Загадки Диких Лісів

Таємниця рудого

Під вчительським столом творилось щось неймовірне - тканина на тілі хлопця рвалась по швах , половиці скрипіли , а навкруги витала атмосфера чар . Його тіло видозмінювалося , перетворюючись на щось цілком інше . . . Дике . . .
Лекса стояла осторонь , відчуваючи усім своїм євством магію . Це була зовсім не та атмофера , що у школі - вона була набагато древніша і сильніша ! Раптом усе завмерло ! Опісля цей магічний фон зник , і стіл розверзло на кавалки ! Лекса відскочила у бік , ховаючись за найближчу парту . Вона вже витягла із піхов свій меч. Дівчина зрозуміла , що цей хлопчисько був особливим вже тоді , коли він почав обтріпуватись - його реакція була точно такою ж , як у книжці про містичних тварюк ! Але тоді вона і уявити собі не могла , що усе так обернеться - не знала , що він перекинеться просто перед нею ! . . .

дерево . . . дерево мертве . . . "Стоп , що ?" . . . людина . . . вона там . . . меч . . . ворог . . . або битись . . . або тікати . . . битись . . . тікати . . . " Потрібно тікати - НЕ МОЖНА їй зашкодити " . . . тікати . . . тікати . . . " потрібно взяти себе у руки - ти вже так робив Раян , і не один раз - ЗРОБИ Ж ЦЕ ЗНОВУ !!!"

Цікаво , в якого звіра він перекидується ? Може вовк ? Або ведмідь ! Хоча ні , мабуть тигр ! Оно , видніється руде хутро із чорним чимось-там . Оце так - справжній перевертень-тигр ! Але зачекайте - що це ?
Раптом ця істота піднялась на задні лапи у повний зріст - і жахливо закричала ! Очі сяяли таким диким та лютим вогнем , що дівчині на мить здалось , що воно збожеволіло ! Але вже в наступну мить ця тварюка вискочила з вікна , розбивши його, наостанок посвітивши Лексі своїм величезним , мов знамено , рудим хвостом із білим кінчиком ! Лис ! Хлопчисько-лис ! Отакої ! Лекса кинулась до вікна і виглянула .
Гіганський рудий лис довгими стрибками зникав у лісовій пущі . Ніким не помічений . . .
. . . . . . . . .
Тайрон лежав у траві , часто дихаючи . Збоку нього лежав одяг вчителя і шкіряна сумка - його власність . Ця річ була його особистою гордістю - зшита із оленячої шкіри , вона була дуже вмісткою і зручною для носіння як на поясі , так і через плече ! Він сам вистежив і вбив оленя , сам зняв із нього шкіру і обробив її . А потім сам же і зшив її по власним накидкам ! Звичайно , до того він вже мав певний досвід у кравцевій справі - то штани подруться , то шкарпетки . Особливо шкарпетки - вони майже ніколи не були цілими ! Навіть після недавнього ремонту , вони мали поганську звичку розриватись по швам . Іноді дерлись труси . Це була найбільша проблема для Тайрона - зашивати білизну . Бо її можна було залатати лише 4 рази ! Це було жах , як мало ! А здобути нове було архіскладно ! Тому доводилось берегтись . Але як тут вбережешся , коли ліс повний гострющих гілок із шипами ? А ще покарання , допити . ..
Раптом Тайрон нашорошив свої вуха : хтось наближався до нього , до того ж не людина . Щось велике і важке . Воно все ближче і ближче . Вже за сусіднім кущем ! Тайрон вскочив на ноги і витягнув із піхов свого мисливського ножа , готовий оборонятися !
Раптом із куща ожини вискочила... лисиця ! Дуже велика руда лисиця ! Ось вона подолала вже половину свого шляху до хлопця , аж раптом різко зупинилась , падаючи на задницю . Проїхавши у такому положені близько метра , вона повністю зупинилась . Тоді ж хлопчисько побачив , що то був лис . Якийсь час Тайрон і лис переглядалися , вивчаючи один-одного . Аж ось , рудий звір встав на всі 4 лапи і підійшов до нього . Поки він підходив , Тайрон помітив залишки одежі на його тілі . Також цей лис мав тіло , схоже за своєю будовою на людське . Перевертень ! При пам'яті , до того ж !
Підійшовши впритул до хлопця , лис припіднявся на задні лапи - він став одного зросту із Тайроном ! Дивлячись у вічі хлопцеві , цей звір завиляв своїм величезним рудим хвостом , мов звичайнісінький домашній собака ! Але щось до болі знайоме було у його очах - щось майже рідне. . .
