Час квартальних звітів навалився, як завжди, раптово та без попередження. Весь відділок виглядав так, ніби люди, які працюють у ньому, щоночі проводять в обіймах дементорів, які висмоктують із них всю радість. Але це не зовсім про наших героїв, наші підживлюються, хто чим може: Хосок — всеосяжним оптимізмом і закоханістю; Чимін — опанованим дзеном у стосунках із самим собою та усвідомленням мети; Намджун — впевненістю у своїй крутості (101 % до зустрічі з Джином і 68 % зараз) та звуками чудового сміху через дорогу; Техьон — порядком у робочих документах та вкраденою фотографією. А Йонджуну пощастило, адже він просто стажер.
До речі, про Хосока:
your hope: Джені, привіт) Це Хосок із поліцейського відділку. Ми бачилися, коли ти за тіткою приходила.
black bitch: чого тобі?
your hope: Повечеряєш зі мною?)
*користувач black bitch додав вас до чорного списку*
free sms: Пообідаєш? Снідаєш? Перекусимо чипсами? Насіння поплюємо? Це Хосок :)
*ви не можете надіслати повідомлення black bitch*
GetFreeSMS: Джеееееніі… Пікнік? Кіно? Караоке? Усе ще Хосок)
*ресурс заблокований адресатом*
smsfreesms: Вгадай хто? Правильно, це я, Хосок) Може, до бібліотеки? Я б із тобою навіть у бібліотеку сходив.
*ресурс заблокований адресатом*
SMSfreeeee: я не знаю, на що я сподіваюся, але… У мене є банка, а в банці в розчині плаває двоголова змія. Гаразд, не в мене, а в друга, але він пожертвує змією для мого розбитого серця. Джені, я дуже хотів би повечеряти з тобою. Це Хобі.
black bitch: забери мене о 7.
your hope: буду о 7 зі змією!
black bitch: ок. і банку не забудь
your hope: я ж сказав, що буду)
your hope: аааааа… воу… О_о вау… я, здається, не так зрозумів…
black bitch: так
your hope: *звуки вересків*
black bitch: ти смішний. о 7.
your hope: до зустрічі!
І вони зустрілися, потім ще раз і ще раз двадцять, а іноді кілька разів на день. Змія в банці так і каталася деякий час у машині, а потім повернулася на законне місце в компанію таких же банок із моторошними штуками з колекції Чиміна. Ну, тому що фу, як тобі взагалі на думку прийшло запропонувати мені це? А Хосок сказав, що майже зневірився і готовий був зацікавити її навіть у такий спосіб, і це спрацювало. А Джені така — я була зацікавлена у твоїй «змії», а не в цій гидоті. А Хобі такий — тобі потрібне тільки моє прекрасне тіло? А вона така — моє тіло ти теж оцінив. А він такий — бо ти прекрасна, але серйозно, ти хотіла тільки моє тіло? А вона — я вже починаю шкодувати, що ми з’їхалися і живемо разом цілий тиждень.
Словом, хоч комусь пощастило зі стосунками.
***
Компанія з трьох невдах, в особі двох Кімів та Пака, згуртувалася і трималася разом, об’єднана ідеєю завоювання непокірних. Кім-старший і Пак були налаштовані серйозно, а Те бичився і заперечував будь-яке зацікавлення в будь-кому. Намджун знав, чого він хотів, але через постійні, хай і м’які, глузування Джина він по крапельці втрачав впевненість у собі. Чимін теж знає, чого він хоче, і діє. Техьон каже, що хоче, щоб від нього відстали всі, але завзято приходить на обід і вечірні посиденьки до кабінету Намджуна й так само, як і старший, постійно поглядає у вікно. І тільки Йонджун щасливим метеликом пурхав від відділку до кафе й назад без перешкод.
Найудачливішим виявився Чимін, який даремно не втрачав часу. Одного дня він отримав повідомлення від Намджуна, який завжди пильнував:
Шафа-купе: М’ятне морозиво самотнє, палички Твікс пішли.
