Суспільство часто навʼязує тобі страхи перед чимось або кимось. І ти сам опиняєшся перед вибором: підкорятись або бути затоптаним в багнюку. Щоб хто не говорив але твій рівень в суспільстві завжди залежить від того, в якій сімʼї ти народився, скільки маєш майна та як виглядаєш. Багато хто не погодиться з цим, і будуть абсолютно праві, тільки якщо будуть проявлять ініціативу щось змінювати.
Коли людина пристає перед тобою, кажучи, що вона приймає тебе такою, яка ти є, а потім вишукує в тебе недоліки, це ганебна людина. Лицемірна. Я таких не переношу.
Я знаю, хто я така і чого прагну в свому житті. З якими принципами я народилася; ким і як була вихована було прописано в мені вже двадцять шість років. Я не була з рожевими окулярами і бачила світ, таким гнилим, як він є. Але я намагалась змінити його в кращу сторону, намагаюсь боротись за справедливість і виконання законів, навіть якщо з деякими була не зовсім згідна.
Клавдія була мені наставницею, яка, здавалось, була моїм однодумцем. З перших днів ми знайшли спільну мову і комфортний ритм сумісного спрацювання . Я діставала запалі інтервʼю, писала статті, які цікавили читачів і задовольняли вище керівництво. Я знала, що вона слизька людина але мирилась з цим, до поки мені самій було комфортно, я могла використати це в кращу користь для суспільства. Вони не завжди суперечили моїм поглядам на житті, та і не обовʼязково, щоб всі дотримувались однієї думки та діяли за одним сценарієм.
Наприклад, як з одним політиком, який часто крав гроші і любив розпусту. Для суспільства він був вірним державі чиновником, який робив для людей все що завгодно. Але докопавшись до суті, виявилось, що він ще той мерзотник. Заради розкриття його я пішла на приниження своєї гідності, і Клавдія це знала. Але я робила це на добро людству.
Вона ж продала мене просто за якусь домовленість. Їй було байдуже, що зі мною буде, я сама цілком ще не розуміла в якому напрямку це вилізе для мене. Я навіть припустити не могла, що вона полізла чи вже була в цій багнюці. Мені було бридко усвідомлювати те, що пʼять років моєї роботи з нею, я й не здогадувалась, з ким на справді працюю.
Від всього цього мене нудило. Жовч підбирався до горла, присмак гіркоти застряг посередині, не даючи змоги ковтнути чи дихати в повні груди. Мені було остигидло від того, як швидко люди продаються, забувають про принципи і те, що світом правлять закони.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пастка правди
Teen FictionНас завжди поглинає щось важливе і таке міцне, що навряд чи випустить з обіймів. Ніколь виросла в сімʼї поліцейського та пристойної громадянинки, де її навчали любові, співчуття та справедливості. Та чи існує ця справедливість, коли достойного пол...