- Раян ?! Чи то ти , рудий ? - очі у Тайрона полізли на лоба. Цей перевертень-лис , і Раян ! Отакої ! Стоп , а чому я про це не знав раніше ? Невже таємниця ? Вау .
Раптом звір навалився на хлопця усією своєю масою , і той впав на спину . Лис почав вилизувати йому лице , голову , шию і руки !
- Гей , відпусти ! Не слюняв мене , це неприємно ! Ай , перестань , Рай , досить ! Захлинаюсь , брате , відпусти !
- Ммиррррх , фиррр . . . - лис замуркотів грубим басом , коли Тайрон , щоб припинити свої муки , почав притримувати Раяну голову . Його кігті мимоволі погладжували звіра по лискучому хутрі , що приносило йому задоволення . Він зліз із своєї жертви , даючи їй повідпльовуватись і пообтрушуватись . Але щойно хлопець закінчив із цим , одразу поліз лащитись до нього, зовсім як кішка !
- Гей , ти що ? Хочеш ласки ? Ну , гаразд . Ходи сюди , пухнаста нагла руда морда ! - він зарився своїми руками у густе хутро свого видозміненого друга . Якийсь час Тай просто гладив Раяна , аж раптом у нього забурчав живіт . Це голодне буркотання було дуже голосним ! Тай і Рай хитро переглянулись - схоже , час йти на річку !
Вони кинулись один на перед одного у напрамку до неї , перестрибуючи через себе , кувиркаючись та котячись по траві . Вони вибігли на галявину , потім пробігли вздовж скелястого обрію , впевнено оминаючи небезпечні ділянки , доки не добігли до величезної розколини .Тайрон спритно заскочив у неї , вправно зачіпаючись кігтями за виступи . Прохолодне печерне царство зустріло хлопців унікальною какафонією звуків . Багатьом чужинцям могло здатись , що тут панує метрва тиша , але це було не так . Печера жила своїм , неймовірним життям! Тут і там пищали летючі миші і кажани , у виступах , наповнених водою , плавали і лазали сліпі риби та маленькі дракончики - протоптери . А просто на стелі підтримували свої колонії печерні ластівки - вони поприклеювали свої гнізда до виступів власною слинею , перемішаною із глиною , пухом та маленькими гілочками . Лазили найнеймовірніші комахи та земноводні - печера була вельми заповненою живністю ! Сама ж печера була , по суті величезною розколиною у скелях , що опускалась дуже низько під землю . По бокам розколини містились яруси - щось на кшталт підлоги із ходами , що вели вглиб землі . Перебуваючи на самому вершечку , пересуватись можна було лише завдяки виступам , а так - ти просто висиш над прірвою .
Але Тайрон вільно почував себе у підвішеному стані на шаленій висоті печери . Він ще з дитинства любив вивчати ходи цих таємничих вапнякових структур ! Хлопець легко доліз до найближчого сталактита , що стримів із стелі аж до самого низу печери , і зачіпаючись кігтями за насічки - зроблені іншими шукачами пригод для кращого просування - він опустився на чверть ярусу вниз . Коли ж він поставив ноги на підлогу одного із багатьох коридорів , що вели до потрібного їм місця , то поглянувши на свого друга , заусміхався . Раян перебував у цікавому положені догори ногами , обережно просуваючись вздовж стінок печери . Його тіло було більшим , ніж зазвичай , і подекуди він застрягав . То голова не могла пропхатись , то хвіст . Це виглядало кумедно збоку , і Тайрон ледь стримувався , щоб не покотитись зі сміху . Аж раптом , потревожений кажан дико запищав , і кинувся просто у морду Раяну ! Той не зміг би зреагувати , навіть якби був у людській подобі . Тож , витримавши напад цього пацюка , він вже був продовжив свій шлях до сталагміту , АЛЕ ця падлюка розбудила усю колонію , як кажанів , так і ластівок ! І абсолютно всі летючі звірі полетіли просто на нього !
- Стибай , бовдур !!! Ти ж упадеш , скоріше ! - Тайрон почав махати руками , закликаючи до себе . Раян швидко зрозумів , що біда . Набравши у легені повітря , він стрибнув ! Пролетівши декілька метрів , він вчепився своїми лапами за край ярусу , заргібаючи під себе купи каміння . Залізши на нього , Раян обернувся - ластівки і кажани біснували біля входу до печери !
