Ми підʼїхали до масивних камʼяних воріт, які було оброблені чорною стійкою краскою з золотистими елементами. Вздовж них був паркан з міцних масивних каменів, який приховував маєток від чужих очей. Ворота відкрились відразу ж, як тільки машина підʼїхала ближче, відкриваючи вид на високій трьох поверховий будинок.
Від подиву в мене щелепа впала в низ, а я притулилася до скла, щоб розглянути цей неймовірний архітектурний проект. Маєток був схожий на справжній замок: чорне каміння, яке не можливо було пробити, високі але вузькі вікна минулих століть чудово доповнювали будівлю, надаючи більш таємничого виду. Сам будинок був виді дуги, а перед ним був чудово доглянутий газон, з деякими викладеними кущами бузка. Високі стіни тянулись ввись, а по два боки дах в виді трикутника, нагадували храм або церкву. Від маєтку віяло страхом, таємницями і великою історією, яку мені неодмінно захотілось дізнатись. На вид маєтку було не менш ніж століття.
Я ніколи не бачила його і не чула про його існування. Такі старі будинки часто входили до культурного середовища та історії країни. Я часто цікавилась історичними будинками але не разу не чула про існування цього. Як вони змогли приховати його від суспільства, зберігаючи його в таємниці. Це було загадкою для мене, яку я мала намір розгадати.
Ми їхали близько двадцяти хвилин, тому я була більш ніж впевнена, що ми не так далеко від столиці. Всю дорогу Крістофер мовчки вів машини, зосередившись на дорозі. Але іноді я ловила його зацікавлені погляди але вдавала, що не звертаю на його увагу. По дорозі я все ж таки взяла свої емоції під контроль і продумала план, по якому планувала слідувати. Якщо я можу бути гостем, то це зовсім не означає, що я буду підкорюватися його наказам.
— Ти вирішила? — два слова, які змусили мене затримати дихання але я точно знала відповідь. Я з впевненістю в очах подивилась на чоловіка і він зразу зрозумів відповідь. — Як би я не любив твій гнучкий язичок - слідкуй, що він говорить, — я лише закатила очі, вирішив залишити цю репліку без уваги. Я мала намір вийти з авто але чоловік зупинив мене, схвативши за плече.
Я з питанням в очах глянула на нього. Він вийшов з авто, обійшовши його з переду, він відкрив двері і подав руку. Від таких манер я впала в подив, декілька секунд дивлячись на його протягнуту руку. Зовсім не давно він вів, був, як холоднокровний вбивця, не показуючи жодних проявів людини і почуттів, а зараз вів себе як справжній джентельмен. Ця зміна мене трохи напрягала, бо хто зна, що очікувати від нього ще. Менш ніж за добу я бачила три різні маски, які він майстерськи змінював.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пастка правди
Teen FictionНас завжди поглинає щось важливе і таке міцне, що навряд чи випустить з обіймів. Ніколь виросла в сімʼї поліцейського та пристойної громадянинки, де її навчали любові, співчуття та справедливості. Та чи існує ця справедливість, коли достойного пол...
