14. Злий, але турботливий

58 6 0
                                    



Намджун, зсунувшись, сидить у кріслі біля вікна, у кабінеті вимкнено світло, але лампи, що горить, на столі достатньо, щоб освітити невелику кімнату. Кім почувається драконом, який сидить у печері й чекає на принца, або принцесою, яка нудьгує в замку й чекає того ж принца, що загуляв, він не визначився. Втомився за день так сильно, що вже пів години намагається встати та поїхати додому, а все ніяк. І це майже не пов’язано з тим, що з кафе періодично виходила подихати свіжим повітрям одна весела компанія і, за їхнім розкладом, настав час вийти. Коли з першого поверху пролунали п’яні привітання Кіма-молодшого, старший застогнав, підвівся і спробував загородити двері кріслом, але спина спалахнула болем, і Намджун повалився в це крісло назад.

Техьон вплив до кабінету, виблискуючи п’яною усмішкою, і мало не засліпив Намджуна. Не усмішкою, це відбивачі на жилеті зробили те, для чого й були створені — віддзеркалили широкими та яскравими смугами світло, що відбилося на сітківці Намджунових очей.

— За що? — обхопивши обличчя великими долонями, застогнав Намджун. — За що ти мені даний долею, Те? Я мало не осліп, і не кричи, я тебе зараз усім тілом ненавиджу.

— Не ненавидь мене, хьоне. Я тебе не ненавиджу, а дуже навіть люблю, і ти мене люби.

Техьон, намагаючись не натикатися на меблі, підійшов ближче, присів на підлокітник крісла, тицьнувся чолом у маківку хьона й погладив його по плечу. Той зітхнув і потріпав молодшого по волоссю.

— Та люблю я тебе, паршивцю. Втомився дуже, спина просто вбиває.

— У головному управлінні був?

— Так, у лігві демонів.

— Спалімо його?

— Хто нам зарплату платитиме?

— Твоя правда, хьоне. Добре, що ти в нас розумний, бо спалили б і стали безробітними.

Вони сидять так декілька хвилин, підтримуючи один одного фізично й морально, діляться душевним теплом, думають про щось своє, у вікно дивляться і протирають його, коли те пітніє від перегару Техьона. Втомившись від марних дій, Намджун просто відчиняє вікно і впускає свіже повітря та ненав’язливі звуки тихої вулиці. Світло фар освітлює вулицю, під’їжджає таксі, з машини виходить чоловік та заходить до кафе. Кіми насторожилися, і ніхто вже нікуди не збирається, адже треба піддивитися, що за хрін із гори. А раптом маніяк чи злочинець, а в них тут діти (Йонджун) та ще й у цьому самому кафе, треба пильнувати, так.

***

А в кафе кожен вечір сповнений сміхом і жартами Сокджина, Юнгі та Йонджуна, і Чонгуку цього достатньо для того, щоб не тонути в похмурих думках. Ці троє ніби виткані з радості, і вони наповнюють серце Гука, сповнене сумом, своїм затишком. Фініш усе ближче, усі дозволи та ліцензії отримані, меблі закуплені, постачальники продуктів знайдені, й ось зараз компанія чекає на флориста. Виявляється, у Сеулі свій магазин квітів відкрив університетський приятель Чонгука, і він одразу ж домовився про зустріч. Ідея наповнити кафе живими квітами всім припала до душі, та і Джо, що вижив, потребує компанії. Флорист Борим приїхав в узгоджений час і після радісного вітання та нових знайомств миттєво включився в процес. Юнгі виявився незамінним помічником і відразу ж робив нариси розміщення квітів і рослин на стінах і столах, чим полегшив сприйняття бажаної картинки. Джин думав, як багато кольорів потрібно для ідеалу, а Юнгі з Йонджуном носилися по всіх зонах кафе з ескізами і сперечалися, що матиме кращий вигляд, що було безглуздо, адже квітів ще немає, однак весело. Чонгук та Борим вирішили вийти на вулицю і там ще трохи поспілкуватися перед тим, як викликати флористові таксі.

— Чонгукі, я дуже радий тебе бачити й більше ніж радий попрацювати з вами всіма, це місце буде чудовим.

Борим обіймає Чонгука, і той дуже радий зустріти старого приятеля. А в цей час Кіми, звичайно, на посту біля вікна.

— Наму, дзвони Йєрі, мені знадобиться адвокат, — зі звірячим обличчям прошипів молодший. — Якого хера він його лапає?

— Я не збираюся зв’язуватися з колишньою через те, що ти якусь херню зараз робитимеш. Вона бере з мене за послуги натурою, а ця лавка тепер прикрита.

— Навіть потрахатися заради мене не можеш! Мудила ти, хьоне, я завжди це підозрював. Де Сокджин? Куди він дивиться?