- Мда , незрабний ти , одначе . Ну , в цьому весь ти ! Пішли , тут не далеко . - і хлопчисько , до того малопомітний у темряві , розчинився у ній цілком . Тільки кроки відлунювались десь вдалині . Раян помчав слідом . Через певний час він почав вчувати гуркіт води . Чим довше лис біг вузлуватими коридорами , тим гучнішим він ставав . Кроки Тайрона вже злились із загальним шумом , що мчав коридорами . Схоже , вони вже біля Сірих Ікол ! Раптом , йому у морду вдарила полоска сонячного світла . Раян прижмурився , звикаючи знову до світла . Коли очі змогли щось розрізнити вгорі , він побачив розколину , що вела на зовню - місце їхнього призначення . І Тайрона , що вже майже виліз на зовню . Ззовні у печеру лилась вода з водоспаду , обливаючи майже з головою хлопця . Він повернув свою голову у бік лисячої тушки , і помахав йому рукою . Раян швидко розбігся і , зробивши карколомний стрибок , поліз по виступах вслід товаришу . Діставшись верху , лис застрахувався кігтистою лапою , і виставив голову на зовню - його очам явився чудовий краєвид в комплекті із мокрою головою ! Скрізь гілки сосни та ялини , відкривався вид на невеликий ставок , що плавно переходив у широку річку із піщаними косами , мулистими і кам'янистими берегами ! Усе це було оточене лісом і декількома вертикальними скелями - Сірими Іклами . Вода в цей час була прохолодною , але купатись це не заважало . Навіть навпаки : учні тільки й думали стрибнути у прохолодну , чисту воду після жаркого , задушливого дня!
- Ге-е-е-й ! - то Тайрон стрибнув із якогось валуну просто у водоспад . Пролетівши немалу відстань разом із потоками води , він пірнув у ставок . Але , вже через декілька хвилин випірнув на зовню , задоволено фиркаючи . Раян виліз із розколини , і підійшов до берега . Речі товариша лежали між камінням , тут-таки . Усе , що Тайрон із собою взяв - ніж . Рай , не довго думаючи , стрибнув слідом . Розсікаючи водяну гладь , він поплив до берега , де вже на нього чекали . Але раптом , він відчув , що меншає ! Поступово , з певною швидкістю меншали його розміри : меншали ікла , зникав хвіст , вростало назад хутро . І вже за мить , величезний рудий лис перетворився на звичайного рудоволосого хлопця . Якусь мить , він ніби не усвідомлював , що трапилось - стояв по шию у воді і блимав очима . Але вже в наступну , він вийшов із води , прикриваючи причинне місце . Тайрон у відповідь на це , просто розсміявся . Та так , що аж хапався за живіт ! Раян почервонів :
- Це не смішно ! Як же мені в такому вигляді потрапити до кімнати ? Це ж непристойно !
- Хахаха , можливо , Рай , можливо . Вибачай , але це дуже кумедно виглядає ! Хаха , гаразд , досить . Досить . Фух , ходімо знайдемо тобі щось на заміну . - Хлопчисько встав і пішов у чащу. Через декілька хвилин , він вийшов з листками лопуха в руках . Кинувши їх під ноги товаришу, він повернувся назад . Раян підняв лопух і пішов до річки , щоб вимити шари пилюки , що огортали його . Поки він копошився із цим , Тайрон займався плетінням шнурівки із молодих вільхових гілочок . Відтинаючи молоді пагони від них , він скручував їх у вигляд канату . Коли з цим було закінчено , Тайрон допоміг Раяну одіти листки і закріпити їх нижче поясу . Усе начебто трималось купи !
- Непогано вийшло, як на мене. Тобі зручно ?
- Цілком. Одначе, я до дідька голодний.
- Ну то що, гайда по рибу ? - хлопець заграв лукавими вогниками.
- Звичайно !....
