Кохання і качечки

20. І я тебе

Сказати, що Намджун здивувався — нічого не сказати. Він намагався зрозуміти, як так взагалі вийшло, що Чимін уперше побачив Чонгука і його обличчя тільки зараз. Адже вони взялися за цю справу, у всіх мали бути всі матеріали та фото в тому числі. Але так вийшло, що втрутився людський фактор, а мовою Намджуна — їбучий случай.

Так, Чимін шукав інформацію за своєю спеціалізацією — невідомі тіла, повідомлення про невідомих, невідомі люди в медичних закладах. Про фото він просто забув нагадати спочатку, а потім це загалом вивітрилося з його голови, коли довелося брати відпустку, адже показники Чону непокоїли і треба було провести обстеження, але все обійшлося.

До думки про фото він більше не повертався, адже тоді з’явився Юнгі — і Пак закохався. Його думки були зайняті лише художником (але ми пробачимо цьому сталкеру, з ким не буває).

Сам Намджун доручив цю справу Техьону і вирішив, що той усе контролює. А Техьон у цей період, як ми знаємо, навіть своє життя та вчинки не дуже контролював. Як тут думати про роботу, коли Чонгук манить; вікно, яке показує Чонгука, манить; дурниці самі себе не зроблять, і Техьон щодня утримує себе від ще більших дурниць (пробачимо й Техьону, закохана і рвучка натура, що з нього взяти).

А Чонгук поклався на професіоналізм детективів Кімів і думав, що все на мазі. Думав, що вперше з моменту початку пошуків йому пощастило й нарешті зустрілися справді чудові поліцейські, які виконують свою роботу, він зі спокійною душею залишив пошуки на них (Чонгуку нам нічого пробачати, він не повинен контролювати розслідування). Поки ми не надумали собі всякого — так і є, чудові копи, які чудово роблять свою роботу. Просто так збіглося, що в ланцюзі чітких дій виявилася ланка випадковості, й ось так воно все вийшло.

Це не єдина справа, над якою працюють наші копи, а Намджун взагалі поєднує посаду детектива, заступника начальника, і він так само відволікався на прекрасного Сокджина так, що теж трохи усунувся від справи Чону (пробачимо й Намджуну просто через те, що він такий чудовий (у нас немає улюбленців. Ні, ні, вам здалося)).

Загалом усе вийшло так, як вийшло.

***

До моменту розмови Чиміна та Намджуна час стискався в тугу спіраль і тепер вистрілив, помчав, рвонув.

Переконавшись, що підвал Пака не схожий на лігво маніяка, Намджун викликав Чонгука, і той примчав до будинку Чиміна в напівнепритомному стані. Точніше, Техьон примчав Чонгука в напівнепритомному стані, бо боявся пускати того за кермо. Техьон був поруч, тримав за руку й казав, що все буде гаразд. Що тепер усе буде гаразд, адже інакше й бути не може.

Обидва — і Техьон, і Чонгук — завмерли перед ліжком, де лежав Чону. Чонгук навіть не помітив, що він плаче. Без звуку сльози просто текли, прокреслюючи мокрі доріжки по щоках. Він знайшов… Він знайшов брата, він не знає, що з ним, але він живий, і Чонгук впевнений, що далі все справді буде добре. Кімната була світла, і видно було, що облаштовували це місце з турботою, тихо пищали монітори, зчитуючи показники, груди Чону рівно здіймалися, він ніби спав.

Техьон не відпускав руку Чонгука, зберігав контакт, Чонгуку це було потрібно, та й Техьону теж. Кім вдивлявся Чону в обличчя, він був щасливий за Чонгука, його пошуки закінчилися. Риси обличчя брата були м’якшими, ніж у Гука, він навіть виглядав трохи молодшим, але може, це через те, що непритомний і обличчя розслаблене. Коли Гук нахилився і поцілував брата в щоку, Те гладив його по спині, показував, що він тут, він поряд, і Чонгук із вдячністю приймав цю підтримку. Гук обернувся до Чиміна:

— Де ти його знайшов? — хрипить Чонгук.

— Отут і знайшов, — майстер конкретних відповідей, Пак Чимін.

— Ти тримав мого брата у своєму підвалі весь цей час?!

Коли Чонгука відтягли від Чиміна, обидва були лише трохи пом’яті, що можна вважати успіхом через різницю габаритів хлопців. Чиміна можна зрозуміти, адже він теж розгублений через цю ситуацію, він взагалі думав, що Чону з ним надовго, а той виявився взагалі братом Чонгука.