Ви:?
Шафа-купе: М’ятне морозиво чекає! Одне воно. Може, на тебе чекає? Дві палички Твікс звалили.
Ви: Що ти верзеш? Ви там обкурились? У сенсі, морозиво чекає? Я не люблю солодке.
Шафа-купе: Ти, блядь, тупий зовсім? Джіні та Чонгук поїхали, у кафе твій митець залишився. Один!
Ви: Сука! Не можна сказати нормально було? Конспірація-хуяція! Усе, я звалив підкорювати мого малюка.
Шафа-купе: Файтін, Чиміні!
Ви: Дякую, хьоне
І Чимін пішов підкорювати. Взагалі-то, він не розповідав про свою зацікавленість у художникові, але Намджун розумний, і він сам здогадався, як часто Пак почав заходити в офіс і крутитися біля того ж вікна, яке, як зачароване, так притягує і Техьона, і самого Намджуна.
Чимін тоді швидким кроком перетнув вулицю, видихнув «файтін, блядь» і спустився в кафе. Юнгі кріпив ескіз з ескізами на поки що необробленій стіні. Він здивовано роззявив рота, але майже відразу зібрався і вдав, що жодного разу не здивований, точніше він здивований бачити зовсім незнайому людину в кафе, а не саме цій людині здивований, якось так.
— Ми закриті, кафе ще не працює, — Юнгі несміливо смикає рукави старої, для ремонту, толстовки.
— О, я знаю. Я прийшов до мого друга Сокджина.
Ми вже в курсі, що Чимін любить прибрехати, коли йому це вигідно (пиздить, як дихає). Джин не казав, що Чимін йому саме друг, і Юнгі трохи спантеличений. Пак у цей час ходить приміщенням і вдає, що він дуже захоплений. Дуже непомітно він звужує спіраль свого маршруту й наближається до Юнгі, той, затиснутий між запакованими меблями та стіною, із занепокоєнням спостерігає. Чимін зупиняється прямо навпроти Міна, буквально за тридцять сантиметрів. Поза розслаблена, однією рукою погладжує запакований стілець, інша в кишені. Стоїть, усміхається зухвало, дивиться прямо в неспокійні очі кольору чорного шоколаду й дуже тихо запитує:
— Лапулю, чому ти збрехав тоді?
— Я… Я не розумію, — Юнгі погляд не відводить, і це трохи суперечить його дуже збентеженому вигляду.
— Все ти розумієш. Збрехав, що не пам’ятаєш мене, а потім ще і втік. Чому ти втік, коли ми зіткнулися у відділку? — шепоче Чимін і кінчиками пальців проводить по рожевій щоці Міна.
Той зітхає і лащиться до такої зухвалої руки. Зворушливий, як кошеня, яке просить ласки.
— Ти теж утік від мене, — щоки збентежено рожевіють, але погляду знову не відводить.
В іншій ситуації Пак насторожився б, надто Юнгі невизначений і надто його не можна прочитати. Такий ніжний, трепетний, хоч голими руками бери, але в погляді жодної краплі переляку чи навіть настороженості.
— Один-один, солодкий, — Чимін видає тихий смішок і, до біса очікування, подається вперед і цілує.
Він м’яко, але наполегливо, веде губами і прихоплює нижню губу Юнгі, той зітхає від несподіванки, і це здивоване «ааах» дозволяє Паку проникнути язиком до палкого рота художника. Чимін такий ніжний зараз, він пестить язиком язик Юнгі, проводить ледь відчутно по піднебінню і смокче гострий язик Міна, легко покусуючи за кінчик. Чимін цілує і долонями обіймає обличчя такого податливого хлопця, гладить великими пальцями щоки, шию, потилицю. Юнгі притискається тісно-тісно, обіймає Пака за талію і руками нишпорить по спині та натискає, щоби ближче і ближче.
