Заграва нового світу

Розділ десятий

Колись, селекціонер Лютер Бербанк сказав, що секретом кращого розведення рослин, окрім наукового знання, є кохання. Ця людина була впевнена, що з природою треба розмовляти, можна домовитись. Але, якби він робив це без любові, результату б він не побачив ніколи. Так само, як не побачило людство результату від підвищення вібрацій, зміни свого ментального стану. Бо не змінив свого єства, суттєво ми нічого не змінили. Ми зробили безліч винаходів, ми змінили все навкруг себе, зробили своє життя максимально комфортним. Нас вже не відволікали погляди інших, зовнішній вигляд, віросповідання та нація, але ми залишались так само нетерпимі до інших, придушуючи це в собі. Замість того, щоб зробити операцію, ми лікувались пластирами. І навіть думали, що це допомагає...

Ще в далекому 1900 році він висунув гипотезу про те, що рослини можуть розуміти почуття людей. Для того, щоб її перевірити, він проводив селекцію кактусів. Йому треба було вивести рослину, яка допомогла б засушливим регіонам Америки. Багато хто, навіть вражений результатами експерименту, все одно вважав його провальним. Але головне в ньому було намагання повернути розуміння людини, що взаємодіяти з природою не просто можливо,  потрібно.

Він переконував кактуси, що їм не потрібні голки, що вони можуть зростати без цього захисту. На диво, кактуси не лише послухали його й позбавились голок, вони стали набагато стійкішими до зовнішніх впливів.

Комунікація між людиною та рослиною дієва. Це стало сенсацією!

Окрім розмов з рослинами, селекціонер використовував музику. То це сталось ще в далекому 1900 році... Чому я так багато кажу про ті часи? Тому, що люди вже тоді все знали й розуміли, але вперто йшли хибним шляхом.

В сюжеті, який показували, йшлось про сучасне будівництво. Показали навіть будинок президента. Він парив в повітрі, здолавши гравітацію. Земля більше не була безпечним місцем, вона розжарювалась зсередини, зверху ж нас давно палило Сонце. В планах було перебудувати все. Виявилось, що для цього доведеться розширювати кордони населених пунктів, бо багатоповерхівки ширяти в повітрі не будуть.

Для такого будівництва було два способи: використання магнітної подушки, яка керується електромагнітним полем або використати екранний ефект повітряної подушки, яка утворена не звичайним шляхом нагнітання повітря спеціальними пристроями, а динамічно набігаючим потоком повітря між поверхнею та будинком. Знов таки, постійні розколи земної кори, витік з лавин нових вулканів магми та викиди попелу, змушували замислитись над тим, чи не повернутись до питання життя в космічному просторі. Але й там були проблеми. Як і казав Зорян — вода переходила в інший стан, станції на Луні та орбіті були під загрозою. Тож набагато більші надії покладались все ж таки на пристосуванні до нових умов на планеті.

— Світ вже перебував в стані дефіциту води, тоді ми навчились виробляти воду в лабораторіях, але скільки ще ми зможемо це робити в умовах, коли природа повстала проти нас? — поки ведуча задавала це питання, екран видав кадри пошкоджених будинків та малих осель птахами й звірами, навіть корінням дерев, блискавками та водою. — Людство ніколи ще не перебувало в такій небезпеці. Те, що відбувається зараз, нагадує репетицію перед фіналом. Чи встигнуть врятували нас, звичайних людей, в яких немає можливості законсервуватись у капсули часу? Чи взагалі це робитимуть? І чи має сенс рятуватись, щоб прокинутись в світі, який все одно згубить тебе?

Від цих мало не риторичних питань Катруня з гуркотом опустила голову на стіл, Юльця пробубнила: « Можна подумати, що вона це сказала і ми всі зараз щось придумаємо.» Катря відповіла з видихання: « Тааак! Придумаємо те, що вони всі й досі не придумали.»

Я подумала, що відповідальність всі звикли звалювати один на одного. Вчені та політики не порятунок наразі. А от Зорян... Зорян інший. Ця унікальна людина вхопила все, що могла й почала творити свій новий світ. Навіть якщо він і вся планета загине, він зробив все, що міг. Ніколи в такої людини не буде сподівань на когось, він все бере в свої руки. Ніколи його не спіткають страх смерті та докори сумлінь, бо він зробив все, що міг. Він зробить свій останній видих і... перетвориться на щось інше. Бо ніщо не зникає в нікуди. Він обов'язково стане чимось... дуже важливим.

 — Гей, досить мріяти, їж вже.  — Катря трясла мене за плече.

— Та я навіть знаю про кого ці мрії,  — пирхнула Юльця.

Тепер екран почав показували безкрай Великого Океану, який змінив свій колір та хімічний состав, але, частково проблема вирішувалась ще однією несподіваною подією: Антарктида та Антарктика все ж таки розтанули. Багато років вони потроху втрачали обриси, людям довелось переселити тварин звідти в зоозони, але тепер від них лишались острівки, які продовжували стікати. Тож поки вони текли в Океан, щезнути він не міг.

Раптово, сюжет перервався. Тепер екран почав показувати Центральну площу перед головним екраном міста. Там відбувався мітинг, який починався мирно та спокійно, з транспарантами та гаслами: « Правду!», «Вимагаємо правди!», але потім, повстанці вирвались з натовпу та почали підбурювати інших. « Вбити всіх мутантів!» — кричали одні. « Ти такий самий, як ми!» — лунала відповідь. « Треба об'єднатись та захопити президента! Він замовчує якісь експерименти!» Кожен волав, як міг. Посилена система охорони знов була не готова.