4SA7HH

Частина двадцять перша

  День народження Техьона настало швидко. Шість хлопців і Давон сидять на кухні о шостій ранку. На столику фруктовий торт-желе, та пляшка білого вина. Чонгук стоїть в руках з аніме фігуркою яку сам обирав знаючи, що в Техьона такої немає. Тим більше Те сам хотів її купити, але ніяк руки не доходили.

-Давай, йди буди його.- Чонгук кивнув та пішов в кімнату. Він старався поводитись тихо, обережно підійшов до сплячого Те, сів на край ліжка та зі всією ніжністю поцілував хлопця у щоку.

-Техьон-а, вставай...- Те зажмурився, та розплющив очі.- з днем народження, любий.-Чон дав в руки хлопцеві запаковану аніме фігурку дівчинки у костюмі зайчика.

-Ти,що йобнутий? Вона ж така дорога. Не потрібно було тратитись. - Техьон відклав фігурку в сторону, та обійнявши Чонгука за шию поцілував його.

-Йдем до низу. -Техьон встав, та накинув на себе рандомні шорти Чонгука. Він хотів щось спитати його, але Гука вже не було в кімнаті. Техьону це здалось трохи дивним. Він вийшов з кімнати, та почав спускатись зі сходів на кухню. Внизу його вже зустрічали з тортом в якому стояла запалена свічка з цифрою 17. Те задув свічку, його почали всі обіймати, та говорити різні побажання.

Всі восьмеро сиділи за столом, їли торт запиваючи вином, та розмовляли.

-Не думав, що ви мене привітаєте.

-А чого так?

-Я хотів вже відсвяткувати коли ми в Сеул приїдемо. Я б тусовку в себе вдома організував.

-Нічо, організуємо. Тут вип'ємо. Потім в Кореї. Кароче весело.

-Ми кудись підемо?

-Я з Джином на лижі хочемо піти. А коли прийдемо, то вже відмітим як треба. Ми от зараз поїмо і йдем.

-А ви довго будете?

-В обід десь повернемось,- Намджун піднявся з-зі столу.- так, що не сумуйте.

РМ і Джин катались з гори. РМ на сноуборді, а Джин на лижах. Вони двоє заїхали в ліс, вже хотіли вибратись, але Намджун невдало відштовхнувся, та провалився в якусь яму разом з Джином.

-Пиздець.

-Повний. І, що тепер робити?

-Тут зв'язок не ловить. -Намджун підіймав свій телефон якомога вище.-Взагалі. - Хлопець відстібнув сноуборд. Він старався зловити хоч одну паличку зв'язку, але його телефон вимкнувся від холоду. -блять, я єбав. В мене телефон вимкнувся. -Джин дістав свій з кишені.

-Мій теж.- РМ почав шукати хоч якийсь вихід, але було марно. Він сів біля Джина.

-Блять, і, що тепер робити?

-Чекати. Можливо наші нас шукати почнуть.

-Надіюсь на це.

Вже давно стемніло. Намджун лежить з Джином в обіймах. Вони двоє замерзли, двоє голодні, їм обом холодно. Намджун чує як важко дихає Джин. Телефони в обох вже давно сіли, а сил кричати на порятунок вже немає. Сокджин почав рухатись.

-Намджуні, пам'ятаєш ти говорив, що мрієш станцювати зі мною вальс?

-Так, пам'ятаю, а до чого ти це зараз говориш?

-Це можуть бути наші останні години, або навіть хвилини життя. Станцюємо цей наш останній танець?-Намджун погодився, і так втрачати нічого було. Можливо коли їх знайдуть, то вони будуть вже мертві. Хлопці піднялись, та почали танцювати. Вони рухались як могли, з обмороженими руками та ногами це було дуже важко та боляче. Протанцювавши приблизно хвилину, вони двоє впали на сніг.

-Кохаю тебе, Намджун.

-І я тебе Джині.

-Можливо це вже наші останні секунди. Давай заснемо разом, щоб померти безболісно.

-Давай.- Хлопці поцілувались, та разом заснули. Навічно.