— Якого ще лікаря!– несподівано почулось позаду нас. Дівчина ,посміхаючись , стояла у дверному отворі. Футболка прилипла до худого тіла, з кінчиків волосся скрапувала вода. Вона була неймовірно вродлива. Орест хитро зиркнув на мене та зіщурився.
— Ата – відрекомендувалась дівчина.
— Захар.
— Орест, міледі– він знову усміхнувся.
— Спаситель, наскільки я розумію, Захар?
— Саме так, та я теж вклав левову частку у ваш порятунок.– в тон відповів мій друг. Я відчув,що червонію.
— Може, розповіси нам як ти опинилась на узліссі, та ще й непритомна? – Орест вирішив перейти відразу до діла , не давши дівчині оговтатись. Але це не спрацювало.
— За душ, праску та горнятко гарячого чаю я розповім вам усе, що завгодно.– вона променисто посміхнулась , чим вивела мене зі стану ступору.
— Звича...– не встиг я закінчити, як Орест уже почав проводити незнайомці екскурсію по будинку.
Вона сиділа за столом, заклавши ногу на ногу та двома руками тримаючи горнятко паруючого, карпатського чаю. Задумливо дивилась в широке вікно, що виходило на задній двір. Несподівано Ата стряхнула волоссям і я подумав , що вона помітила , як я спостерігаю за нею. Я не осмілювався заговорити, настільки довершенною здавалась мені ця тиша. Кожен рух дівчини наповнював кімнату трохи помітною свіжістю. Якось все-таки дивно.., ще годину тому вона була повністю безпомічна, а зараз таке відчуття, ніби увесь світ належить їй. Раптом вона промовила:
— Ну, Захаре, прийшов час розповісти тобі таємничу історію.– на цих словах вона встала з крісла та повернулась обличчям до мене. Позаду почувся дурнуватий сміх мого друзяки. Вона теж самовдоволено посміхнулась.
— Так ось, – продовжила Ата.– я німкеня , уродженка Ганновера . – після цих слів я відчув у її вимові легенький іноземний акцент, непомітний раніше.– Сюди приїхала як туристка. Подорожувала автостопом, і попросила водія висадити мене у передмісті. Саме сюди мені не потрібно було, але я жахливо почувалась. Боліла голова,– Ата потерла ребром долоні лоб. – а потім я опинилась тут– вона видавила милу, невинну посмішку.
— Так куди ти їхала?– запитав я.
— Все вам розкажи,– дівчина нервово , як на мене, ляскнула руками по колінах– прийде час і ви про все дізнаєтесь.–
Я хотів було ще щось запитати, та на мить здалось, що пізніше усі таємниці самі собою віднайдуть ключі.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дитя Шторму
Novela JuvenilІсторія, народжена погодою, хорошою музикою та спогадами. Я, ваша оповідачка, розповім вам історію , свідком якої стала сама. Тільки тссс....це наша маленька таємниця.
