Переслідування Аделіни Х.Д. Карлтон

19 червня 1945 року

Джон знову п'яний. Я сказала йому, що хочу прогулянция й вислизнула з дому, аби зустрітися з Роналдо.
Я знаю, я все знаю.
Мій чоловік гнівається, йому боляче, а я, щоб уникнути його образливих, проте заслужених слів, утікаю зраджувати йому.
Господи, я жахлива. Я справді жахлива
Але не знаю, як зупинитися. До того ж останнім часом в почуваюся не надто в безпеці. Джон п'є дедалі більше, і хоча поки що він не завдав мені жодної шкоди, я побоююся, що це може статися.
Здається, із часом він стає все лютішим.
Приходить додому з роботи й через найменшу дрібницю кричить на Фіну. Навіть кілька разів довів її до сліз.
Я намагалася пояснити їй, що наш шлюб переживав неліпші часи. Їй уже п'ятнадцять, достатньо доросла щоб зрозуміти — у житті подружжя не завжди самі сонце й райдуга
Вона благала мене поговорити з ним і розібратися в усьому. Та я не певна, що взагалі хочу в чомусь розбиратися. Навіть
заради Фіни.
  І так, я знаю, що це свідчить про мій надзвичайний егоїзм.