Заграва нового світу

Розділ тринадцятий

Я знов відчула те саме. Вирішивши цього разу дізнатись, хто б це міг бути, зосередилась. Багато в кого були закриті очі в зосередженні, тож поки моя свідомість кружляла по залу, ніхто й уваги не звернув. Так, я часто відвідувала ретрити та семінари. Мені хотілося дізнатись, наскільки люди стали свідомими та чи є бодай хто-небудь, здатний зрозуміти моє послання. Декотрі навіть не розуміли своїх можливостей, намагались вони чи ні, це нагадувало биття о стелю. Але найчастіше, ніхто й не намагався йти далі, зупиняючись на доброму самопочутті та відчутті спокою. Згадуючи свій болючий досвід, я навіть розуміла їх. Хтось бажав отримати якісь таємні знання, щоб дерти носа догори. Хтось шукав насправді, але був, немов сліпе кошенятко. Сама не знаючи усього, я могла лише розповісти очевидне для багатьох, але більшість цим нехтували, через егоїзм зосередившись лише на собі та пануванні людського несвідомого.

Але не він. Тепер я бачила його. Очі дивились на сцену, але були так далеко... Саме його хвилі час від часу я відчувала. Я схопилась та побігла по залу. Нарешті я могла доторкнутись до нього та впевнитись, що він таки існує насправді. Це не моя фантазія. Ця людина була так не схожа на людей цього часу. Навіть у своєму вимірі я не зустрічала таких хвиль, які ніби брали в полон. Ким він може бути? Я доторкнулась до його плеча й рукою запросила вийти.

— Вибачте. Не знаю й як запитати... але Ви не слухали, правда ж?

— Я відволікся... Це завжди трапляється зі мною, — чоловік у відчаї закрив обличчя руками, потім опустив їх та втомлено видихнув. — Але є навіть ті, що кажуть це непогано.

— Ви...

— Не можу заспокоїти своїх думок. Щоразу, медитую я чи ні, ніби провалююсь кудись. Я навіть відвідував лікаря. Ці нав'язливі думки, в які я пірнаю, не мають жодних обрисів, і мені доводиться будувати все в суцільній темряві. Я... багато разів я хотів відмовитись це робити, зупинявся, намагався зосередитись на чомусь іншому: на роботі, розвагах, спілкуванні, музиці. Але вони не дають ні спати, ні їсти, поки я не повернусь. Це ніби тяжка праця. Я роблю це, аж доки не втрачаю від втоми здатність мислити та не засинаю! Просинаючись, мушу продовжувати, допоки не побудую новий світ. Тоді, якийсь час я можу жити спокійно, але потім... потім все повертається знову!

В мене аж дух захопило й відкрився рот, але мусила сказати лише: « І що сказав лікар?» Чоловік махнув рукою: « Ці діагнози нічим не допомогли,  навіщо вони взагалі їх ставлять?..»

— О... Мені це нагадує кінематограф.

— Справді? Але в мене нема ніяких дій. Я просто придумую, як виглядає та функціонує світ, вигадую тих, хто живе в ньому та на яких умовах, як розвивається. Мені доводиться навіть робити розрахунки, щодо виживання видів в тих умовах, що я створив.

— Всі ці світи різні?

— Так, зовсім не схожі між собою.

— Колись я читала книжку, де одна людина, зовсім випадково потрапила до іншого світу. Йому довелось піти працювати, призвичаїтись до іншої мови та звичаїв. Саме в цій книзі все це було описано у подробицях. Це змусило мене кинути книгу, хоча сам сюжет був цікавим. Набагато пізніше я зрозуміла, що читання затягнуло мене саме через подробиці. Герой книги отримав зарплатню і вираховував на які продукти йому вистачить, це займало цілу главу на декількох сторінках, уявляєте?  — розсміявшись, я лише хотіла послабити його увагу, бо ми вже дійшли до альтанки й сіли. — Почекайте трохи мене, добре?

Чоловік незграбно повів плечами, йому було незрозуміло, що саме я збираюсь робити, але надія на те, що хтось порятує його, в нього була. Інакше б він мені не розповів цього всього. Я дістала блокнот та ручку. Написавши записку, поклала її до кишені його сорочки, він хотів спитати мене, але я вже була надто зосереджена, тож схопила його за руку.

В його кімнаті, на підлозі, лежала незнайома людина. То був молодий чоловік, з кишені сорочки стирчала записка, яку Зорян, витягнувши, прочитав. За мить перед цим, хвилі поштовхами змусили його вбігти до кімнати. Він гадав,  що то був напад, але тепер, побачивши її, все зрозумів.

« Любий Зоряне. Я шукала людей для передачі послання про майбутні зміни, і натрапила на цього чоловіка. Можливо, його дивна здатність стане тобі в пригоді. Гадаю, що він навіть більше згодиться, ніж я. О, чекай, я не сказала тобі чому його здатність дивна. По-перше, вода ще є звичайною водою, але сила його дару ніби з нашого світу. По-друге, він створює світи. Так, я викрала його, бо в цьому світі він так і не призвичаївся. Я дуже сильно сумую за тобою. Але не чекай мене більше. Я ніколи не повернусь.»

Зорян здивовано дивився на чоловіка: « Покличте лікаря!»

Він знервовано підійшов до каталогу, почав пошук. Нічого не знайшовши,  звернувся до Брейнету. Так, серед розшукуваних значилася людина на ім'я Створювач світів. « Це він!»