Поцілуй мене на добраніч

V

А все почалось багато років тому. Маленькій Юлі було десь 7 років. Вона гралась на невеликому майданчику в серці багатоповерхових будівель. Сонечко пригрівало, на дворі було літо. Навколо все було таке гарне, метелики літали над квітами, які цвіли біля пісочниці. Качелі були пофарбовані в кольори веселки. Було чути дзвінкий сміх дітей які грались там. Так затишно навколо.

Юля сиділа в пісочниці сама і робила різні фігурки з піску. В дитинсві, як і люба дівчинка того віку, вона мріяла жити в замку, тому з великим захопленням майструвала його з піску. Високі башні, ворота і навіть величезна огорожа, все було майже готовим, залишилось лише поставити прапорець на найвищу точку цього замку. Аж раптом: БАХ! Футбольний м'яч потрапив в цю споруду, яка в мить розсипалась. Дівчинка ледь стримувала сльози, година роботи на смарку. Поруч з нею сусідські хлопчики грали в футбол. Один із них підбіг забрати м'ячик,  на вигляд йому було 9 років, був вдягнений в яскраво помаранчеву футболку, що вирізняло його з натовпу інших дітей. Чорняве волосся прилипло до його лобу, зелені очі були широко розплющені, чи то від здивування, чи від виду дівчинки, в якої очі були наповнені сльозами.

- ой, вибач що так сталось, можна забрати м'яч?- хлопчик почухав потилицю від ніяковіння.
- не віддам, ви знищили мою лоботу! - Юлька в дитинсві не вимовляла букву "р". - глайтеся без нього! - злість наповнила малечу.
Він не міг стримати сміх.
-не "лоботу", а роботу-  розміявся їй прямо в обличчя.
Не витримавши насмішки, дівчинка розплакалась, їй було дуже прикро, замок зруйнований , ще й висміхаються з її вимови. Не довго думаючи, вона взяла м'яч і кинула хлопцю прямо в голову.
- давись своїм м'ячем! - крикнула Юля, і хотіла уже бігти додому. Але хлопчина зловив її за руку.
- Не ображайся, давай я віддам м'яч друзям і поможу тобі збудувати новий замок? - посміхався, на щічках був помінтий румянець, напевно це був перший момент коли він зрозумів, що йому подобається ця дівчинка.
- Мене звати Макс, а тебе як?
-Юля- скрізь сльози мовила дівчинка, витираючи очі руками.

Дитяча любов, як же ж часто недооцінюють ці почуття дорослі. Це чи не найперше найщиріше почуття. В старшому віці кохання розцінюється зовсім інакше. Ніхто не полюбить тебе просто так, всіх цікавить зовсім інші цілі: твоє матеріальне становище, інтелектуальне збагачення, якісь спільні інтереси. В останню чергу дорослі кохають за душу. А діти, вони відкриті для всього світу, щирі і ще такі наївні.

Вони сиділи в пісочниці, сміялись, майстрували той замок. Ще тоді їй здалось, що мрія про свій замок не така і важлива. Їй було добре. З ним була така легкість. Це була рідкість, мало хто в такому віці може подружитись з протилежною статтю. Як правило діти в такому віці сваряться, хлопці роблять засідки, з відки вистрибують і лякають дівчат, а дівчата взагалі не звертають на них увагу. Дитинство, чи не прекрасна пора?

Після того випадку вони почали багато часу проводити разом, роки йшли, вони дорослішали. І ось їм уже за 16. Гуляючи парком, вони весь час про щось сперечались. По доброму сперечались. Макс купив Юлі цукрову вату, яка була настільки велика, що дівчину ледь було видно із-за неї. Такого щастя в очах рідко коли побачиш. Йому було так добре на душі, це настільки гріло, і в той же час, було таке відчуття , що все обірветься в середині, в цю ж секунду. Макс не міг зрозуміти що з ним відбувається.

Вони довго гуляли, і ось вже сонце сідає за обрій. Стомлені від насиченого дня, діти вирішили присісти біля річки. Вона була прозора і така спокійна. Де-не-де вистрибувала рибина із води, яка порушувала цей спокій. На галявинах по при річку росла невелика трава, над нею уже кружляли світлячки, така краса навколо.

Макс побачив дуже гарне місце, майже біля води росла розкішна і висока верба. Від неї до води було приблизно 3-4 метра, там можна було присісти. Він потягнув дівчину за собою, знявши з себе накидку , розстелив її на землю. Невдовзі вони вляглись на і почали розглядати зорі. Юля весь час шось розказувала, а Макс заворожено слухав її. І в цей момент він зрозумів наскільки йому дорога ця людина.
- А знаєш що?- продовжувала розказувати Юля,- подивись прямо над собою, бачиш зірку? Так ось, мені здається, що ця зоря загорає в той же час, коли й людина народжується, і з ночі в ніч вона слідує за цією людиною. Тобто в кожної людини є своя зірка, розумієш? А коли вона помирає, то й зірка згасає або падає на землю і розбивається в міліон кусочків, так як розбиваються серця рідних. Як ти думаєш, це може бути правдою?
В її очах було щось неймовірне, навколо було так затишно і тихо. Зірки були такі яскраві. Весь світ був таким нереально прекрасним з нею. Не втримавшись Макс поцілував її. Це був перший поцілунок. Серце, як скажене, билось в їхніх грудях. Це був один із тих моментів від яких перехоплює подих .
-Я кохаю тебе - швиденько проговорив Максим, - Я... Кохаю... Тебе... Юль...
Все тіло тремтіло... Йому дуже хотілось почути те ж саме у відповідь...
- І я тебе ...