Тайрон повів свого товариша крізь густі хащі лісу, обережно минаючи перешкоди. Зрештою, вони дісталися високої та похиленої верби, що простягала свої віти над блакитною гладінню води, зрідка хвилюючи її своїми косами. Тай спритно вчепився за одну із гілок і поліз вгору, до старого дупла. Воно було занадто малим, щоб заховати хлопця, але достаньо великим, щоб вмістити у собі дещо інше. Просунувши руку до середини, він з легкістю витягнув назовню сагайдак із луком. Це була справжня зброя, за допомогою якої, хлопчак неодноразово здобував різну дичину: звірів, птахів і риб. Цікавим цю річ робила її конструкція: каркас був зліплений із величних оленячих рогів, ясена і тонких полосок шкіри. Виглядало це незвично, хоча стріляти з нього було цілком зручно, оскільки древко стріли можна було обіперти на один із багатьох гіллястих розгалужень. Лук був помірно важким і достатньо тугим, щоб забити оленя одним влучним пострілом. Стріли ж були виготовлені з старого і грубого очерету. Його зрізають десь в кінці осені - на початку зими, і зв'язують у пучки для сушки. А вже ближче до весни витягують і випрямляють древка над полум'ям свічки. В хвостовій частині стріли робилися 2 або 3 довгих прорізи ножем, куди вставляються пера. Наконечники зазвичай були з кісток, оскільки це і дешево, і практично. Але у Тайрона були залізні - він сам їх викував з різного металевого сміття. Взагалі, хлопець хотів вивчитися на коваля і заробляти на життя виготовленням різних корисних речей з металу. Але шанс вибратися звідси і поступити до якогось училища був доволі низьким, тому були сподівання набитися у підмайстри деінде. . .
. . . . - Гей, Тай, можна я випущу одну стрілу ? Ну, будь ласочка ! - сірі очі Раяна заблистіли при вигляді зброї. Він вже не вперше бачив цей лук, проте щоразу при його появі радів, наче мале хлоп'я. Його нечасто брали на полювання, бажаючи таким чином вберегти іще дитячу психіку. Лишень Тайрон і Фурр порушували це правило й таємно від усіх таскали рудька із собою. На особисту думку Безстрашного, було б несправедливо обмежувати свого друга у такій важливій справі. Одначе у Саймона і Рея були на те свої погляди, тож вони частенько сварилися з цієї причини . . .
. . . - Добре, Рай.
- С-справді ?
- Угу. Тільки спершу поїмо, ти не проти ?
- Так, звісно.... Аааа ! - рудько перечепився об вербовий корінь і покотився вниз берегом, зупинившись вже у воді. Тайрон гучно розсміявся і обережно спустився слідом. Раян вскочив на рівні ноги і, відкашлюючи воду, котрої встиг наковтатися, повернувся на суходіл.
- Хехе, ти живий ? Нічого не подер собі ?
- Ні, я цілий ... ніби ...
- Тоді це добре. Ходімо ! - хлопець розвернувся і пострибав стежкою назад. Рудько голосно видихнув і помчав слідом, оминаючи перешкоди із колод, гострих сучків та каміння. . . .
.....- Є! Іще одна! - Тайрон підійшов до чергової стріли, що проткнула наскрізь чергову рибину. На березі тим часом сидів Раян і точив кілки, щоб можна було засмажити рибу над вогнем. Почувши голос свого друга, він підніс свою голову і посміхнувся. Біля хлопця вже лежала невеличка гора із них, тож ситі животи їм були забезпечені.
- Фух ! Думаю, цього нам буде достатньо, чи не так ? - Тайрон вийшов із води, несучи останню щучку, нанизану на стрілу, що люто пручалася.
- Я теж так думаю, Тай.
Хлопець вийшов на берег і всівся на землю біля Раяна. Він одним рухом відірвав хижій рибині голову і скинув на спільну купу. Рудько в той час вже достругував останній кілок...
                                          . . . . . . . . . . . . . . .
Ватра палала дуже яскраво . Над нею смажились на патичках рибини . По бокам вогнища сиділи хлопці і наминали смажену рибу - Тайрон об'їдав добрячого щупака , якого запримітив ще з самого початку . А Раян насолоджувався форелькою . Сонце стояло високо - ще не пробило й за полудень . Екзамени вже давно закінчились . Набивши свої животи рибою , хлопці повлягались на пісок , що був на березі . Від нудьги вони закопували один одного у нього , а потім відкопували . Вони були ситими і задоволено мружились на жарке сонце , мов два розгодованих кота ! Через деякий час небесне світило почало добряче припікати , тож хлопці заховались у тіні дерев , де згодом заснули . Першим від обіднього дрімання прокинувся Тайрон . Він сонно оглянувся - ніде ні душі . Оно , якийсь хижий птах літає у небі . Десь пробігла білка , шурхотячи сухим торішнім листям . У мене ніс чешеться . Пошкрабуючи ніс , Тайрон тільки зараз запримітив , що був у обіймах Раяна ! Цей , майже повністю голий , хробак притулився до нього усім тілом, і солодко посапуючи , дрімав ! Ну зашибісь !
