Кохання і качечки

19. Прийшов і лишився

Детективи прокинулися в чужих ліжках. Саме в тих, у яких вони й засинали. Намджун притискав до себе Сокджина, що згорнувся клубком, який сопів йому кудись у пахву. Нічого в них не було, три побачення, як і домовлялися, і Намджун серйозно задумався про те, чи вважається спільний сніданок побаченням. Але потім вирішив грати чесно й не хитрувати, як скаже Джин — так і буде.

Варто зауважити, що сексу в них не було, але їхні вуха, безумовно, втратили невинність через, як виявилося, дуже гучних Чонгука з Техьоном. Джун і Джин ганебно й боягузливо втекли з вітальні, щойно почули перший викрик насолоди, і намагалися про це не думати. Заздрили мовчки.

***

Техьон прокинувся від відчуття чужого погляду.

— Ти витріщаєшся, дивишся, як я сплю, — сонно бурмоче, не розплющуючи очей.

— Так.

— Але я сам хотів.

— Ти проспав. Наступного разу.

Техьон розпливається в задоволеній усмішці від цього хрипкого «наступного разу», адже він буде, цей раз, і не один, і це робить Техьона щасливим, Чонгук робить Техьона щасливим. Він не замислюється про те, що в них була лише одна ніч, а до цього суцільні нерви, Кім просто знає, що не відпустить Чонгука. Треба буде — замкне у своїй спальні на місяць і любитиме його всіма доступними та недоступними способами, щоб стокгольмський синдром у Гука розвинувся і він не захотів би йти ніколи.

А Чонгук нікуди й не збирається, адже те, що на початку було просто бажанням, стало чимось більшим, набагато більшим, і це почуття наповнює його душу радісним передчуттям. Чонгук хоче пізнавати Техьона, хоче наповнювати його життя собою і робити його життя їхнім, Техьона й Чонгука, життям. Гук проґавив той момент, коли Те зайняв усі його думки. Та хто взагалі міг подумати, що хлопець, якому він дав у щелепу за безглузду поведінку, стане настільки значущим? Уже точно не Чонгук, але тепер він вдячний кожній випадковості, яка привела їх один до одного.

Чонгук дав Техьону поспати трохи більше, адже йому на роботу. Хотів, звичайно, розбудити кілька годин тому й помучити того трохи собою, але вирішив, що тепер Кім нікуди від нього не дінеться, а відпочинок йому потрібен перед робочим днем.

— Ми маємо тридцять хвилин на душ і сніданок. Сокджин із Намджуном уже встали та незабаром виїжджатимуть.

Чонгук говорить та чергує слова з легкими поцілунками по всьому сонному обличчю Техьона. Той мружиться щасливо, лине до гарячого тіла, обіймає, гладить спину Чонгука, повертається і цілує чорнильні малюнки на руці.

— Я забув сказати, що мені дуже подобаються твої татуювання, а я ніколи не любив таке.

— Я забув сказати, що мені дуже подобається твій ідеальний член. Потім розповім, наскільки подобається. У душ і снідати.

***

Намджун і Сокджин справді вже встали і виглядають огидно бадьорими та задоволеними. Техьон взагалі не знав, що Кім-старший тут ночував. Він із цікавістю спостерігає за цими двома, щось змінилося, і вони поводяться вільніше, ніж увечері. До вечора Техьон взагалі не помічав, що в нього під носом відбуваються такі справи, нічого не помічав, окрім Чонгука.

Джин і хьон постійно усміхаються один одному, торкаються за будь-якої нагоди, Техьон навіть бачив краєм ока, як вони поцілувалися, коли він відвернувся. Це трохи бісить. Техьон бісить сам себе, адже він набагато раніше міг здогадатися і все зрозуміти, якби тільки придивився уважніше. Стільців не вистачає, і вони просто стоять за барною стійкою та снідають, а Джин із Намджуном сидять. Хто перший прокинувся — того і стільці. Чонгук бачить, що Те хмуриться від якихось безглуздих думок, і гладить його по спині, на що Кім реагує яскравою усмішкою. За сніданком вони теж усміхаються як дурні, Чонгук штовхає язик у щоку, і Техьон червоніє.

