Кохання і качечки

15. Залишся...

Коли три Кіми та один Чон під’їхали до будинку, Джин помацав чоло Намджуна, пробурчав «усім сидіти», вийшов, відчинив ворота, повернувся в машину, заїхав у двір, зачинив ворота і витягнув пакети з покупками. Намджун, не звертаючи уваги на бурчання Джина, поплентався відчиняти будинок, а попутно відібрав пакети (впевненість 45 %! Уху!), Джин йшов позаду та із занепокоєнням моніторив рухи Кіма-старшого. На мить зупинився і, не відриваючи погляду від Намджуна, прикрикнув у бік машини:

— Кукі, займися Техьоном! — і стрімко зник у надрах будинку.

На задньому сидінні Чонгук щосили намагався НЕ зайнятися Техьоном ось прямо зараз. Яка нормальна людина витримає на собі його руки, які такі гарячі навіть через тканину футболки, стискають талію та погладжують; його губи в небезпечній близькості від оголеної шкіри шиї, і Чонгук готовий присягнутися, що зараз ось відчув лише на одну мить дотик цих губ до жилки пульсу, що шалено б’ється. Чонгук, мабуть, ненормальний, він витримав, він, відриваючи, як по живому, відсуває від себе Техьона, а той розфокусовано оглядається, але нічого не робить.

— Приїхали, чудовисько, на вихід.

Гук виходить із машини і притримує двері, чекає, поки Техьон теж вийде. Той, як завжди, розпатланий, ця футболка з глибоким вирізом, джинси з низькою посадкою, стоїть, і його трохи веде вбік. Чонгук не дає йому впасти, бере за лікоть, закриває машину і веде додому. Йти не дуже зручно, і Гук просто обіймає Кіма за талію, виключно задля зручності, так. Зі своєї половини будинку виходить Намджун, який прихопив обидва комплекти ключів і втік, поки Джин продукти розкладає.

— Зараз, Гуку, я відчиню і світло увімкну, щоб ви не їбонькнулися в темряві. Мм… А часто Джин такий владний?

— Та не дуже, тільки коли хвилюється, — хмикає Чон, адже він чудово розуміє реакцію Намджуна, Джин дивовижний.

— Зрозуміло. Занось.

Техьон, взагалі-то, при свідомості, але немає бажання обурюватися на це ось «занось», бік Чонгука такий теплий, його взагалі постійно хочеться торкатися, але Техьон тримається. Вони заходять до затишної вітальні, у будинку Техьона яскраво й різнобарвно, він любить свій будинок, дивиться на реакцію Чонгука, це чомусь дуже важливо, що він думає, питає:

— Подобається?

— Тут ніби єдинорогів знудило, а фея Дінь-Дінь потрапила у вентилятор і її розкидало впереміш із чарівним пилком по всіх поверхнях. Миленько.

— Нарешті хтось сказав це вголос, — хмикає Намджун. — Все, хлопці, далі самі, у мене там злий Джин.

Ніхто не звернув на нього уваги. Техьон хмуриться, йому прикро за свій дім, а Чонгук щось таке відчув і каже правду:

— Мені подобається, Те. Тут затишно, у тебе дуже затишно.

Він усе ще обіймає Техьона за талію, усвідомлює це й відходить, а Кім, позбавлений тепла, трохи подається за Чонгуком, а той вирішує, що це все-таки сп’яніння, і притримує, кладе долоню між лопаток. Обидва зітхають сотий раз за вечір від такого близького контакту.

— Ти хочеш одразу лягти спати чи спробуєш у душ сходити?

Техьон кидає на Гука здивований погляд, він думав, що його доведуть додому й залишать, покинуть одного.

— Я просто хочу переконатися, що з тобою все гаразд. Що ляжеш спати, а не послизнешся у ванній і не звернеш собі шию, наприклад.

— Я зрозумів, спасибі. Я хочу в душ, від мене несе. Постараюсь не звернути собі шию, але тобі не обов’язково чатувати на мене.

Техьон змушує себе говорити правильні речі, а самому хочеться сказати зовсім інше, хочеться просити: «Залишися. Бодай сьогодні залишися зі мною. Будь ласка. Завтра знову повернешся до свого життя, де мене немає, а сьогодні залишися ще хоча б трохи…»

— Я зачекаю, йди. Тебе ще хитає, обережніше будь.

Думки в них якісь синхронні, адже Чонгуку теж хочеться залишитися, і не тільки на сьогодні.