Коли Намджун пошепки, ніби боявся розбудити Чону, обматюкав і присоромив Чона й Пака, він попросив Чиміна повторити свою розповідь Чонгуку. Чимін так і зробив, він говорив і з ніжністю дивився на Чону, видно було, що той йому дорогий, а погляд Чонгука наповнювався всеосяжною вдячністю замість роздратування. Цього разу Чонгука ніхто не намагався відтягувати, він просто обіймав застиглого Чиміна, шепотів «дякую… дякую тобі», й обидва шморгали носами й навіть плакали. Чимін — від радості, адже Чону виявився не самотнім, у нього є сім’я. Чонгук — від полегшення і тієї ж радості.

Поки Чимін розповідав, у підвал тихенько спустився Джин, який приїхав трохи згодом. Він обійняв Чону й теж не стримував сліз, він гладив друга по щоці й розповідав, як вони сумували, як довго шукали й завжди вірили, що той знайдеться. Намджун притяг Сокджина до себе й дав виплакатися від полегшення, він шепотів своєму скарбу, що все налагодиться і його друг обов’язково прокинеться, що пошуки закінчилися і попереду тільки очікування найкращого результату та іншого бути не може.

Техьон дивився, як усі обіймаються, плачуть, і сповнювався ніжністю до цих людей. Він знав, що все буде добре, але для підстраховки таки вирішив зазирнути до мадам Вонг.

***

Чону перемістили до лікарні під нагляд лікарів. Чимін поки не зрозумів, чи відчуває він полегшення, чи невдоволення. Він звик, що вдома хтось є, і тепер дуже гостро відчував самотність, ніби відібрали щось важливе, хоч і розумів, що в лікарні Чону буде справді краще.

Втретє свою розповідь Чимін повторив Юнгі, якого покликав на обіднє побачення в котяче кафе. Так, у те саме, де безроздільно панує Бандитос. Навіщо вони прийшли до цього місця принизливих спогадів — Пак не міг собі пояснити.

Юнгі слухав уважно, тримав Чиміна за руку, той погладжував долоню художника, наповнюючись теплом та вбираючи розуміння та підтримку темних очей. Вони пили чай і насолоджувалися душевною близькістю та булочками з корицею, і тут прийшло воно. Смугасте зло сиділо навпроти Чиміна, сяяло хамуватими жовтими очима і, округливши ці очі, зиркнуло Паку за спину. Чимін здригнувся і обернувся, знову. Чортовий кіт, знову наїбав Чиміна! Зло, яке Бандитос, вдоволено примружилося, але момент переваги був нахабно перерваний.

Юнгі, вигукнувши: «Який красивий товстенький котик!» — схопив безвільного від такої нахабності Бандитоса, влаштував у себе на колінах і нагладжував, тискав пухкі боки, чухав під підборіддям і сюсюкав. Чимін дивився на кота, кіт так само пильно дивився на Чиміна. Щось дало збій у цих прекрасних, на думку Бандитоса, стосунках лузер-переможець. Юнгі з кожним погладжуванням руйнував авторитет звіра й перетворював того на муркотливу й ніжну ніжність і пухнастість.

Чимін був здивований не менше Бандитоса, він розповідав Юнгі про те, як це чудовисько тероризувало Пака, а ось тепер мружиться в задоволенні на колінах Юнгі. Взагалі, це його Юнгі, і це він, Чимін, повинен насолоджуватися його дотиками, а не цей пухнастий засранець. Юнгі помітив невдоволення Пака й засміявся:

— Ви дуже схожі, Чиміні. Він теж спочатку трохи колючий, а потім стає ніжним та лагідним.

— У нас нічого спільного із цим засланцем, — пробурчав Чимін, але встояти перед таким задоволеним Юнгі не може й бере того за руку.

У них взагалі все гаразд. Юнги досі вважає, що поспішати не потрібно, але сам з останніх сил стримується від того, щоб не завалити Чиміна прямо на його робочому місці або на своєму робочому місці, яким вважає кафе, де він робить ескізи, або просто на вулиці. Наступного дня після котячого кафе, терпіння в обох, не змовляючись, лопається голосно, як шина. Юнгі запрошує Чиміна до себе на вечерю, і хтозна-чим ця вечеря закінчиться. Чимін не знає, але готує собі вісім варіантів розвитку подій.

