Пройшов тиждень, дні знову пропливали як зазвичай. Я багато часу став проводити з Міну, адже вона згасала прямо на очах. Орест був зайнятий біганиною за новою симпатією. Мої батьки поїхали на семінар до Угорщини, тому останні три дні я проводив у самотності. Ви скажете:" Міг би запросити друзів, влаштувати вечірку аля-батьки-поїхали-давайте-нап'ємось". Ні, дякую, я не по цим справам. Ніколи такі події не схвалював і тим більш не влаштовуватиму.
Напевно, ви ще спитаєте:" А як же Ата , забув уже?". Ні , не забув. Не буду навіть брехати, що не згадую її. Де б я не знаходився, повсюди бачу її неземні очі. Вона нагадує мені Даяну. Таємнича, особлива, щира як дитина, хоча за відвертістю ховається глибокий розум. Перший-другий день я шукав Ату поглядом серед натовпу в шкільних коридорах, у черзі в супермаркеті, просто дивився на двір через вікно власної кімнати. Чи я з'їхав з глузду, а чи просто підловив синдром прив'язанності, але ця чортова дівчина ввижалась мені повсюди. І одного дня доля звела нас, як Ата і пророкувала.
----------------
Хе-ей! Привіт, друзі. Пробачте за короткий розділ та довгу "відпустку". Це не творча криза, ні! В мене ще купа ідей.
Читайте, позначайте, коментуйте і критикуйте! Мені важливо бачити, що хтось цікавиться.
Olivia_Ivantsova🌹
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дитя Шторму
JugendliteraturІсторія, народжена погодою, хорошою музикою та спогадами. Я, ваша оповідачка, розповім вам історію , свідком якої стала сама. Тільки тссс....це наша маленька таємниця.