— Техьоне! До чого…

— На суді скажи, що я весь вечір був із тобою! — перебиває Техьон і трохи зигзагоподібно та, як йому здається, твердо й переконливо йде вершити справедливість.

Кілька разів стукнувшись об стіни, Кім-молодший виходить із відділку і, пройшовши більшу частину шляху, коли до Чонгука з Боримом залишалося метри чотири, низьким і злим голосом руйнує дружню атмосферу:

— Руки, блять, від нього прибрав, — підходить і з другої спроби скидає із Чонгука руку Борима.

Майже відразу ж за Техеньом із відділку виходить напружений, як сталевий прут, Намджун. Він бурчить під ніс: «Та за що мені цей пиздець. Сатана, коли ти забереш свого сина додому хоча б на канікули, мені теж потрібно відпочити…» — і йде до компанії вже з трьох людей.

Борим дивиться то на Техьона, який хмуриться і намагається сфокусуватися на ньому, то на Чонгука, який теж хмуриться і дивиться на Техьона, як на мавпу з гранатою.

— Детективе Кім, якого хера ти виробляєш? — гарчить Чонгук.

Так, раніше він хотів, щоб Те перестав від нього сахатися, але такого він зовсім не очікував і не зовсім розуміє, що зараз відбувається. Дідьків Кім Техьон, такий вродливий навіть п’яний. Стоїть, сердиться, на флориста мало не кидається. Дуже вродливий…

— Мовчи, розпуснику! — зло шипить Техьон і повертається до порушника Борима. — А ти вали звідси, доки я тебе не заарештував.

— Розпуснику? — Гук, м’яко кажучи, здивований.

— Чонгуку? — втручається флорист.

— Місцевий божевільний, не звертай уваги, — намагається говорити спокійно, але спокій уже готовий луснути й забризкати всіх.

Борим, про всяк випадок, відступає від Чонгука на кілька кроків, адже хто його знає, цього психа, але Чонгук начебто не наляканий.

Намджун дістався до застиглих соляними стовпами хлопців і він радий, що принаймні всі на ногах, отже, нічого непоправного не встигло статися. Він помічає Джина, що вийшов із кафе, і намагається не виглядати руїною, хоча в нього не дуже виходить — температура відчувається вже всім тілом, спина нещадно ниє.

— Добрий вечір. Чонгуку, вибач, він, як бачиш, п’яний, не звертай уваги. Те, пішли додому, га? Ти врятував громадянського від зазіхань, ти молодець, — повертається до незнайомця, — вибачте, я просто намагаюся його забрати.

— Що відбувається?

Джин зовсім нічого не розуміє, і не він один: Борим із побоюванням коситься на Техьона; Техьон зі злістю поглядає на Борима та Чонгука; Чонгук закочує очі та втомлено тре скроні.

— Нічого, Джині, ми вже йдемо.

Намджун виглядає відверто хріново, але на вулиці темно, а штучне світло ліхтарів не дає повною мірою оцінити рівень хріновості, Кім-старший дуже цьому радий. Джин вирішує дізнатися все в Намджуна, поки ті троє просто стоять і витріщаються один на одного. Він підходить до Намджуна й торкається до оголеного передпліччя, щоб звернути на себе увагу, той від несподіванки трохи смикається, одразу ж стогнучи «блядська спина», і з гримасою болю, яку намагається стримати, тре поперек.

— Тобі боляче? Намджуне, що з тобою?

Джин стурбований не на жарт, йому так неприємно бачити тінь болю на обличчі цієї людини, він знову бере його за зап’ястя.

— Та ти гориш!

— Завжди, коли бачу тебе.

— Ти дуже гарячий!

— Мені приємно, що ти так вважаєш. Я ходжу до зали.

— Ти ідіот, у тебе температура! Тільки посмій ще раз тупо пожартувати! І що ще? Спина? Ріжки-макарошки, ти чому ще не вдома й не лікуєшся?

Ось тепер Джин не хоче знати, що тут відбувається, тепер Джин злий. Ніхто нічого не каже, усі дивляться на розлюченого Сокджина, він трохи лякає і навіть його мила кулінарна лайка зараз не звучить мило, а більше загрозливо.

— Йонджуне! — гаркає Джин, усі здригаються, а Йонджун вибігає з кафе за п’ять секунд. — Йоні, усе гаразд, я не по твою душу. Просто слухай та швидко виконуй. Кіми на машині? Добре, забери ключі, гадаю, ти знаєш, у кого ключі можуть бути. Прижени машину сюди. Потім йди на їхні робочі місця та збери всі речі, телефони, гаманці та поклади в машину.

— Джине… — починає Техьон, який хотів сказати, що він вихідний і, може, зараз піде догулювати.

