Переслідування Аделіни Х.Д. Карлтон

16 травня 1944 року

Останнім часом Джон багато мене розпитує. Завжди цікавиться, чим я займаюся, коли залишаюся вдома самa. Я розповідаю йому, що займаюся хатніми справами та плету. Фіні вже чотирнадцять, вона робить уроки самостійно. Отже, мені залишається лише пильнувати, щоб вона поїла гарячого, коли повертається додому. Звичайні, рутинні обовязки дружини.
Джон ставиться до мене з підозрою.
Він почав помічати зміни в моїй поведінці.
Не заперечуватиму, що справді поводжуся незвично останнім часом. Достоту з того моменту, як той незнайомець увійшов у моє життя. Крізь вікно.
Він так досі й не говорить до мене. Байдуже, як я благаю його. Питаю, як його звати? Звідки він? Як дізнався про мене? Чого від мене хоче?
Жодна спроба не була успішною.
Я так сильно хочу почути його голос, що почала пропонувати йому... всіляке. Погане.
Поцілунок. Дотик. Він усміхається, однак не поступається.
Його пальці ніжно торкаються моїх щік, а потім він іде геть, залишаючи мене в очікуванні його наступної появи.