Обидва ловлять флешбеки ночі та ранку. Вранці вони не мали часу на багато, але свою частку єднання і оргазму вони отримали. Вони багато цілувалися і гладили одне одного усюди, де діставали руки. У Техьона, мабуть, перед очима назавжди закарбувався момент, коли вони приймали душ разом. Долоня Чонгука, яка охоплює обидва члени, пестить і доводить до яскравого оргазму. Як вони підтримують один одного, щоб не звалитися від емоцій та післяоргазмової млості, як миють і витирають один одного, сміються і знову багато цілуються. Найкращий ранок за кілька років для обох.

Ранок, що не хочеться закінчувати. Розлучатися навіть на кілька годин не хочеться нікому, адже вони тільки набули й не готові відпускати навіть на такий короткий термін.

— Хьоне, а що, коли скажу, що захворів, і не піду на роботу?

Намджун ось зараз дуже добре розуміє Техьона. Він сам залишився б і провів день із Джином, але ж і Джину треба працювати, перший день, як відкривається кафе все-таки. Та й у них із Техьоном багато справ. Розуміє, але можливість познущатися не проґавить:

— Дупою захворів?

Джин давиться кавою і б’є Намджуна в плече. Техьон червоніє і розтуляє рота для їдкого коментаря, але Чонгук сміється і притягує його до себе, уже звично втикає в шию. Та що таке? З появою в житті Техьона Чонгука він постійно червоніє, як школярка, а раніше такого не траплялося.

— Заздрість — погане почуття, хьоне, — каже Чонгук з усмішкою, він уже встиг поговорити з Джином, і Техьон відчуває, що за нього помстилися.

Чонгук залишається, а решта їде на роботу.

***

Відділок ніколи не бачив детективів Кімів у такому чудовому настрої, ще й одночасно. Детективи посмикали за щоки щасливого Йонджуна, побажали всім чудового ранку й розбрелися працювати. У своєму кабінеті Намджун із подивом побачив Чиміна, який хмурився і щось думав. Почувши Намджуна, Пак набув розслабленого і спокійного вигляду:

— Хьоне, суто гіпотетично, а якщо я скажу, що знаю, де брат Чонгука?

Намджун насторожився.

— Суто гіпотетично?

— Так, виключно як припущення.

— Добре, і де він? Гіпотетично, звісно.

— Суто гіпотетично, у мене в підвалі.

***

Чимін та Чону познайомилися в буддистському храмі. Чимін намагався налагодити своє життя, він втомився від постійних конфліктів (його вина), нездатності зберегти роботу й затриматися в одному місці через ці ж конфлікти (завжди його вина), втомився від вимушеної самотності через складний характер (ну, ви зрозуміли), відчув депресію, що підступає, узяв відпустку й зайнявся своїм душевним здоров’ям.

Варто зауважити, що це не його ідея, адже він думав, що його все влаштовує. Це чергове начальство сказало, що йому, начальству, начхати, чи піде Чимін до психолога на курси з управління гнівом, чи займеться медитацією, чи займеться заспокійливим колекціонуванням, чи просто гладитиме котиків.

Начальству головне, щоби Пак виконував свою роботу й не влазив у конфлікти, але для підстрахування все ж таки відправило вибухового Чиміна на ці курси. Психолог і вся група плакали того щасливого дня, коли Пак ці курси закінчив. Вийшов він із курсів новою людиною, трохи злішою, ніж був до них.

Інші рекомендації начальства він теж перепробував і надбав деякі цікаві звички. Почав збирати колекцію і ходив у котяче кафе гладити котиків. Спочатку з котиками було заспокійливо та приємно, а потім з’явився Бандитос. Цей товстомордий котяра незлюбив Чиміна з другого погляду. Пак, як завжди, прийшов у кафе пообідати, замовив кульки із сиром і чай, поки чекав на своє замовлення — гладив милу білу кішечку. Замовлення принесли, кішка дрімала на колінах, і тут до них підійшов смугастий великий кіт і вимогливо нявкнув, кішка поспішно пішла. У кафе заборонялося годувати котиків, тож Чимін просто проігнорував його, і це стало першою, але не останньою помилкою у взаєминах Бандитоса та Чиміна.