Поки Техьон у душі, Чонгук із цікавістю оглядає його дім. Погляд затримується на картинах, вони справді цікаві, немає спільної тематики, але ця розрізненість виглядає гармонійно. Як і весь цей будинок. Як і сам Техьон у своєму, часто безглуздому, одязі; з браслетами цими безглуздими; розпатланий постійно, так і хочеться поправити неслухняні пасма; і з такими ж безглуздими вчинками. Вчинки особливо дратують, ну невже він не розуміє, що робить із Чонгуком? У того подих перехоплює від простого дотику, він зараз взагалі на одній упертості тримається, і це просто неймовірна удача, що в машині вони були не одні. Але зараз вони самі — прослизає думка, і Гук її відганяє.

Техьон виходить із душу і привалюється до стіни, Чонгук турбується, відразу ж підходить.

— Ти в порядку?

— Повело трохи, усе гаразд.

Стоїть такий затишний, у домашніх спортивних штанах, босий та в ідіотській футболці з розтягнутою та трохи порваною горловиною.

— У тебе ненависть до нормального одягу? — Гук насилу переводить почорнілий погляд від ключиці, що виглядає, і такої оголеної шиї на обличчя.

— Що?

Дякую за алкоголь, що туманить чужий мозок, не доводиться пояснювати.

— Спальня де?

Чому це звучить так двозначно? Таке ж просте питання… Техьон ковтає і махає рукою на візерунчасті двері навпроти ванної.

— Ходімо.

Кім ще хитається, і Чонгук його страхує, дивиться, щоб не вписався в стіну чи двері. Думки Те хаотично скачуть: він коли прибирав? чи не валяється білизна на підлозі? ліжко застелив? Ліжко застелене, Техьон із полегшенням видихає, усе гаразд, нічого не валяється. Усе в повному порядку, і рожевий вібратор на тумбочці, що біля ліжка, теж у порядку. У цілковитому. Лежить собі, рожевіє яскравою плямою на дерев’яній поверхні. Кімната в нормі, вібратор у нормі, а Техьон не в нормі, червоні вуха його видають.

— Влаштовуй собі лежбище, я принесу води на ранок.

Чонгук виходить із кімнати, і Техьон кидається до тумбочки, ховає рожевого зрадника й молиться, щоб Гук взагалі нічого не помітив. Він так і стоїть посеред кімнати, навіть не доторкнувшись до ліжка, щоби прибрати покривало. Чонгук заходить зі склянкою води та ставить її на тумбочку.

— Знову веде? Я допоможу. Куди прибрати.

— Поцілуй мене, — Техьон шепоче, але Чонгук почув.

— Те… Ти пошкодуєш завтра.

Хочеться схопити цього недоумка неможливого й цілувати, але завтра Техьон протверезіє, і надто багато недомовленості між ними.

— Так, але сьогодні ще не закінчилося, і сьогодні я не шкодуватиму.

Він сам підходить до Чонгука, що завмер. Сам невпевнено торкається щоки, ледве відчутно веде пальцями по вилиці, великим пальцем проводить по нижній губі й ковзає по шиї, гладить свою мітку. Чонгук рвучко втягує повітря крізь зуби. Цей слід від укусу, яскравий і почервонілий, так сильно виділяється на золотистій шкірі Чонгука. І Техьон піддається цій жадібності — він припадає губами до цієї мітки, втягує шкіру, залишає ще яскравіший слід ореолом на відбитках зубів, веде мокро язиком, немов запечатує свій знак. Чонгук стогне хрипко і притискає до себе Кіма; задирає футболку і веде рукою по хребту від попереку до лопаток і назад; інший стискає волосся на потилиці і відтягує, впивається в губи та п’є чужий видих. Гук цілує і без слів розповідає, як він сумував, а губи Техьона повторюють ласкою «і я… і я сумував за тобою…» І вголос:

— Чонгукііі… я так сумував.

— Ти мені потрібний, Техьоне… потрібний.

— Будь ласка, хоча б сьогодні.

— Я тут… я з тобою.

Вони шепочуть безладно в губи один одному, чіпляються, наче хтось може відібрати. Так тісно, але цього недостатньо, вони втискають один одного в себе, ніби сплавитися хочуть у єдиний організм, а може, і хочуть, адже ця близькість відчувається так правильно… Техьон, котрий майже завжди веде, віддається повністю цьому чоловіку, готовий дозволити йому все. З того самого моменту, як їхні погляди зачепилися тоді біля вогнища, Техьон готовий зробити все, що попросить Чонгук, але він не просить, він бере сам і віддає ще більше. Віддає своїми дотиками голод своїх рук, губ і примножує голод загальний, і годує їхню загальну пожежу, і ділиться жаром так, що кожен дотик відчувається гостро, наче опік.

