Заграва нового світу

Розділ дванадцятий

Хтось допомагав їм. Все двері на поверсі відчинились. Чоловік з кулаками криво усміхнувся та пішов до мене. Вручну я знов зачинила двері. Але його могутній кулак з першого разу проломив систему опору дверей.

Кажуть, перед смертю людина бачить усе своє минуле. То була не смерть, тому я побачила свою останню розмову з мамою.

— Зі мною весь час була лише бабуня. Де ви були? Завжди зайняті, космос — то важливо, але не я! — істерично плювалась я словами в бік матері, вперше піднявши тему відсутності батьків в моєму житті. — Ви завжди були десь там, далеко. На базах, тренуваннях, семінарах, навчаннях, але не поряд! Тільки вона не кидала мене! А тепер її нема! Нема й більше ніколи не буде! Ніколи...

— Бажано... — мати не знала чим втішити мене. — Я ніколи не розповідала тобі, як ти з'явилась на світ. Була остання сонячна буря. То був спалах X 7-9, настільки потужний, що знов впала космічна станція. Ми з твоїм батьком думали, що там могли бути і ми, було надзвичайно страшно. Сонце пошкодило щит над Землею, не було ніякого зв'язку. Людям знов заборонено було виходити з домівок, слабкі та хворі перебували в лікарнях, багато хто спав в капсулах. У вікно нам було видно величезне, на все небо сяйво яскраво-рожевого кольору, воно постійно спалахувало різними кольорами. То було так романтично... Ми неймовірно кохалися, забувши про страх і те, що завтра теж треба жити. В той самий час багато країн припинили своє існування через нестачу захисту. Країни, що витрачали більше на озброєння, ніж на розвиток  та захист ресурсів, втратили найбільше, тому вирішили, що мусять все повернути за рахунок слабших держав. Через п'ять років розпочалась згубна війна... 

Якщо хтось в світі рубає дерево, десь відбувається вбивство. Перед початком війни народжується більше хлопчиків, ніж дівчат. Чи могла сонячна буря подіяти на моє народження?

Скоріш за все, йому кортіло схопити мене за горлянку, але останньої миті, криво всміхнувшись, все ж таки його рука стисла моє плече. Куди він волоче мене? Переляк змусив мене діяти. Закривши очі я відчула своїх дівчаток та перенесла себе та кремезного чоловіка до них. В нього перехопило подих, зіниці розширились, він навіть похитнувся. Я ж і без переміщення майже висіла в повітрі. Але він не відпустив мене.

 Юльця з Катрею бились з чоловіком, лице котрого більше нагадувало вовчу морду. Він бився кігтями, намагаючись вхопитись пащею бодай куди. Плече Катрі кровоточило... виходить йому це вже вдавалось. Вона не намагалась випустити отруту, Юльця була поряд. Можливо, вона б і пішла, але дорогу до моєї кімнати заслоняв собою чоловік з пащею. В черговий раз відкинувши Катрю, він кинувся до Юльці, яка намагалась виплигнути у вікно, щоб хоча б так дістатися до мене. Саме в цей момент ми з людиною-шафою перемістилися. Побачивши нас, вона не відхилилась від удару, а кинулась назустріч, міцно обхопивши нападника. Побачивши цей фінт, Катря зі свого кутка також кинулась до них, втрьох вони збили чоловіка з міцними кулаками, він нарешті відпустив моє плече. Я побігла до кута та втислась в нього, Катря схопила за шкібарки чоловіка з вовчою пащею та почала тягнути його подалі від мене, але він був набагато важчим за неї, це не дуже й вдавалось. Він вдарив її, проте вона все ще трималась за нього. Вони полетіли разом, намагаючись віддерти її руки від свого комбінезону, він знову вкусив її. З болю вона розвернулась, не відпустивши коміра. Вона покотилися підлогою. Йому вдалось зупинитись, спершись на коліно та, нарешті, віддерти її руки від себе разом з тканиною. Він просто відкинув її подалі від себе.