Переслідування Аделіни Х.Д. Карлтон

Розділ 7 МАНІПУЛЯТОРКА

— Тобі треба вшиватися з цього будинку, — виснувала Дея, поглядаючи на мене з острахом і втомою в сіро зелених очей.

Я щойно розповіла їй про вчорашній мамин візит. Судячи з виразу її обличчя, вона добряче злякалася за мене.

— Мушу закінчити цей рукопис, — заперечила я подумки повертаючись до величезної діри в сюжет, в яку провалилася не так давно. Схоже, можна було будь-скільки натискати тривожну кнопку — на допомогу ніхто не прибігав. Доведеться увечері діставати мою білу дошку та обвішувати її стікерами, можливо, тоді вдасться раз і назавжди вирішити цю проблему. Іноді мені хотілося спростити мої тексти, та й по всьому, але тоді я втрачу читацьку авдиторію.

— Ага-ага, — Дея похитала головою. У нас дівич-вечір. Готуйся.

Я знітилася, і в моїй уяві біла дошка зі стікерами розчинилася в повітрі з тихим «пфф». Однак сперечатися не було бажання. Я незалежна авторка, те, що зараз називають «інді», й видаю книжку, коли напишу її. Волію не ставити собі крайніх термінів, бо тиск пригнічує мою креативність. Не можу писати, коли надто тривожуся, що треба закінчити твір до певного часу. А тиск «ну коли вийде нова книжка» настільки ж сильний, наскільки чудовими є читачі — принаймні мої.

Звісно, Деї мої обставини відомі, і тепер вона використовувала це знання проти мене. От хріновина.

Я, стогнучи, дала їй затягнути мене сходами догори, а потім до спальні, а там одразу ж знайшла очима дзеркало і скриню — після того як я дізналася, що тут сталося, і відбувається завжди. Ці речі стали чимось на кшталт маяка, вони дивилися на мене, буцімто хотіли сказати: «Ми знаємо, хто вбив її». Байдуже, що я пофарбувала їх у чорне. Усередині вони такі самі.

Стіни й підлога тепер утворювали суцільну чорну коробку, біла стеля та великі білі килими освітлювали кімнату. Також я зробила теплу підлогу. Без неї, встаючи вночі при потребі, я ступала на крижану підлогу — жорстокі й геть зайві тортури.

Я вирішила, що бра в коридорі мені дуже подобаються і варто перенести кілька штук до моєї кімнаті. Тепер вони висіли на стіні навпроти ліжка, красиво оточуючи велику, майстерно виконану картину із зображенням жінки.

Просто перед дверима спальні розташовувалося моє улюблене місце — балкон. Чорні подвійні двері відчинялися на терасу, яка виходила на скелю. Опиняючись там і стоячи перед красою, що її видно з того місця, почуваєшся маленькою і мізерною.