Вітер ставав дедалі сильнішим, невпинно хльоскав своїми холодними долонями по тендітним обличчям травневих кущиків. Сірі дощові хмари кидали тіні на вечірнє місто, трохи зарано одягнувши його в темні шати. Повітря було важким, насичене вологою. Вихори підіймали догори цілі купи пилу та білесих пелюсток каштану. На вулиці не було жодного перехожого, адже здавалось, що от-от гряне злива. Зненацька з-за рогу вийшов хлопець. Худощава постава, вилицювате обличчя , довге чорне волосся, що каскадом спадало на його тепло-карі очі. Одягнений він був звичайно та непримітно. Не думаю, що вже й згадаю. Хлопчина був на диво беземоційний , та ніби нікуди не поспішав(а я то звикла , що всі метушаться, біжать кудись). На вигляд, (може й здалось), він був трохи засмучений та втомлений. Розставивши руки у різні боки для рівноваги, хлопець вистрибнув на бордюр, та пішов далі. Він направлявся до повороту у провулки , що відходять від центральної вулиці міста. Підліток був глибоко занурений у свої переживання, тому мало не впав, коли бордюр закінчився. Зістрибнувши з тротуару , хлопець ляскнув у долоні , засміявся і закружляв під дощем, що стіною почав лити з неба. Несподівано він почув оклик з іншої сторони вулиці. Через невпинну зливу йому було важко розгледіти, хто його покликав. Лише через декілька секунд він побачив постать дівчини з яскраво-рудим волоссям, зібраним в неохайний пучечок. Дівчина посміхалась та бігла назустріч хлопцеві розкривши руки, ніби для обіймів. Побачивши її, хлопець на хвилину завмер і широко розплющив очі . По його щокам текли краплі дощу, хоча, можливо то були сльози.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дитя Шторму
Novela JuvenilІсторія, народжена погодою, хорошою музикою та спогадами. Я, ваша оповідачка, розповім вам історію , свідком якої стала сама. Тільки тссс....це наша маленька таємниця.