Коте усвідомив, що підношення він не дочекається, поважно відійшов, сів навпроти Чиміна й дивився. Сидів і дивився, він навіть не моргав, просто свердлив Пака своїми трохи моторошними жовтими очима, а іноді різко переводив свій погляд Чиміну за спину, і той здригався і оглядався, але там було порожньо. Бандитос на це вдоволено мружився і продовжував вирячитися. Це була помилка номер два — Пак показав свою невпевненість противнику. Інші котики, до речі, обходили стіл Чиміна стороною, немов у нього блохи були, і всі про це знали. Це все повторювалося щодня: Бандитос вирячався і бісив своїми знущальними поглядами за спину, інші коти не підходили, і Чимін обідав на самоті в кафе, повному котиків, що було якось дивно.

Втомившись від цього безглуздого протистояння, Чимін спробував піти на мирову — поклав перед котом шматочок сиру, поки ніхто не бачить. Очі Бандитоса задоволено блиснули, він підійшов до підношення і, дивлячись просто у вічі Паку, почав «закопувати» частування. Кошак мружився, закопував і ніби казав: «Сам жери це лайно, двоногий, справа давно не в їжі, я переміг тебе». Помилка номер три — Чимін здався, показав супротивникові слабкість. Більше він у це кафе не приходив. Це був перший конфлікт, у якому Чимін не вийшов переможцем.

Колекцію Пак теж почав збирати. На роботі він став спокійнішим, і начальство раділо. Цей спосіб приборкати вибуховий характер підійшов дуже добре. О, Чимін, як і раніше, сердився і лаявся, але тепер не вихлюпував свою дратівливість на всіх поспіль, а концентрувався на тих виродках, які намагалися вкрасти його красу. Це він про таких же дивовижних збирачів, які намагалися перехопити в Пака найцікавіші лоти на eBay. Якось він опустився навіть до погроз, але на нього подали скаргу, його обліковий запис заблокували, довелося робити новий. А потім ще раз. Словом, колекціонуванням він захопився, знайшов таких же колекціонерів, купив хакерську програму й тепер програвав аукціони дуже рідко, через що знову почав конфліктувати та зриватися на роботі.

З останнім місцем роботи було дуже важко прощатися, і ні, він не завів друзів і не полюбив цю ділянку. Просто до того моменту, коли терпінню начальства настав кінець, у Чиміна назбиралося вже близько десяти банок із моторошними штуками, що плавають у розчині. Він просто замахався все це пакувати й перетягувати в машину.

Так більше не може продовжуватися, вирішив Чимін, узяв відпустку на рік для підвищення кваліфікації та навчання новим найпередовішим технікам роботи в його спеціальності, про що набрехав у головному управлінні, і замислився, як жити далі. Йому допоміг щасливий випадок.

Якось Пак їхав у метро й побачив ченця. Поруч із ним шуміла п’яна компанія, ці хлопці голосно сміялися, штовхали й зачіпали ченця, вибачалися відразу, але потім усе починалося по новому колу. Монах ніби не помічав цієї суєти, він був спокійний, навіть утихомирений, може, медитував, чи якою там маячнею займаються ченці, Чимін не знав. Він спостерігав і чекав, коли терпець чоловіка лусне, він навіть проїхав свою зупинку, але так і не дочекався цього.

Монах помітив його увагу і з того моменту не відпускав погляду Пака. Було в цьому чоловікові щось неймовірно монументальне, він ніби цитадель спокою. Він просто дивився, і Чимін відчув, як напруга та злість цього дня відпускають. «Може, він під наркотою?» — думав Чимін, хоч і розумів, що ні, не під наркотою. Монах сам підійшов і дав Чимінові брошуру, він просто сказав приходити, і якщо прийде, то знайде допомогу та заспокоєння. Чимін пирхнув, але папір сховав у кишеню, а за два дні прийшов і залишився.

Монаха звали Інсон, і спочатку вони багато розмовляли про все. Чимін і сам не помітив, як втягнувся в ці прості розмови, просте життя, просту роботу в саду чи на кухні серед таких, що щось шукають. Він став помітно спокійнішим і тільки одного разу розлютився на Інсона, коли той запитав, чого Чимін так сильно боїться, що через цей страх вимотує себе і змушує свою душу страждати. Пак розлютився і сказав, що це якусь херню Інсон говорить зараз, нічого він не боїться та взагалі звалює нахер із цієї богадільні.
І звалив. Через годину повернувся і оголосив війну бур’янам, весь вечір працював і матюкався крізь зуби, а потім підійшов до наставника і спокійним тоном запитав, що той мав на увазі і про який страх і душевні страждання говорив. Інсон усміхнувся з розумінням:

— Страх — це шлях на Темну сторону. Страх породжує гнів. Гнів призводить до ненависті. Ненависть призводить до страждань.

