Поцілуй мене на добраніч

VI

За вікном вирував перший сніг, сонячні промені граються зайчиками на білій поверхні землі. По казковому гарно.

Юля стояла приголомшена в ванній кімнаті, сльозами щастя наповнились її очі.
- Я вагітна...- в неї був ступор, в ній зародилось життя. Крихітка.
Радість переповняла, тому чимдуш вона побігла до телефону; те що Максим на сході вилетіло їй з голови. Юля набрала його , але "ваш абонент за межами досягнення" розбудили її і повернули до реальності. Тому вона вирішила написати SMS: "Коханий, в нас буде малеча, надіюсь, ти це прочитаєш... Повертайся, душа моя... Будь ласка, дай мені хоч якийсь знак , що ти живий... " руки дрижали, але тепер вона розуміла, що потрібно менше нервуватись, тепер вона має думати не про себе. В ній цвіте життя, маленька частинка їхнього кохання.

Сьогодні Юля вирішила зробити щось приємне для себе, щоб трошки відволіктись від проблем. Вона сіла на ліжко, взявши з собою старенький фото-альбом. Листаючи сторінку за сторінкою, вона розглядала фотографії з її дитинства. Ось вони з Максом стоять в обнімку на її випускному. Такі гарнющі і щасливі. На наступній сторінці вони ліплять снігову бабу, ох як би вона зараз з задоволенням повернулась в ті часи, такі безтурботні і радісні.

Старі фотокартки заставили її поринути в ті часи.
- Юля- бабуля- з насмішкою сказав Макс, катаючи її на санках- мушу тебе катати,бо ще радикуліт вхопить від такої далекої дороги.
- Вези мене мовчки, раб- зверхньо сказала Юля.
Секунда мовчання і вони розсміялись, це була їхня фішка, діставати один одного, в них це виходило напрочуд по-доброму.
За пів години вони дістались до місця призначення, це була невисока гора, з якої можна було б весело спускатись.
- Юль, щасливої дороги!- сказав Максим і штовхнув санки з нею з самого верху.
- Ах ти ж!..- єдине що вона встигла крикнути .
Санки мчались чимдуш, дівчина не могла зкерувати їх в правильному напрямку, і декілька секунд потому в кучугурі снігу видніли лише її ноги. Побачивши це, Максим ледь не луснув зі сміху, але йому стало шкода Юлю і він побіг до неї. Проте, довго бігти йому не судилось, спідкнувшись об пень, який був накритий снігом, він колобком покотився вниз. За мить він опинився поряд з нею.
Юля була ображена і вирішила помститись, набравши жменю снігу ,вона хотіла "нагодувати" хлопця ним. Але не тут це було, зорієнтувавшись ,Максим зловив її і штовхнув в сніг. Вони довго копирсались в ньому. Стомившись, їхнє дурачення переросло в ніжні обійми. Лапаті сніжинки падали прямо на них, навколо стояла мертва тишина. Вони лежали на снігу і дивились один одному в очі.
- Я так хочу, щоб так було завжди, ти така рідна для мене, моє все...
Після таких слів Юля поцілувала його в носик.

Від цих спогадів на душі стало тепло. Вона почала уявляти, як зміниться їхнє життя з появою дитинки, і як вони вже в трьох будуть кататися на саночках. Залишилось ще так мало часу, Максим мав би повернутись через місяць, але чи повернеться? Це до сих пір не давало їй спокою. Надія не покидала її, щаливе майбутнє разом- це те ,в що хотілось вірити.

Зима - пора здійснення мрій. Ніколи не переставайте вірити в чудеса, і хто зна, можливо вони здійсняться.