Заграва нового світу

Розділ третій

«Бачив я у своєму видінні вночі, аж ось чотири небесні вітри вдарили на Велике море. І чотири великі звірі піднялися з моря, різні один від одного. Передній був, як лев, а крила в нього орлині. Я бачив, аж ось були вирвані йому крила, і він був піднятий від землі, і поставлений на ноги, як людина, і серце людське було йому дане. А ось звір інший, другий, подібний до ведмедя, і був поставлений на одному боці, і було три ребра в його пащі між зубами його. І йому сказали так: Уставай, їж багато м'яса! Потому я бачив, аж ось звір інший, мов пантера, а в нього на спині чотири пташині крилі. Цей звір мав чотири голови, і була йому дана влада. Потому я бачив у видіннях тієї ночі, аж ось четвертий звір, страшний і грізний, та надмірно міцний, і в нього великі залізні зуби. Він жер та торощив, а решту ногами своїми топтав, і він різнився від усіх звірів, що були перед ним, і мав десять рогів. Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним. І ось у того рога очі, як очі людські, і уста, що говорили про великі речі.»

Даниїл 7:2-8

- Розумієте, - очільник залишків церкви говорив з трохи нажаханим виглядом, - ми й подумати не могли, що це саме так і буде. Церква завжди вважала ці слова пророцтвом, але ми думали, що звірів не буде, що будуть лише дії, що це лише алегорія. Тому ми теж зовсім не готові. – він похитав головою зі скорбним виглядом, - На жаль, люди залишили віру в минулому, Об'єднана церква позбавлена сили й влади від часів Великої війни. Це був лише початок здійснення пророцтв, ми кричали про це, але це лише викликало ще більш невдоволення...

- Бажано, станція, де працювали твої батьки приземлена, вони на карантині.

- Все це так довго. Я хочу побачити їх,- занила я.- Чому майже всіх відпустили, а станції тримають на карантині й досі?

- Надіслали дозвіл. Хочеш їх провідати?

- Звісно! – радісно кинулась я до бабуні.

- Тільки я... не поїду. Вже буду чекати вас тут. Хоч і неспокійно мені, дуже неспокійно, вже ж, я занадто стара, щоб їздити через океан.

Я обійняла стареньку, притулившись до неї навіть обличчям. Вона не бажала змінюватись, нам, її родині, вдалося вмовити її лише на ті зміни, які виправляли здоров'я на краще, інакшого вона не дозволяла собі, як і не хотіла вічно жити, тому не підписала контракт на отримання клону тіла. Мене завжди жахало це, я не хотіла розлучатись з нею, не хотіла втрачати її, але її вибору ми не могли перешкодити.