— Це ви мені зараз Майстра Йоду процитували? — Чимін дивився на наставника, ніби той зараз тверк станцював.

— Хіба має значення джерело мудрості, якщо ця мудрість мудра? Подумай над цими словами та поговоримо, — хитро посміхнувся Інсон.

Чимін подумав і зрозумів, що чернець має рацію — він боїться. Він справді боїться. Боїться так ніколи й не знайти собі місця в цьому житті; боїться не знайти людей, з якими йому буде комфортно та тепло; боїться самотності. Він поділився своїм страхом і подякував Інсону за те, що тепер Чимін знає, із чим треба боротися, він був винагороджений усмішкою і черговою цитатою:

— Часом, усі ми маємо ділитися своєю добротою з оточенням. Розумієш? Я ділюся, і ти не замикай свою доброту.

— Знову Йода?

— Мій маленький поні, Флаттершай.

Чимін давно так не сміявся — він потішався до сліз; бив себе по ногах; згинався від того, що м’язи преса боліли, з очей текли сльози. Інсон із задоволеною усмішкою спостерігав, він був дуже радий, адже сміх та сльози це добре, це очищає. Він відправив Чиміна на нічну медитацію і наказав знайти його, Інсона, в обід, аби дістати важливе завдання.

Важливим завданням виявилася охреніти яка підстава. Коли Чимін прийшов, змучений після ночі медитацій, Інсон махнув рукою на такого ж втомленого блондина, що стояв поруч, і, не давши нікому сказати ні слова, приголомшив:

— Ви тепер напарники. Мовчазні напарники, адже ви обидва чудово попрацювали над собою, настав час, щоб дізнатися наскільки добре. Ви будете разом працювати, разом жити, разом їсти та спати в одній кімнаті. Із цього моменту ви обидва повинні мовчати. Єдине, що ви можете говорити — промовляти свої думки в голові та вести із самим собою уявний діалог. Більше ні з ким. Ви можете відмовитися, ви можете піти будь-якої миті. Якщо ви вважаєте, що ви знайшли дорогу до себе та приборкали свої темні пориви — вас ніхто не тримає. Я вважаю, що ви обидва знайшли дорогу, але тільки ступили на неї і можете легко згорнути та повернутися в тінь своїх почуттів. Якщо завтра побачу вас тут, отже, і ви так вважаєте.

Не прощаючись, наставник просто пішов, а випадковий напарник хотів було щось сказати, але одразу ж рота стулив. Поставився серйозно до цієї обітниці мовчання. Вони трохи потупцювали на місці, розглянули один одного і, домовившись жестами, вирушили працювати в сад. Дивно, але хлопці не відчували дискомфорту в цьому мовчанні, напевно, вони і справді проробили гарну роботу над собою. Робота робилася, думки в голові варилися і думалися, мовчання не напружувало.

За два тижні вони навчилися розуміти один одного з погляду, і така близькість була в новинку для Чиміна. Той хлопець був настільки радісним, настільки веселим, він немов дотримувався заповідей тієї поняшки, Флаттершай, з мультика й не втомлюючись ділився радістю та добротою.

Чимін вбирав цю доброту та радість через усмішку напарника, його завжди сміливі очі, надмірне використання жестів і неймовірну тактильність. Й авантюризм. Той хлопець був таким самим авантюристом і шукачем гостренького, як і Чимін. Вони не раз порушували правила храму, але тільки дрібниці, зі спортивного інтересу і для задоволення, вони жодного разу не попалися.

Вони виходили до міста та їли вуличну їжу під час посту; якось пронесли на територію храму соджу, потім п’яні бігали садом, ловили собаку, якого хотіли навчити виконувати команди мовою жестів, яку й самі не знали. І все це в повній тиші, обітницю мовчання вони жодного разу не порушили.

