Переслідування Аделіни Х.Д. Карлтон

Розділ 5 МАНІПУЛЯТОРКА

Вітерець підштовхував моє тіло, наче спонукав стрибнути. Розігнатися й полетіти назустріч смерті.

«Ти не пошкодуєш».

Ця настирлива думка застрягла в голові. Однак я міркувала, що розбитися об гострі скелі буде прикро, м'яко кажучи. А раптом не помру одразу? Раптом дивом переживу падіння і муситиму лежати там, уся переламана, спливаючи кров'ю, допоки тіло нарешті здасться? А раптом воно відмовиться здаватися, і решту життя я проведу овочем?

Усе прикро.

Поряд хтось прочистив горло, змусивши мене виринути із замріяного стану.

- Пані?

Повернувши голову, я побачила високого чоловіка старшого віку. Його делікатність мене майже заспокоїла. Рідіюче сиве волосся прилипло на спітнілого лоба, одяг забруднений і вкритий пилом.

Чоловік переводив погляд із мене на край скелі, де я стояла. Мала знервований вигляд, тож він, певно, вирішив, що я збираюся стрибнути. Я продовжувала мовчки витріщатися на нього, та згодом зрозуміла, що лише підтверджую його думку.

Однак не зрушила з місця.

- Ми їдемо до ранку, - повідомив мені чоловік.

Він і його команда весь день воловодилися з моїм ганком, лагодячи все те, що необхідно полагодити терміново. Тепер ґанок мав пристойний вигляд, а я могла не боятися, що проб'ю ногою дірку в гнилій деревині та зароблю сепсис.

Чоловік огледів мене з ніг до голови, зі зростанням його занепокоєння брови в нього супилися дедалі дужче.Вітерець подув сильніше, кружляючи навколо нас і розкуйовджуючи моє волосся. Я відвела пасма з обличчя. Чоловік і досі пильно спостерігав за мною.

Коли я була дитиною, бабуня ніколи не залишала мене саму біля скелі. Звідси до будинку десь метрів із п'ятнадцять. Краєвид захопливий, особливо коли сідає сонце. Утім вночі без ліхтарика край скелі не розгледіти.

Тепер сонце вже заходило за небокрай, і цей самотній куточок поступово огортали тіні. Я стояла за метр від кручі, життя відділяв від смерті лише край скелі. Невдовзі він зникне з очей.

Якщо не буду обережною - я теж зникну.

- У вас усе гаразд, пані? - спитав чоловік і зробив крок до мене.

Я інстинктивно ступила назад, ближче до краю. Карі очі чоловіка округлилися, він стрімко зупинився і підняв руки, ніби намагаючись утримати мене від божевільного вчинку за допомогою джедайської Сили. Він намагався допомогти, а не налякати мене. Натомість я страшенно налякала його.

Гадаю, весь цей час займалася саме цим.