Чимін усувається, покриває легкими поцілунками щоки, очі, вилиці й лоб Юнгі, який важко дихає, та шепоче прямо в губи «солодкий… такий солодкий…», і в самого серце вискакує. Мін тягнеться і припадає до м’яких губ Пака в наполегливому поцілунку і стогне тому в рот. Чимін теж не стримується, дихає глибоко, він відчуває збудження Юнгі і треться стояком об стояк, дражнить.
Вони цілуються мокро і стогнуть один одному в рот. Від такого чуттєвого та м’якого Юнгі в Чиміна просто перехоплює подих. І в нього буквально перехопило подих і вибило з легень усе повітря, коли такий м’який Юнгі розвернув, втиснув Чиміна в стіну і вп’явся в його губи таким голодним поцілунком, що в Пака ледь ноги не підкосилися. «Оце поворот», — думає Чимін, намагаючись віддихатися за хвилину.
— Малюче, ти сповнений сюрпризів, — хрипко шепоче Пак.
— Просто ти дуже вродливий, — так само пошепки відповідає Мін.
Юнгі дивиться на Чиміна пронизливо, очі горять хтивим жаром, і якби хтось поклав смужку бекону на ці очі, то бекон зашкварчав би і просмажився. І Чимін зрозумів, що смажити будуть його, і, можливо, зараз, а він не готовий. Він не проти, але не готовий, взагалі ні до чого не готовий! До такого Юнгі насамперед.
Становище рятує весела мелодія з кишені Юнгі. Чимін мимоволі зависає поглядом на видимому стояку художника. Юнгі зніяковіло усміхається та відповідає на дзвінок. Виявляється, Джин із Чонгуком повертаються з вечерею.
— Побачимося, солодкий, — Пак легенько цілує Юнгі в куток губ і йде.
Юнгі просто стоїть, заспокоює подих і хмуриться — Чимін навіть не сказав, що подзвонить чи напише, і навіть номер не взяв. Козлина. Але такий гарний…
Пак іде ці 50 метрів до відділку якийсь притрушений. «Хуясобі, підкорив дитину… підкорювач, сука, завойовник недороблений…» — виривається істеричний смішок. Такого Юнгі хочеться ще сильніше.
***
Звітний тиждень не скасовує основну роботу, і коли Хосоку під час добирання з роботи передають інформацію про виявлення тіла, він одразу прямує за адресою. Околиця міста, міст, сутінки, люди, яким не дуже пощастило в житті, невеликими групами гріються біля вогню, який горить у великих бочках. Трохи моторошно, але Хосок виходить із машини і прямує до однієї з груп:
— Добрий вечір. Мене звуть Чон Хосок, надійшов дзвінок, що тут хтось помер.
Люди насторожені, але погрози від однієї людини не відчувають та готові говорити. Уперед виходить великий чоловік у дутій куртці, він виглядає пошарпаним у своєму явно давно ношеному одязі, але відчувається в цій людині гідність, а одяг хоч і старий, але чистий.
— Це ти про нашу Переможницю, ходімо.
— Переможниця? — Хобі хмуриться.
— А то, перемогла це життя і звалила в нове, хай там їй більше пощастить, — хмикнув чоловік.
Вони йдуть метрів сорок усього, повертаючи під міст, чоловік підводить Хосока до старого намету, біля якого, дбайливо розташоване на потертому матраці, лежить тіло, накрите таким же старим покривалом. Хосок піднімає покривало й бачить жінку, вона стара, років сімдесят, хоча важко сказати через якість життя цих людей.
— Вона говорила, що її звуть Чіу, вона хворіла сильно, і ми не завжди могли купити ліки. Та й не дуже допомагало, щось серйозне в неї було, і сьогодні не прокинулася.
— Документи має?
— Ми не знайшли.
— Попросіть когось допомогти перенести Чіу ближче до машини, будь ласка.
