Переслідування Аделіни Х.Д. Карлтон

Розділ 11 МАНІПУЛЯТОРКА

Дея казала, що бабуня була дивачкою, але я тепер питала себе: чи не більшою дивачкою була її мати? Я гортала щоденник, пробігаючи очима її думки.

Нині я сиділа в тому самому кріслі-гойдалці, де любила сидіти Джіджі й писати у щоденнику під пильним наглядом свого сталкера. Дозволяючи йому витріщатися на неї й шаленіючи від цього.

Згорнувши зошит, я кинула його на ослінчик поряд — той скрипнув, коли на нього гепнулася важка річ.
Я важко зітхнула й затиснула перенісся, щоб утамувати головний біль.

Про що вона взагалі думала, дозволяючи незнайомцеві спостерігати за нею, заходити до будинку, торкатися її? Це ж божевілля. Цілковите божевілля.

Справжнє божевілля полягало ще й у тому, що я знайшла цей щоденник, і тієї самої ночі мене відвідав сталкер. Я не бажала замислюватися, що це могло б означати.

За вікном завивав вітер, аж шибки деренчали. Наповзали грозові хмари, ця жахлива погода постійно докучає Сіетлу, немов прищі. Щойно подумаєш, що попереду чудова сонячна днина, — аж наповзає грозова хмарище, а з неї от-от розродиться справжня буря.

Що ж, це прикро, Едді.

3 кухні долинув гучний звук, змусивши мене ледь не підскочити. Серце відчайдушно калатало в грудях, я глянула в той бік — нікого.

- Гей? - гукнула я, проте ніхто не озвався.

Намагаючись вирівняти дихання, я повернулася правобіч, і мою увагу привернув порух десь на краю виднокола за вікном. Я мотнула головою в той бік, і очі сфокусувалися на тому, що я тільки-но побачила. Надворі впала непроглядна темрява, світив лише місяць, та ще ліхтар над вхідними дверима.

Іще один порух змусив мене ледь не втиснутися обличчям у шибку. Між двома великими деревами з'явилася постать. Людина рухалася просто до будинку. Мої очі звузилися, коли обриси неочікуваного гостя стали чіткішими.

Він повернувся.

Дві ночі було тихо, а тепер цей скурвий син повернувся.

Я намацала різницький ніж, який постійно носила із собою після того, як цей покидьок укотре вдерся до мого будинку. З'ясувалося, що камери спостереження не допомагають у його випадку. Щойно він пішов тоді, я перевірила їх і виявилося, що вони його не помітили.

Коли Дея розбиралася з цим, у неї видовжилося обличчя, а очі від жаху стали квадратними. Він зробив склейку, і камери ганяли одне й те саме зображення по колу. Він хакнув їх, і тепер записи засвідчували, що нічого не сталося, у той час, коли я спала, він розгулював будинком!
Дея зауважила, що він не просто зробив склейку, а ще й упорався з цим збіса добре, а його втручання неможливо відстежити. Вона змогла зрозуміти, що саме він утнув, лише тому, що знала, як працює ця технологія, і сама на роботі таке робила.