Переслідування Аделіни Х.Д. Карлтон

Розділ 12 ТІНЬ

- Є ще одне відео, в телефоні, - похмуро пролунав голос Джен

Я зіскочив з дивана й рушив до кабінету.

На робочому столі завдовжки три метри вишикувалися комп'ютери, і решта моїх незаконних девайсів теж було тут. Глушилки, трекери, кнопки, які підірвуть вибухівку в кількох місцях, якщо мене хтось здасть, і таке інше.

Ця кімната, якщо порахувати вартість усього, що тут напхано, коштувала мільйони.

Вона - моє щасливе місце і водночас нічне жахіття. Тут я змінював світ. Знаходив жінок і дітей, яких треба рятувати, ставав свідком катувань, через які їх проводили хворі збоченці.
Щоб проникати в добре захищені будинки, рятувати дівчат і надавати їм притулок у безпечних місцях, потрібні гроші. Великі корпорації платили величезні суми, щоб я заради якоїсь дурні хакнув їхніх конкурентів. Або хотіли знати, що новенького там готується, щоб використати у, власне, конкурентній боротьбі, або мали судову тяганину й намагалися знайти інформацію.

Мені насрати, що в них там одне з одним за проблеми. Моя справа - дати їм те, заради чого вони мене найняли.
Наприкінці хтось заможний опиниться в дупі, мій клієнт матиме від цього величезний зиск, а я чималенько зароблю. Це брудний бізнес, але я ніколи не був чистоплюєм. Натомість це давало мені змогу присвятити життя боротьбі проти торгівлі людьми.

- Де? - гарикнув я; пальці вже літали над клавіатурою.

- Уже зашифровано й надіслано тобі на імейл.

Я покрутив шиєю, розминаючи м'язи, і приготувався побачити щось, що змусить щойно з'їдений стейк осісти на дно мого шлунка, наче розбитий корабель на дні океану.

Відео розпочалося, і, хоча інстинкти забороняли мені робити це, я увімкнув звук, аби чути, що там відбувається.

Це було зернисте відео якогось сраного темного ритуалу. Людина, що записувала, важко дихала, ймовірно, через ризик бути спійманою на вкрай небезпечному занятті. Четверо чоловіків у мантіях стояли над кам'яною плитою, до якої був прив'язаний чоловік. На вигляд йому не більше вісімнадцяти, хоча через зернистість зображення важко було говорити напевне. Він знову й знову кричав, щоб його відпустили, і тремтячим голосом кликав на допомогу.

Я провів рукою по обличчю, коли вони встромили йому в груди вигнутий ніж, і його кров по викарбуваних у камені заглибинах поструменіла до цебра. Чоловіки розсунули верхні частини мантій, оголивши груди, вмочили пальці в кров і намалювали собі на грудях якийсь символ.