Поки Хосок заповнює папери, тіло Чіу переносять, і вже знайомий провідник цікавиться:
— Що ж ти один приїхав, містере поліцейський? Не страшно?
— Я не поліцейський, я судмед. Люди різні, але я хочу думати, що кожна людина варта уваги. Мені здається, ви вважаєте так само.
— Я Донсік. Лікар, отже, — Донсік задумливо оглянув Хосока і, щось вирішивши, собі кивнув.
— Я по мертвих людях!
— Яка різниця, ти ж у меді вчився. Ходімо.
— Зачекайте, дайте я хоч бригаду викличу.
Хосок викликає труповозку й деякий час лається собі під ніс — вільної машини немає. Гаразд, він і сам може довезти жінку. Під обережними поглядами кількох десятків людей вони йдуть углиб наметового містечка, яке виросло під мостом. Там Хосок оглядає, прослуховує, як може консультує. Усі зібралися довкола серйозного і стурбованого недолікаря. Він роздає передбачливо захоплені з машини брошури соціальних центрів, розповідає, де можна отримати безкоштовну медичну допомогу, витрачає на це близько півтори години. Коли повертається до машини, Хобі розгублено хмуриться і кілька разів обходить транспорт. Чіу немає. «Пішла чи що?» — Хобі нервово хихикає. Ну, піти вона точно не могла. Оббігши кілька разів наметовий табір, машину і, чомусь, покликавши пропажу на ім’я, Хосок, важко дихаючи, привалився до пікапу. Абсурд якийсь. Хобі дістає смартфон і набирає раціонального та послідовного Чиміна. На що він сподівається, він сам не знає. Не з’явиться ж Пак, як за помахом чарівної палички, і не вкаже на тіло, що сховалося, але хвилювання не дає тверезо мислити.
— Чиміні, у мене тут проблемка.
— Кажи, — не час для жартів, коли Хосок так схвильований, і Чимін це розуміє.
— Я труп загубив, — жалібно стогне Хобі.
— А куди ти його поклав? — може, Пак усе ж таки не дуже розуміє, що час не для жартів.
— Залишив біля машини і відійшов. Повернувся, а Чіу немає. Так тіло звуть.
— А ти скажи «чортик, чортик, погрався і віддай», заплющ очі, і, може, твоє тіло з’явиться, — Чимін і делікатність не знайомі один з одним або мають взаємну ненависть.
— Чимінііі… — безнадійно стогне Хосок.
— Послухай, просто перевір усе й повертайся, якщо не знайдеш. Чи мені приїхати?
— Гаразд, я перевірю і перепитаю тут, але ніхто нічого не бачив, я вже питав. Як можна втратити тіло, я не розумію.
Хосок ще годину сумно блукає наметовим містечком, Донсік блукає з ним, ніхто нічого не бачив, усі були зосереджені на Хобі та його допомозі. Судмед не може змусити себе поїхати, він уже схожий на мешканців підмостя своїм розпачем і тугою в очах. Телефон, що задзвонив, змушує Хосока здригнутися, і він руками, які трохи тремтять, дістає апарат і відповідає на дзвінок, дзвонить Намджун:
— Що, Хосю, проїбав труп?
— Наму! Я не розумію, як це сталося! Я відійшов, і вона зникла! Чіу зникла, і що мені робити?
Спокій Намджуна відчувається навіть через динамік, і Хобі трішечки наповнюється цим надійним голосом. Намджун допоможе, Намджун усе розрулить.
— Хобі, заспокойся. Поки ти десь вештався, приїхала труповозка й забрала твою Чіу, ти ж сам викликав. Гальмо ти, міг б і сам здогадатися і дізнатися в диспетчера.
Намджун усе розрулив, як і подумав Хосок, та благословлять боги його розум. Він видає радісний крик, злякавши Донсіка, що стоїть недалеко, кричить тому, що все ок — Чіу знайшлася, і їде під здивовані погляди заспокоюватися в обіймах розлюченої запізненням Джені. Після порції люблячих стусанів заспокоєння він таки отримує.