Чимін передбачив усе — він купив квіти, вино, презервативи, кілька видів змазки й думав ще купити оберемок повітряних кульок, але вирішив, що це буде перебір, і купив лише одну. Гаразд, не одну, а чотири, але це не багато, якраз.

Уже коли Чимін підходить до будинку Юнгі, той надсилає повідомлення, від якого в Пака починає смикатися око:

♡М’ятний пломбір♡: Чиміні, двері відчинені, не дзвони і відразу заходь. Я не можу рухатися (✿｡✿)

Чимін зривається з місця із жахом, уяву розривають страшні картини — Юнгі впав і щось зламав, у Юнгі якийсь напад, Юнгі паралізувало. Він біжить, серце гуркоче, повітряні кульки розвиваються та плутаються, Пак забув про них, але не випускає мотузку. Він влітає у квартиру, проноситься вихором і кличе художника, і той озивається через спинку дивана, за якою Юнгі не видно. Чимін мчить на голос і застигає.

Юнгі лежить на животі, зігнувши ноги, у руках телефон, а на його дупі лежить і нахабно мружиться Бандитос. Художник обертається до Чиміна, а той стоїть, важко дихає, на лобі виступив піт, очі гарячково блищать, а в руці на мотузці чотири кульки-сердечка. Юнгі трохи здивований:

— Ти що, біг? Чому ти біг?

— Ти сказав, що не можеш рухатись! Звісно, я біг! — до Чиміна тільки починає доходити, що з Юнгі все гаразд, і він намагається віддихатися.

— Оу… Ну, так, у мене котик, не можна проганяти котика, якщо він на руках чи тобі, це всі знають, — відповідає цей неможливий Юнгі, і Чиміну хочеться задушити котика своїми руками.

— Котика проганяти не можна, а мене лякати до усрачки можна, я зрозумів. Чому цей паскудник взагалі в тебе?

Паскудник встає, потягується і з почуттям переваги йде до миски. Чимін тільки помітив миску, будиночок, лежак та купу котячих іграшок. Юнгі зі стогоном розпрямляється, він довго так лежав, підводиться і обіймає схвильованого Пака.

— А я його забрав. Виявляється, усі ті котики шукають гарні руки, і я пішов та забрав Моню.

— Моню? — якось у Чиміна не асоціюється Моня з Бандитосом.

— Так, від Моне, але так йому більше подобається. До речі, тобі іде цей колір, — Юнгі гладить Чиміна по вилицях, заспокоюючи, цілує в куточок губ і проводить рукою по волоссю, воно нового кольору, Чимін тепер попелястий блондин.

— Тепер він принижуватиме мене ще й тут, — бурчить, але піддається пестощам та розслаблюється.

Юнгі з веселощами дивиться на кульки, відбирає і прив’язує ті до стільця. Вони вечеряють, їм затишно, багато розмовляють, сміються і цілуються, але далі не заходять. Це, виявляється, трохи бентежить, коли на вас хтось дивиться в найвідповідальніший момент. Усі, у кого є котики, знають це почуття. Вийшло так, як вийшло, але вони не розчаровані, що близькість не відбулася, адже вечір пройшов чудово, а наступного разу буде ще краще. Вдома в Чиміна, де на них не витріщатимуться.

***

Чону перевели до лікарні, Чонгук слухав результати огляду. Не будемо вдаватися в усі медичні подробиці, щоб не перевантажувати (а не тому, що ми не розуміємо й не знаємо, як виплутатися із цього).

— Бла бла бла, — говорив серйозний вусатий лікар. — Бла бла бла. Бла.

Звичайно, лікар не говорив «бла бла», але саме так Чонгук і чув цю складну медичну хрінь. Простими словами — загалом, мозок активний, тонус м’язів піднімуть процедурами, надія на пробудження є, чекайте. І вони почали чекати. Чонгук довго не міг виїхати з лікарні, усе торкався братової руки, переконував себе, що це реальність і брат знайшовся. Техьон не підганяв, просто був поряд і чекав, коли Гук буде готовий їхати додому. Намджун, перед тим як їхати й забирати із собою Джина, дав Техьону вихідний, і через кілька годин Чонгук таки знайшов сили покинути палату брата.