Техьон видирає заправлену футболку Чонгука з джинсів і пробирається під неї, погладжує тонку талію долонями, веде по ребрах і залишає сліди від нігтів. Чонгук стогне хрипко Техьонові в рот і, притягуючи ще тісніше, стискає пружну сідницю і треться членом, який знемагає в джинсах, об таке ж збудження, і це задоволення через біль, від тиску тісного одягу, тільки розпалює. Хочеться більше, хочеться всього.

— Ліжко… Чонгуку, будь ласка… — рвано шепоче між поцілунками. — Мені зараз начхати на тих людей, які стоять між нами… я хочу.

Й ось знову повернулося бажання дати в морду. Чонгук відштовхує і валить Техьона на ліжко, нависає над ним, очі злі, голос зривається на нотки, що гарчать:

— Блядь, Техьоне, розберися спочатку з тими, хто між нами, виявляється, стоїть, а потім продовжимо.

Нахиляється, зло цілує та прикушує нижню губу майже до крові. Техьон тягне на себе, але Гук усуває його руки тому, що він більше не витримує його дотику, це занадто. Це все просто надто. Ніяких, блядь, поцілунків, доки вони не розберуться — вирішує Чонгук, піднімається і просто йде, зло ляскаючи дверима.

— Мені що, убити Сокджина? — кричить Техьон у зачинені двері, але відповіді, звісно, немає.

***

Коли Намджун повернувся, Джин уже розібрав ліки, висловив захоплення зручністю поєднаної з вітальнею кухні, розклав продукти, які збирався готувати і знову розлютився. Як можна так безвідповідально ставитися до себе? Чому ніхто не звернув уваги на те, що Кіму погано? Треба частіше відпускати Йонджуна у відділок для збору інформації, де він і працює, хоча всі про це вже забули.

Сокджин зауважує, що рухається Намджун уже не так скуто, але виглядає так само жахливо. Той сідає на диван і просто дивиться так ласкаво, що в Джина серце частить.

— Тобі так пасує.

— Що? — Джин не розуміє.

— Бути в моєму будинку, Джині.

Сокджин впевнений, що за життя Кім ступає дорогою вимощеною розбитими серцями, ну, тому що він не лише божественно гарний, а й розумний, дотепний, привабливий і добрий. Саме тому Джину не можна захоплюватися, у нього вже був один такий чарівний, досить. Він наливає склянку води, дістає з блістерів кілька різних пігулок і підходить до Намджуна:

— Випий це, прийми гарячий душ, потім у ліжко, поки я приготую корисну для тебе їжу.

Джун таблетки ковтає разом і запиває водою, встає, проходить повз Джина, торкаючись його плечем, від чого той здригається і каже:

— Я думав, що теми ліжка ми торкнемося не раніше п’ятого побачення. Але сподівався на третє.

— Ти нестерпний, — Джин закочує очі та повертається до продуктів.

Він трошки порушив своє правило «ніколи не купувати готове», але Намджуну погано, і просто немає часу на приготування наваристого і правильного курячого бульйону. Джин майже довів до істерики головного менеджера кулінарії в маркеті: він змусив показати всі продукти, з яких готується продажний бульйон; перенюхав усе м’ясо; перемацав усі овочі; зняв пробу і вирішив, що якість прийнятна. Коли Сокджин пішов, менеджер серйозно задумався про розміщення плаката з фото цього прискіпливого покупця та написом «побачите — біжіть, дурні». Він запідозрив у Джині інспектора контролю якості, але той просто відповідально ставиться до їжі.

Поки захворілий у душі, Джин нашаткував овочі і вже варене продажне м’ясо, скинув у бульйон, щедро приправив імбиром, зменшив вогонь і залишив томитися до готовності. Намджун виповз із душу з рушником на плечах, який збирав краплі води з мокрого волосся, у сірому спортивному светрі без написів та спортивних штанах. Він сів на диван і спостерігав за кухонною магією, яку творив Сокджин.

— Я ж сказав у ліжко! Тобі потрібно бути в теплі, куди ти з мокрою головою.

У Джина всередині така ніжність хлюпоче від виду цього втомленого, але такого домашнього Кіма, він навіть забув, що сердився. Просто підійшов, стягнув із чужих плечей рушник і почав просушувати його волосся. Просто турбота про хвору людину — переконував себе — не можна, щоб його ще і продуло. Стояти над Намджуном було якось ніяково, і Джин присів, він легкими рухами ворушив волосся рушником, прибрав пасма, що впали тому на очі, і трохи завис.