— Мовчати! — знову здригнулися всі, а Техьон заткнувся. — Йоні, не забудь зачинити кабінети чи що там у вас.

— Чонгукі. На тобі Техьон, відповідаєш за нього.

— Джині, якого…

— Я сказав. Усім. Мовчати, — карбує слова й тепер уже сердиться на всіх, крім Йонджуна та Юнгі.

Чонгук розсудливо затикається та, як і інші, просто слухає. Намджун стоїть і витріщається з розтуленим ротом, і це все — повний фініш (рівень впевненості в собі 33 %), фініта ля комедія, фініта ля все, повна капітуляція. Техьон, який накотив ще й у поліцейській машині, так само п’яний і зухвалий, але сміливість ця не поширюється на Сокджина. Борим розуміє, що це якесь непорозуміння, і ну його нахер, викликає таксі й мовчки звалює. Під’їжджає Йонджун, паркується і мчить збирати речі Кімів.

— Я сходжу за нашими речами, якщо хтось рушить із місця, — Джин почергово дивиться Кімам і Гуку в очі, — тільки спробуйте. Я з вас зроблю фрикадельки.

За хвилину, одночасно із Сокджином, що виходить із речами, повертається і стажер.

— Дякую, Йоні, ти, як і завжди, дуже допоміг. Побачимося завтра, малюче.

Йонджуну Джин м’яко й ласкаво усміхається, а решті — ні, і це трохи прикро всім. Адже Гук тут взагалі ні до чого, його-то за що…

— Гуку, пакуй Техьона на заднє сидіння, візьми пакет і стеж, щоб йому погано не стало. Намджуне, ти можеш сидіти чи тобі опустити спинку?

— Я в нормі, — Намджун стискає зуби й сідає, усе не так уже й погано, відпускає трохи.

Чонгук хапає Кіма-молодшого за лікоть і трохи грубо заштовхує на заднє сидіння, той валиться обличчям униз; Чонгук намагається посадити його нормально, щоб самому поміститися, і сідає; Техьон намагається втекти, перелазячи через Чонгука; Гук за шкірку відтягує Те, який повністю переліз до нього на коліна під час спроби втечі; Чон намагається пристебнути Кіма, але той крутиться, відштовхує його руки, і Чонгук здається та відвертається до вікна. Уся метушня відбувається в повній тиші, і тільки Намджун важко зітхає на пасажирському сидінні. Джин займає місце водія, пристібається, перевіряє, чи Намджун пристебнутий, а на гальорці самі розберуться.

— Вже можна розмовляти? — Техьон шепоче кудись у потилицю Чонгука, щоб не почув Сокджин.

— Тобі не можна. Стули пельку, — Гук бореться з бажанням придушити цю п’яну худобу.

— Кукі, стеж за Техьоном, а не за вікном.

— Кукі-печивко, — п’яненько гигикає Кім молодший.

Намджун жмуриться і потирає перенісся, Джин ховає усмішку, Чонгук знову закочує очі. Машина від’їжджає, і на повороті Техьон привалюється до Гука й ударяється лобом об тверде плече та ойкає, Чон роздратовано видихає, притягує до себе і грубо фіксує Кіма в кільці своїх рук і втикає його обличчям собі в шию.

— Заїбав смикатися, сиди спокійно, — напівголосно гарчить п’яному детективу кудись у скроню.

Техьон смикатися перестав, навіть дихати перестав на пів хвилини. Потім видихнув, обпалюючи жарким подихом шию Чонгука, яка вкрилася мурашками, і глибоко вдихнувши. Легені наповнилися ненав’язливим ароматом фарби, яким просочився одяг протягом цілого дня; слабким ягідним запахом — це, мабуть, гель для душу; запахом поту. Він що, феромонами якимись пітніє, афродизіаком? Як інакше пояснити те, що Техьон ніби п’яніє від Чонгука?

— Які продукти та ліки є у вас вдома?

Джин має дуже впевнений вигляд за кермом, і Намджун не може припинити дивитися на точений профіль. Хочеться простягнути руку й доторкнутися, але він не рухається і виправдовує себе тим, що боїться нового нападу болю, і причина лише в цьому, а не в невпевненості (рівень упевненості 29 %).

— Рамьон, пластир, антипохмелін.

— Похмеліну немає, — подає голос із заднього сидіння Техьон.

— Точно. Рамьон та пластир.

— Хотів би я сказати, що здивований, але я не здивований. Кукі, скинь ти з нього цей жилет, він відсвічує і відволікає в дзеркалі.

— Давай кинемо його тут? — без особливої надії просить Гук.