Задумливий Кім за звичкою поїхав до себе додому, а Чонгук його не обсмикнув. Він просто вийшов із машини біля знайомого будинку і втомлено пішов за Техьоном, який узяв його за руку, завів у будинок; не відпускаючи руки підвів до шафи, де взяв змінний одяг і повів у душ, щоб змити із себе лікарняний запах. Чонгук відчував себе в такій затишній безпеці, що дозволив Те самому роздягнути себе й завести в простору кабінку. Кім відрегулював температуру, і вони просто стояли та обіймалися під струменями гарячої води. Те вилив у долоню гель для душу, просто водив долонями по тілу Гука, просто гладив. Напруга цього неймовірного дня трохи відпускала, і Чонгук розслаблявся, він розчинявся в легких дотиках Техьона, у його міцних і надійних обіймах.

Техьон цілував Чонгука з усією ласкою, що накопичилася за довгий час; гладив його спину, розминав м’язи; покривав обличчя легкими поцілунками, просто ділився своєю підтримкою та обіцянкою, що все буде гаразд. Чонгук вірив, він плавився під сильними руками, дихав Кіму в губи та ловив його дихання. Їм зараз не хочеться стискати один одного до болю і катувати своїм натиском, тільки ніжність, тільки невимовна турбота й ласка. Техьон не планував секс, хоча він хоче Чонгука завжди, але сьогодні він хотів просто бути поруч і зробити все, щоб Гук розслабився і знову усміхнувся Техьону, адже він так сумує за його усмішкою.

— Гукі… Я просто поряд, я тут із тобою, якщо ти втомився, ми можемо не…

— Ти мені потрібний зараз, — шепоче в губи.

Чонгук повертається спиною до Техьона, повертає голову й тягнеться за поцілунком. Техьон цілує його без напору, ніжно пестить губи своїми, облизує нижню і трохи смокче, Чонгук видихає йому в рот від цієї ніжності. Техьон гладить широку спину, проводить долонями по лопатках, стискає тонку талію, веде по стегнах, трохи натискає на поперек, і Чонгук прогинається, спирається об стіну руками. Вони мокрі і слизькі від гелю, Техьон додає ще трохи і проводить двома пальцями між міцних сідниць Чонгука та вводить один палець, Чонгук видихає ледве чутно через шум води й рухає стегнами назустріч Техьону. У Кіма голова паморочиться від такого нужденного Чонгука, він повільно і плавно рухає рукою, додає другий і третій палець, і Чонгук стогне млосно й так мелодійно, що Техьонові ледве вистачає витримки, щоби підготувати Чонгука. Чон штовхається назустріч пальцям, стогне солодко, плавиться від ніжності рук Техьона в ньому та на ньому. Той гладить кінкову широку спину, вкриває її поцілунками; не перестаючи рухати пальцями охоплює шию іншою рукою і тягнеться, цілує та п’є стогін, що зривається з губ Гука.

Техьон більше не витримує, йому необхідно відчути Гука, він замінює пальці членом і плавно та повільно штовхається, входить повністю і завмирає на кілька секунд. Чонгук стогне низько від задоволення, віддаляється і сам рухається, але Техьон притримує його, цілує в плече й шепоче, розповідає, як він скучив, як йому добре зараз, як п’янко добре в Чонгуку, як він його, Чонгука, кохає. Кохає? Кохає, і Те розплакатися готовий від цього розуміння, він рухається повільно й не змінює ритм, хоче розтягнути ці хвилини на вічність. Впивається стогонами Чонгука, вони звучать, як музика. Чонгук для Техьона звучить, як найпрекрасніша музика у світі, Чонгук для Техьона і є найпрекрасніше в цьому світі.

Техьон охоплює Чонгуків член і рухає в ритм поштовхів, так само повільно й солодко. Вони тягнуться один до одного, цілуються, видихають стогонами, вони обидва не витримують довго, вони скучили, напруга дня дається взнаки, їх майже одночасно накриває, немов хвилею, повільним і тягучим оргазмом.

Техьон шепоче хрипко в шию Гука:

— Я кохаю тебе… Чонгуку, я кохаю тебе.

Чонгук здивовано вдивляється в Техьона, у нього від цих слів, наче спалахом у космосі, щось розривається і збирається в щось нове і прекрасне, але він не відповідає, просто цілує того в губи. Техьон виходить із палкого нутра Чонгука, розвертає до себе і притискається губами до губ, покриває поцілунками все обличчя, притискає до себе міцно, серце до серця, і ті б’ються синхронно. Це не страшно, що Чонгук не відповів, Техьон зачекає.

Після душу вони лежать у ліжку виснажені, щасливі, обіймаються і ліниво сплітають руки в замок.