***
Одного дня в Техьона стався вихідний. Цілком випадково, хтось напартачив із розкладом, але не пропадати ж добру, і Кім почав самовіддано відпочивати. Він навіщось прокинувся аж на 27 хвилин раніше, ніж у робочий день, на годиннику було 07:33. Сонною мухою потинявся по хаті, випив кави, поснідав пластівцями, подивився відео з котиками, прийняв душ, зібрав прання, відволікся на повідомлення з інстаграму, ліг прочитати й заснув. Прокинувся, на подив, відпочилим близько першої години дня. Таки поставив прання, засів бездумно дивитись телевізор і трохи зациклився на якійсь сопливій дорамі. Опритомнів від власного крику на головну героїню, яка кидала головного героя через іншого. «Так справа не піде, потрібно проводити вихідні правильно, по-вихідному», — вирішив Техьон і вирушив до бару, який любили та відвідували всі поліцейські прилеглих районів.
У барі було шумно, весело та п’яно. Кім зустрів приятелів із восьмого відділку та чудово проводив час. Так, восьмий відділок вічно скидав сьомому найгірші справи, але хлопці вони цілком собі непогані, і для ворожнечі особливих причин немає. Слід зазначити, що Техьон, може, і напився, але не так уже й сильно, а саме до того стану, коли тобі море по коліна; язик розв’язується, і хоч абонент майже не абонент, Те готовий розмірковувати на всі існуючі теми; ідея прямо зараз махнути до Японії здається геніальною; всередині плескається любов до всього світу, а до різнокольорових коктейлів — особливо.
***
Намджун весь день мотався головним поліцейським управлінням, погоджуючи бюджет для свого відділку й не тільки; тягав звіти з кабінету до кабінету; вибивав премії та робив запити на будь-яку канцелярську херню та за списком від судмедів. Кім потихеньку звірів, мріяв про свій кабінет, про вікно в ньому і про те, щоб хоч одним оком побачити Джина (впевненість у собі 68 %, пам’ятаєте? сьогодні 61 %). Так, він не повинен це робити, але ви пам’ятаєте — Діра Забуття. Тут кожен виконує кілька взаємовиключних функцій. Начальник відділку взагалі забув, що треба з’являтися на робочому місці, він просто скинув усі свої обов’язки на відповідального Намджуна, зробив його своїм заступником і пішов у захід сонця. Роботи, звичайно, дуже багато, але Кім не проти, адже якщо немає нагляду, то й немає доган за всякі провини команді мрії у вигляді Кімів, Чона, Пака та Йонджуна. Надвечір спина стала колом, і тепер Намджун не тільки звірів від передозу бюрократії в організмі, а і страждав від болю. Вишенькою на торті — організм запротестував, сказав «нахер іди» й затемпературив.
Години до восьмої вечора, весело блимаючи мигалками, до ділянки під’їхала поліцейська машина, відчинилися двері, потривоживши тиху вулицю гучною музикою, чиїсь руки виштовхали із салону Кіма-молодшого, і, так само весело блимаючи, машина зникла за поворотом. Техьон, чомусь у яскравому жовтому жилеті регулювальника зі світловідбивачами, помахав машині слідом і, майже не хитаючись, зайшов у рідний відділок. Закричавши: «Я вдома!» — попрямував шукати Кіма-старшого.
Намджун не був готовий до п’яного Техьона і спробував забарикадуватися, але йому не вдалося.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Кохання і качечки
Mystery / Thriller- Руки, бляха, від нього прибрав, - підходить і з другої спроби скидає з Чонгука руку Борима. - Детективе Кім, якого фіга ти робиш? - гарчить Чонгук. - Мовчи, шльондро! - злісно шипить Техьон і повертається до порушника. - А ти вали звідси, доки я т...