Ледве не зірвалися обидва лише один раз, вони тоді випадково зіткнулися в кімнаті, Чимін мало не впав, і друг притримав його за талію, вони дивилися один одному в очі й були дуже близько. Так близько, що відчували на обличчі чуже дихання, тоді й поцілувалися. Це було несподіванкою для обох, Чимін розтулив рота, слова так і рвалися назовні, у голові було сум’яття, але той хлопець просто приклав палець до губ — мовчи. Обидва мовчали.

Чимін відігрівся, він убирав радість і світло, яке йому дарував його напарник. Він почав і сам дарувати світові свою радість, правда, поки що не всьому світу, а тільки своєму другові, який другом переставав бути і ставав кимось більшим, кимось важливішим і потрібнішим. Вони мовчали вже більше трьох тижнів, й іноді здавалося, що Інсон про них забув, але чернець ніколи нічого не забуває. Одного вечора вони знову втекли в місто, дозволили собі трохи більше — цілувалися в парку, випили в барі, трималися за руки й мовчали. Мовчали, коли по дорозі додому їх гукнули п’яні голоси:

— Гей, підаре!

Мовчали, коли їх із реготом наздогнали і смикали за руки, штовхали в спини та ображали. Це мовчання тільки злило й розбурхувало п’яних, і вже не згадати, хто вдарив першим. Вони мовчали, коли їх били. Це, мабуть, було безглуздо, але вони просто забули, що мають голоси.

Чимін заговорив, тільки коли прийшов до тями й побачив друга з проломленою головою в калюжі крові. Хтось викликав швидку, навколо них метушилися медики, хлопця поклали на носилки й занурили у швидку, Чимін репетував, щоб його пустили їхати з ним. Кричав, що він судмедексперт і може допомогти, якщо рук не вистачає; репетував, що він його опікун, хоча навіть імені не знав; репетував, що рознесе всю лікарню, якщо його не пустять у машину, і його пустили.

Того вечора він дізнався, що його друга звуть Хван Чону. Він так і не дізнався, що посвідчення, яке той носив із собою, є фальшивим. Жодних родичів, жодних знайомих, нікого не знайшлося, і Чимін справді став опікуном Чону. З одного боку, поранення та загальний стан хлопця виглядали набагато гіршими, ніж було. А з іншого, той не прийшов до тями навіть через тиждень. І за два, і за місяць.

Чимін розумів, що він просто не зможе оплачувати всі рахунки, та ухвалив рішення. Він обладнав підвал у своєму невеликому будинку, він придбав якісне, але не нове обладнання для життя. Він вклав майже всі свої заощадження в цю ідеальну палату, на яку перетворився його підвал. Єдина кімната, у якій вдалося встановити генератор і виділити потужнішу й автономнішу енергетичну лінію.

Він забрав Чону з лікарні та влаштував удома. Він не сердився на життя за те, що підкинула таку підлянку. Він був радий, що познайомився із Чону, і вірив усім серцем, яке той відігрів, що Чону прийде до тями, адже медичних показань для тривалої коми не було.

Пак відчував, що він тепер не один, і самотність відступила. Чимін придумав собі світ, де Чону обов’язково прийшов до тями, вони впізнавали один одного й були разом. У цьому світі вони ідеально підходили один для одного за всіма параметрами — від характерів і до інтересів. У цьому світі було світло, і радість іскрилась, як очі Чону.

Цей світ розбився вщент, коли Чимін зустрів Юнгі вдруге й почав сталкерити за ним. Коли він не міг більше заперечувати свої почуття, ні на що не схожі почуття, які застали його зненацька, він розповів Чону. Чимін хотів вірити, що вся ця хрінь про те, що люди в комі чують те, що їм кажуть — правда. Він хотів бути чесним.

А потім він побачив на вечірці Чонгука й мало не втратив свідомість. Він чіплявся за Юнгі, як за щось єдине реальне зараз. Чимін думав, що якщо відпустить його руку — впаде в прірву, яка обов’язково спеціально для Чиміна розвернеться просто під ногами. Це обличчя Чону! Його усмішка, його очі. Найбільше Чиміна вразив той факт, що ця людина з обличчям Чону розмовляла. Він ніколи не думав, як той звучить, і цей голос і переконав Пака, що це не Чону. Чомусь не складалося це в його голові — Чону та голос.

Наступного дня він розповів Намджуну.