— Ти знаєш, що не можна освідчуватися в коханні під час сексу чи одразу після?

Чонгук виглядає чудово, Техьон ніколи не втомиться милуватися ним. Розчервонілий, розімлілий, такий м’який, усміхається, лагідний погляд блукає по обличчю Кіма.

— Скільки часу після сексу має пройти, щоб зізнатися? — це питання Техьона дуже цікавить.

— Не знаю, може, годину-дві? Щоб чари схлинули, і розум був чистий.

Дурна розмова, але вони люблять ці безглузді розмови. Вони засинають, усе ще продовжуючи усміхатися. Їх сон перериває неприємний сигнал телефону, Техьон прокидається ривком, хапає телефон і сонно тицяє в екран. Чонгук щось бурчить крізь сон, але тільки сильніше притискається до Техьона, той ледве розвертається обличчям до Гука й легенько трясе:

— Гей, Чонгукі, прокинься.

— Що? Це лікарня? Що відбувається? Усе гаразд? — Чонгук сонно намагається проморгатися, але Техьон утримує його й не дає схопитися.

— Це не лікарня, усе гаразд, — заспокійливо гладить Гука по щоці. — Це будильник.

— У сенсі? Якого хріна? Зараз ніч чи в тебе робота?

— Ні. Дві години минуло після сексу, мій розум чистий. Я кохаю тебе, — видає радісний Техьон, але потім трохи хмуриться. — Щодо зачарування, що схлинуло, я не впевнений, я тобою зачарований давно.

Чонгук дивиться на нього, як на прибульця. Він не знає, чого йому зараз більше хочеться — дати по морді чи зацілувати цього дурня.

— Ти такий недоумок, Техьоне, — видає звичний коментар.

— Я знаю, і ти можеш поки не відповідати.

— Але я кохаю тебе. Спи, — Чонгук згрібає Техьона, що пискнув від ривка, і притискає до грудей.

Той хвилину намагається усвідомити, що зараз сказав Чонгук, підводиться, спираючись на руку, і тицяє пальцем у ребра.

— Чонгукі, що ти мав на увазі?

— Що ти за чудовисько таке, га? Я кохаю тебе, мій розум чистий, мої думки чисті, я весь чистий, ми ж разом милися.

Чонгук знову притягує Те до себе, притискає, цілує в губи через кожне слово і продовжує:

— Так зрозуміліше? Я кохаю тебе, Техьоне.

— І я тебе, — Техьон практично освітлює кімнату й буквально життя Чонгука своєю усмішкою. — Але судячи з твого зауваження про своєчасність зізнань, моє освідчення ти тоді теж не сприйняв серйозно.

Чонгук сміється, він теж давно й міцно зачарований цим нестерпним і непередбачуваним Техьоном.

— Ти маєш на увазі твоє «виходь за мене» після того, як я тобі відсмоктав?

— Так, але якщо для цього теж потрібен чистий розум, то попереджаю тебе, Чон Чонгуку, ти вийдеш за мене, одружишся зі мною, не знаю, як воно правильно.

Техьон кусає Гука за плече і вмощується на грудях із почуттям виконаного обов’язку. Ось як його такого не любити?

— Добре, малюку, усе, що захочеш.

Техьон хрюкає від сміху й пирхає кудись у шию Чонгука «малюку, яке фу», влаштовується зручніше, вони засинають, і будильник їх не будить, і на роботу Техьона не будить, забув переставити час.

***

Минуло три дні, як Чону повернувся, і всі загадки розкрито. Уся компанія, включно з Йонджуном та Юнгі, збирається в детективів Кімів на дружні посиденьки. Техьон із Чонгуком не відлипають один від одного, вони такі милі, що у всіх зуби просто зводить. Уся компанія сидить навколо вже знайомого вогнища, і Йонджун розливає всім алкоголь, а собі гранатовий сік. Намджун, втомившись натикатися поглядом просто в кожному кутку на Те й Гука, що цілуються, стражденно бурчить:

— Мені більше подобалося, коли вони бігали один від одного й мовчки страждали.

Чонгук переплітає пальці з Техьоном і цілує того в зап’ястя, Те жмуриться від задоволення і дражнить хьона:

— Подивіться на себе.

Джин збентежено витягає руку з-під футболки Намджуна, він і не помітив, як просунув долоню під тканину й погладжував голу спину. Намджун повертає руку назад та вирішує ігнорувати молодших.

