Пастка правди

|8|

Слова чоловіка громом відбились в її голові. Вона не могла зрозуміти, що він має на увазі. В голові крутились думки, дістати не помітно телефон і подзвонити в поліцію, що вона і спробувала зробити. Але Крістофер швидко вихопив гаджет з її рук, з тріском розбивши його об стіну.

— Ти зовсім збожеволів?! Що ти, чорт забирай, робиш? — Кинувшись до телефону, вона зрозуміла, що його вже не врятувати. — Тобі потрібно почитати, що означає особисті речі і що за такі вчинки, тобі можуть приписати статтю.

— Да годі тобі, — він широко посміхнувся. — Ніколь, мені шкода тебе засмучувати але закон не діє на таких, як я. — Його слова луною відбились в її голові але вона не вірила в це.

— Дуже самовпевнено, — вона намагалась триматись впевненою, зібравши всі сили, які тільки залишились.

— Ти вплуталася в серйозну перепалку, — на повному серйозі заявив він. — Коли люди починають задавати заборонні питання, їх попереджають але якщо це не працює, людина перестає бути проблемою. Я намагаюсь тебе врятувати, — він намагався достукатись до неї, в надії, що не прийдеться діяти силою. Це був один відсоток зі ста але він хотів спробувати.

— Я тебе зовсім не розумію. Ти так спокійно стоїш переді мною і погрожуєш, а після кажеш, що хочеш врятувати. Це якось взагалі не вʼяжеться разом, — нахмуривши брови, заявила вона.

— Мені подобалось, які методи ти використовуєш, щоб досягти успіху і як наполегливо йдеш до цілі. Але цього разу ти вибрала, що тобі не по зубам. Я хочу допомогти тобі уникнути смерті. — він був занадто близько, щоб думати з холодною головою після такого гарячого ранку, коли вона досі відчувала його доторки до її перлини, а вуста досі горіли від поцілунків.

— Чому? — цікавість брала верх.

— В мене на те свої резони, — ухилившись від прямої відповіді, сказав він.

— Я хочу додому, — вимогливо сказала вона, схрестивши руки на талії.

— Не варіант. Тепер ти житимеш зі мною, — його відповідь здивувала дівчину. З якого це дива вона буде жити з ним?! — Тому ми заїдемо до твого дому, ти збереш потрібні речі і поїдемо до мене, - диктував він далі, наче все було вирішено без її на те згоди.

— Ти хворий, — констатувала факт вона, на що хлопець посміхнувся але від її слів всередині все стислося.