупсе!

– Що, Хобо, жити без мене не можете?

– Звісно, що не можемо, зефірко! У нас сьогодні таке було, слухай!

У три голоси Йонджун, Джин і Хосок починають розповідати про нестерпну жінку, що зупинила їх дорогою.

– А потім Чонгук-хьон їй сказав: «А аналіз ДНК у вас є? А відбитки пальців?» – і він такий грізний прям був, такий лячний! – Йонджун енергійно жестикулював склянкою, реготав і розплескував морквяний сік, дуже корисний для організму, радіусом до метра.

– Я боявся, що він її вдарить! – стогне Джин, а Хобі й Намджун дивно глянули на Чонгука й Техьона, але промовчали.

– Ти ж за його спиною ховався! – сміється Хосок. – Як ти побачив, що Чонгук лякає?

– Я визирнув, ну правда жахливий! І хьон каже цій тітці щось на кшталт: «Які ваші докази? Ви у в'язницю сядете за наклеп, і взагалі, у нас важлива нарада з високими чинами!»

І все вибухає реготом від такої яскравої картинки. Навіть Чимін від сміху хрюкає в динамік.

– Хьоне, тобі треба бути поліціянтом! Або рятівником! Ти був би крутим рятівником! – захоплено вирячився на свого героя Йонджун.

Тут у Чиміна знову прокинувся збирач непотрібної інформації:

– Чонгуку, а чим ти займаєшся?

І справді, якось ніхто не поцікавився раніше, чим займається Чон. Ну, вони тільки познайомилися всі, а Чиміна Гук взагалі тільки чув, так що це не дивно, але все ж таки вражає поліцейську уважність.

– Я створюю нові світи, – майстер прямих відповідей Чон Чонгук.

– Наркоман чи що?

І знову вибух сміху, до Чиміна потрібно просто звикнути, але це легко, і Чонгук навіть не подумав ображатись.

– Я працюю з 3D-графікою, художник, можна сказати. Іноді з нуля, іноді на запит створюю світи, предмети та персонажів для ігор.

– Це круто. Я тільки не зрозумію, чому ти Джину не допоміг з оформленням кафе?

– Ну, це не моє. Якщо Джин не збирається розмістити в кафе щонайменше десять макетів Залізної людини на повний зріст, то мені це не цікаво. А він не збирається, то нехай сам. Та він і не сам уже, адже ти йому підкинув когось на допомогу?

– Мм... Не розумію, про що ти. Ніколи мені з вами, пора мені.

– Ми любимо тебе, Чиміні-зефірко! Давай, скажи, що теж любиш нас! – Хобі такий Хобі.

– Джине?

– Так, Чимін-хьоне?

– Краще тікай від них, – Сокджин сміється і навіть не соромиться свого сміху, так йому легко й тепло.

Буркнувши традиційне «люблю вас, бовдури», Чимін відключається, а Техьон розглядає пальці Чонгука, що виглядають з-під рукавів. Так дивно, Чонгук художник, а він малює чи лише графіку створює? Кім і не думав, що той може бути шахтарем чи м'ясником, але такого він точно не передбачив.

Розмова протікає ліниво та затишно й переривається лише спалахами сміху. Сп'яніння вже трохи бере своє. Сонце припікає, і Чонгук знімає толстовку, перекидає її на спинку дивана та зминає довгі рукави футболки до ліктів. Техьон здивовано впивається поглядом у темні малюнки на його руках. Їх раніше не було видно, Гук натягує рукави толстовки мало не до кінчиків пальців. Те ненавидить татуювання. Тепер, зважаючи на все, він ненавидить татуювання, які не на Чонгуку, а від цих у нього підіймається температура й порушується серцевий ритм. Лінії плавні та різкі, орнамент, образ маски, літери та розплющене око на передпліччі, теж, напевно, від пристріту.

– У тебе татуювання, – навіщось реагує Техьон.

– Очевидно, що так.

Чонгук простягає йому руку, щоби було краще видно, вони зовсім поруч, і Техьон тягнеться, хоче торкнутися, але смикає руку, немов шкіра Чонгука може обпекти. Для Техьона так воно і є. Чонгук тихо та розчаровано видихає.

Сокджин зацікавлено спостерігає за цими двома. Щось тут цікаве відбувається. Багатозадачний Намджун встигає дивитись і на «неочевидних» молодших, і на Сокджина.

– Але навіщо? Хіба твоє тіло не твій храм і таке інше? Я думав, що ти фанат спорту.

Із Чонгука рветься питання: «Хочеш, щоб моє тіло стало і твоїм храмом?» – але він каже:

– І я прикрашаю та вшановую свій храм. Гарно? Хочеш торкнутися?

Чонгук спеціально дражнить Техьона й намагається вивести того на емоції. На зло відповідає двозначностями, не може відмовити собі в цьому й не відводить погляду.

– Так, будь ласка... – Техьон нервово проковтнув і ледве чутно прошепотів.

– Я не почув. Хочеш торкнутися? – Чонгук облизує губи, робить паузу і продовжує: – До малюнків…

– Ні. Я не фанат тату.

Хто б знав, чого Техьону коштувала ця видимість твердості в голосі та незацікавленість – він, мабуть, спалив кілька сотень нервових клітин задля цього.

«Трясця, навіщо я це сказав і злякав його?» – в уяві Чонгук б'є себе рисоваркою Джина по обличчю.

«Трясця, навіщо я взагалі запитав?» – дзеркалить Техьон думку Чонгука й у своїй уяві дає собі кілька ляпасів.

– Кукі! – Джин сміється і кидає в того зім'ятою серветкою. – Не всі люблять тату, змирись із цим.

– Ти маєш рацію, Джині. Вибач, Техьоне, – Чонгук видає нервовий смішок і перемикається на пиво.

«Ревнує», – роздратовано думає Техьон.

«Щось дійсно дивне відбувається», – зацікавлено думає Сокджин.

«Так ось що відбувається, я майже зрозумів», – задоволено думає Намджун.

Чонгуку також є про що подумати.