Гарний вечір, найкращий вечір за багато років для кожного, чиє серце набуло щастя.

Хосок сьогодні знову прийшов один, без Джені, але не переживайте, у них усе просто чудово, просто Хобі треба було поділитися зі своєю сім’єю тим, що приховувати більше не міг. Він був упевнений на 99 % у своїх людях, хоча 1 % сумнівів і залишався, сумніви не в друзях, а просто відведений на несподіванки 1 %. Трохи випивши для хоробрості, він розповів усе. Без прикрас, без перебільшень і без применшень, розповів усе, як було, як вийшло так, що він став Бридким Каченям, якого розшукували в сьомому відділку, і як його досі бісить це ім’я. Хвилину тиші порушив Намджун, він зовсім інакше зараз подивився на сумку у формі качки, з якою прийшов Хосок, Кім вказав на сумку:

— Сумуєш за темним минулим?

— Ностальгую, — Хобі засвітився і всміхався, як найщасливіша людина, у якої найкращі друзі у світі, та так і було.

— Я радий, що тебе не довелося заарештовувати, але досі не можу повірити, що це ти витворяв.

— А я знав, — незворушний Пак Чимін.

Усі здивовано витріщалися на Чиміна, який спокійно жував курячу ніжку й нічого не пояснював. Першим не витримав Техьон:

— Міні, якого хера? Як це ти знав?

— Ну, я побачив у Хобі в машині качечку, у неї був недолік у вигляді фарби біля дзьоба. Наступного дня ми отримали цю качку з тим дідом у лотосах.

Хосок фейспалмить, він мало не попався і навіть не знав цього. Чимін меланхолійно обгризає курячу кісточку. Кіми переглядаються, і тепер не витримує Намджун:

— Чому не сказав нам?

— А навіщо?

— Тільки нам, ми б не нашкодили, ти ж знаєш.

— Хтозна-яке в Хобі хобі? — Чимін сам пожартував, сам посміявся. — У людей дивні інтереси. Ви бачили мою колекцію? Ось і я про те. Та й він не вбивав нікого, і я вирішив, що це особисте.

Зі словами «Чимині, пупсику мій, зефірка кохана» Хосок обіймав Пака і тримав, поки той не почав вириватися, а відпустив, за традицією, тільки після того, як Чимін пробурчав, що любить усіх.

Намджун зітхнув і з любов’ю оглянув різношерсту компанію:

— Шикарно. Просто чудово. Чудово навіть. Так. Один — рецидивіст, який уявив себе месником системи, а інший — розумово відсталий викрадач. Мені цікаво, чи вас не ображає той факт, що серед усіх нас найнормальнішим виявився тільки Йонджун? Йоні, малюку, будь ласка, не викидай чогось такого, лади? Залишайся нормальним.

Юнгі із Чиміном не затримуються до пізньої ночі, адже в них котик удома один.

Техьон із Чонгуком залишаються в Техьона, а Намджун їде до Сокджина. Це Намджун наполіг на окремих ночівлях, тому що заїбали ви трахатися так голосно, хтиві тварюки. Це був зловісний шепіт, адже біля Сокджина Намджун не свариться. Взагалі, коли ці четверо визначилися зі стосунками, у Намджуна із Чонгуком відбулася дуже змістовна розмова:

— Образиш Те — і я тебе закопаю у своєму саду.

— Образиш Джина — і я твої яйця відірву та покладу на полицю до качечок.

Сокджин із Техьоном закочували очі, а Гук із Кімом-старшим просто потиснули один одному руки й розійшлися.

Нормальний Йонджун віз Хосока від Кімів і в думках прикидав, що тепер йому вдома потрібен ще один вівтар, третій. Досі Йоні схилявся до злодійського вівтаря, але з таким же успіхом можна зробити вівтар воїна за справедливість. Він подумає про це завтра.

***

Чону опритомнів через два місяці, сказав, що чудово виспався, за три тижні тренувань та процедур відновив форму й гайнув за новими пригодами кудись до Австралії, чим мало не довів Чонгука до другого інфаркту. Перший мало не трапився, коли Чонгука викликали до лікарні, адже брат отямився. Чону тоді вдав, що не впізнає нікого, а потім хрипко, від довгого мовчання, іржав над натовпом рідних та кількох незнайомих людей. Чимін тоді зрозумів, що вони справді потоваришують, адже їхній гумор однаково ідіотський. І мав рацію, вони потоваришували.