*за декілька хвилин*
- Ой, та звичайно, мова про те не йде..так-так, вже завтра я зможу. Навіть не вагайтеся, усе буде виконано кращим способом.- фу-ух, я витер піт з обличчя, краще застібнув куртку, поклав руки у кишені та пришвидшив крок. Ну й день сьогодні,купа мороки. Ніч обіцяє бути неабиякою холодною. Березень ще ж , березень. Весною ще й не тхне.
Я повертався додому з лекції по кримінальній аналітиці. Скажіть, вражаюче звучить. Завжди мріяв стати психологом-криміналістом. Шлях до будинку йшов центральною дорогою, де постійно ходять натовпи людей. Уявіть моє здивування, коли вийшовши з-за рогу я не побачив жодного чоловічка. Вулиця виглядала зловіщою та пустельною. Ліхтарі та вітрини світилися як і належить, тільки от повітря навколо тріщало від електро-статичної напруги.
Зненацька навкруги вимкнулось усе світло, а посеред дороги з'явилась людина. Через відстань я не бачив хлопець це чи дівчина. Навколо постаті миготіли блискавки. Я підійшов ближче, хоч, якщо чесно, коліна в мене підгинались. Вона була одягнена у блискучу сукню , волосся спадало на плечі і додолу. Зіниць і білків у постаті не було, в очах вирували сірі грозові хмари. Звучить як сцена з "Термінатора". Зненацька вона перетворилась на звичайну дівчину в джинсах та джемпері, навколо люди йшли по своїм справам, їздили автобуси й автомобілі. Життя вмить стало звичайним. Дивовижно.
Поки я прийшов до тями , Ата(а це була вона!) опинилась біля мене.
– Ну, привіт, герою. Як я й казала. Обіцянки понад усе.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дитя Шторму
Novela JuvenilІсторія, народжена погодою, хорошою музикою та спогадами. Я, ваша оповідачка, розповім вам історію , свідком якої стала сама. Тільки тссс....це наша маленька таємниця.