Намджун дивився дуже серйозно й задумливо, ніби не міг вирішити головоломки. Він не звик, щоб хтось про нього піклувався, це він, Намджун, завжди піклується про всіх. Про Техьона, про друзів, про відділок, про рідкісних партнерів або партнерок. Друзі, звичайно ж, теж піклуються, але ніхто не робив цього так, як Сокджин. Джин робить це так, ніби зараз немає нічого важливішого за Намджуна, немає нічого важливішого за його стан, і це так ново, навіть спантеличує, ну, тому що до такого можна звикнути. Можна звикнути до лагідних рук Джина, до занепокоєння в його очах, хочеться продовжити цей день на століття, хочеться звикнути назавжди.

— Я не хочу до спальні, я хочу бути тут.

— Я нічого не вкраду, не бійся, — настав час закінчувати із цією незручністю, вирішує Сокджин і безглуздо жартує.

«Ти вже вкрав мою душу…» — хочеться сказати, але Намджун каже:

— Я боюся, що засну, а я голодний, і спину натерти треба, я маю чим, я забув.

— Я думав, у тебе в аптечці тільки пластир, — скептично здіймає брову Джин.

— Так, але цей бальзам робить наша з Те знайома, він допомагає краще будь-якої аптечної нісенітниці від втоми або якщо м’язи потягнеш.

— Гаразд. Покладу тоді аптечну нісенітницю в аптечку. Де твій чудо-засіб?

Джин бере пляшечку з темного скла з полиці, на яку вказав Намджун, прибирає куплену «нісенітницю» в аптечку, повертається і командує:

— Лягай і оголи поперек.

— Я радий, що ми не стали чекати п’ятого побачення, але мені прикро, що роздягаюся тільки я, — Намджун не може утриматися від коментаря, лягає на живіт та оголює необхідне.

— Просто замовкни.

Джин ллє трохи густу рідину на спину Намджуну, він чисто зі шкідливості не гріє її в руках, ну, бо скільки можна бентежити, Джин не звик до такої уваги до себе. Відставляє пляшечку й починає розтирати, розтирає і мне, і натискає на болючі точки. Намджун стогне своїм низьким та глибоким голосом, і Джин радий, що той не бачить, як він червоніє.

— Припини.

— Заводить?

— Бентежить.

— Я окреслив свої наміри, — каже глухо в подушку. — Ти не міг цього не зрозуміти.

— Окреслив, але я нікого не шукаю.

— Не шукай, я вже знайшовся.

— Намджуне.

— І я зачекаю, я терплячий.

Джин нічого не відповідає на це, він уже зрозумів, що Намджун терплячий. І хитрий, і наполегливий, і завзятий, і такий привабливий. Але Джин не готовий, надто мало часу минуло з розриву минулих стосунків. Він повертає одяг на місце та встає.

— Тобі треба поїсти та спати.

Він наповнює дві тарілки і ставить на столик біля дивана, заперечливо бурчить, коли Намджун збирається просто сісти на подушку на підлогу, і змушує того обернутися в покривало, щоб спина була в теплі. Вони вже закінчують вечерю, коли без стуку входить злий Чонгук, у того волосся безладне, одяг прим’ятий, губи припухли і яскравий слід від укусу на шиї:

— Я їду, Джині. Сам викличеш собі машину, зайшов попередити.

Кіми вдають, що Гук виглядає цілком нормально. Джин відкашлявся:

— Як Техьон?

— Живий, — карбує люто Чонгук, киває на прощання Намджуну і йде.

Намджун і Сокджин переглядаються і поблажливо усміхаються.

— Я думав, що тільки мій тупенький, але і твій недалеко пішов. Чому діти так розчаровують? — вдавано зітхає Намджун.

— Мені нема чим заперечити це. Здається, твій мого покусав.

— Нічого, минулого разу твій мого засмоктав, рахунок 1:1.

— Я зараз приберу за собою, напишу, як приймати ліки та поїду.

Джин ховає очі, він не хоче, щоб Намджун помітив його розчарування і небажання йти, а Намджун не знає, що можна зробити, щоб Джин не йшов.

— Якщо я скажу, що вмираю, то ти залишишся?

— Тоді я викликаю Хосока, щоби він проконтролював цей процес.

Усе вирішив випадок, але не їбучий випадок, як любить говорити Намджун, а щасливий для нього. Ближче до ночі трохи піднімається температура, і Джин залишається, адже він із глузду б з’їхав, а так хоч можна контролювати стан, підходити до сплячого, торкатися його чола, поправляти ковдру, а ще можна дозволити собі просто хвилинку помилуватися ним, однаково спить і не дізнається.

***

Спонсори сьогоднішніх подій:
— Бухло, хай буде воно благословенне. Якби не трапилося з Техьоном бухло — не трапився б у Чонгука з Техьоном цей крок один до одного.
— Невідомий вірус, який скосив Намджуна. Не захворів би той, серце Сокджина так і тримало б оборону, а тепер зрадливо стукає.