— Ти кидай Чонгука, — бурчить Техьон, повертаючись у бік Сокджина, хоче штовхнути сидіння водія, але промахується, і пошепки, тільки для себе, шепоче: — Я підберу…

Чонгук стягує жилет, який на кілька розмірів більше, скидає його під сидіння і повертає брикливого Те на місце. Дратує відчуття холоду та порожнечі, коли той відсунувся, але Чонгук не думає — чому так, він просто притискає Техьона до себе й полегшено зітхає, коли знову відчуває тепле дихання на своїй шкірі. Техьон теж не хоче думати ні про що, крім Чонгука, який тримає його міцно, притискає до себе і, чомусь, заривається сильними пальцями у волосся Кіма й перебирає пасма, масажує шию ззаду. Техьон кусає губи, щоб не застогнати від задоволення, і більше навіть не від ненавмисної ласки, а від того, що Чонгук взагалі торкається його. Вони обидва просто відключилися від усього, а Джин, тим часом казав далі:

— Спочатку в мінімаркет, там якраз і аптека є, — Джин паркується біля маркету. — Кукі, ти в аптеку, зараз список скину.

Він обертається на заднє сидіння, де Техьон майже весь влип у Чонгука, і коли Гук намагається відсунути детектива — той заперечливо бурчить кудись у шию, тиснеться тісніше й обіймає талію Гука однією рукою. Чонгук безпорадно дивиться на Джина.

— Ти сам мені його доручив. Я не можу рухатись.

Чонгуку хочеться ще додати: «І не хочу… я б залишився в цій машині назавжди…» — але він мовчить і поправляє футболку, що сповзає і, завдяки широкому вирізу, оголює гостру ключицю і трохи плеча Техьона. «Ти, блядь, мене просто вбиваєш…» — волає Чонгук у своїй голові.

— Не рухайся, а то раптом йому погано стане, не труси бідолаху. Я сам. Намджуне, сидіти! Куди зібрався?

— Та я просто подихати вийду, тут перегарище від цієї п’яні просто туманом стоїть.

— Гаразд, але від машини не відходь.

Джин виходить із машини й обережно прикриває двері, Намджун дверима гупає сильніше за необхідне. Техьон, який трохи пригрівся і задрімав, ривком прокидається, Чонгук заспокійливо поплескує його по плечу: «Тихо, придурку… спи». Придурок бурчить «гаразд», крутиться та потирається носом і легенько губами об шию Чонгука. Той стискає кулак, ну бо бісова футболка знову сповзає, поправляти не хочеться, а хочеться порвати, щоб ще більше смаглявої, карамельної шкіри оголилося. Хочеться провести язиком під ключицею і облизати, але Чонгук — скеля, кремінь, залізна людина — просто витріщається у вікно й намагається не думати про таку комбінацію, як «шия Чонгука+губи Техьона». А Техьон весь оповитий запахом Чонгука, ніжиться, знову веде носом до гострої вилиці й назад у вигин шиї. Він не дуже п’яний уже, якраз той стан, коли просто начхати на все, хочеться просто робити те, що хочеться, а мучитися совістю можна й завтра. Техьон зараз ось згадав, що він цій підступній шиї мстити збирався, і це чудова нагода, а іншої може й не бути. «Геніальна ж ідея!» — радіє Те, кусає Чонгука, зализує укус і жмуриться, бо не дурень, розуміє, що зараз прилетить.

Чонгук трохи так здивувався, зовсім трохи серце не розірвалося, він заглядає в обличчя Техьона, а той однією рукою так само чіпляється, а другою очі заплющив.

— Що ти робиш, Те? — ковтає, сухе горло б’є хрипотою.

— Мщуся. Можеш бити, я готовий.

— Ти, блядь, знущаєшся з мене… Я чекаю, коли ти кричати почнеш, щоб я тебе не чіпав ніколи більше, а ти мене вкусив… Ти п’яний, Техьоне. Будь ласка, давай не створюватимемо один одному проблеми.

«Будь ласка, я ледве тримаюся…» — відчайдушно стогне й намагається передати думку телепатією.

— Тобто ти не битимеш мене? — Техьон розплющив очі і вдивляється в Чона, а в того знайома темрява хлюпається, дивиться чорними очима Чонгука, тягне в себе.

— Я не битиму тебе.

«Я тебе цілувати хочу…» — хотів додати, але стримався.

На вулиці Кім-старший усе ж таки не послухався Джина, відійшов від машини й перехопив важкі пакети, щойно той вийшов із маркету. Джин спробував обуритися, він усе ще в режимі «злий, але дбайливий», але Намджун рикнув: «В машину», — і той просто слухняно сів у машину (впевненість Намджуна +12 %). Чонгук і Техьон вдали, що не жеруть один одного очима, Те приклеївся назад до бажаної шиї, а Чонгук таки поправив ненависну футболку, бо сил уже з тобою ніяких немає, блядський ти Кім Техьоне.

Кохання і качечкиWhere stories live. Discover now