Сяк-так вилізши з-під Рая , хлопчина витягнув з ременя піхви із своїм ножем . Піхви були міцними , шкіряними . Але петля була поновіше самого чохла - подерлась , тож довелось замінити . На них не було нічого зображено - просто звичайнісінькі піхви . А от набагато цікавішим був сам ніж - він дістався Тайрону у спадок від його батьків . Він їх майже не пам'ятав , бо був тоді зовсім крихіткою . А от подарунок від них сприймав , як справжню коштовність , і оберігав , як зіницю ока .
Лезо ножа було продовгуватим і з спусками - як і у всіх мисливських ножах цього краю . Гарда була срібна - чи не найдорожчий метал , що хлопець коли-небуть тримав у своїх руках . Ручка проста - виготовлена із кістки невідомого звіра , мала виємку під вказівний палець . Бронзова п'ята завершувала конструкцію. Приємний у використанні і на вигляд , ніж був його гордістю !
Раптом Раян застогнав і потрохи почав підніматись вгору , тримаючись за свого друга . Випроставшись , він позіхнув , і подивився на нього .
- Виспався ? - коротко запитав Тайрон , запихаючи ножа назад у піхви .
- Думаю , що так . Давно так сидиш ? - поцікавився рудько, все ще тримаючись за Тая . Той спокійно дивився на нього , не зводячи погляду . Зрештою він просто положив свою лапу йому на спину :
- Не довго , сам щойно прокинувся . Йдемо , може , скупаємось ? - він кинув свій погляд на блискучу воду ріки. - Ходімо ! Бо мене вже розморило у тіньку . - Раян помчав у сторону води із неймовірною швидкістю ! Але не добігши й метра до прохолодної поверхні , він раптом опинився дуже високо у повітрі - хтось дуже несподівано вхопив його за ноги і посадив собі на плечі ! Бризки розхвильованої води розлетілись у всі боки , неначе розбите скло . Фиркаючи , як тигр , Тайрон йшов по дну із Раяном на своїх плечах .
- Хахаха , вирішив мене покатати сьогодні , га ? Я хочу попірнати трохи , можна ? - тримаючись за шию товариша , запитався рудько . Припіднявши його морду до себе , він благально подивився звірові у вічі .
- Можна , я тебе якщо що витягну . Давай . - примружившись на сонце і усміхнувшись , промовив Тайрон . Він зупинився , широко розставивши свої ноги для рівноваги . Сірі очі Раяна заіскрились радістю - він був поганим плавцем , тож завжди питався дозволу у друзів на подібні речі . Він обережно став ногами на плечі , і випроставшись у повний зріст , приготувався до пірнання .
- Готовий ?
- Угуммм .
І у цю мить він злетів ще вище , а потім впав у кришталево чисту воду з головою . Чорна фігура із змією стояла на місці , вичікуючи . Раян виплив і почав відкашлюватись , заливаючись дзвінким сміхом .
- Тай , давай іще , будь ласочка ! - сказав він , підпливаючи поближче . На такій глибині він вже не відчував дна - це було заглибоко . Коли Рай опинився поближче , Тайрон підхопив його за талію , і підніс над головою , даючи змогу забратись на себе .
Вони довго так стрибали , плавали і пірнали . Тайрону не були потрібні чиїсь плечі - йому вистарчало сили вистрибувати із води самостійно . Але раптом Раян , не встигши захопити достатньо повітря , підслизнувся на мулистому дні і пішов на дно з головою , закинувши ноги. Якби не швидка реакція Тая , він би пішов годувати раків . Двоє хлопців перебували у воді трішки вище поясу - Тайрон стояв у повний зріст , підтримуючи однією лапою талію , а другою плечі свого друга . А Раян обхопив Тая обома руками за шию , а ногами за талію і відкашлював воду , якої він встиг наковтатись . Судячи із положення сонця , вже було далеко за полудень . Раян дрижав , як осиновий лист після такої пригоди .
- Т-т-тай . . . - зацокотів він зубами . Схоже , варто вже було виходити з води . Тайрон обережно розвернувся , і несучи свого друга , повільно побрів до берега . Водяна гладь легенько здригалась від його рухів , мірно тягнучись поверхневими стілами вслід .
- Т-тай. - Раян покликав свого товариша знову . На цей раз він вже повернув свою голову до левової морди . Винувато приникши , Рай чекав відповіді .
- Ну , кажи що ? - спокійно запитав Тайрон , навіть не глянувши на нього . Він вже вийшов на берег , але все ще не спішив опускати свого товариша на нього . Він і далі брів косою , доки не дійшов до її середини - найширшої полоси піску . Тут він врешті відпустив хлопця на землю.
- Я щойно чуть не втопився , Тай . І я знаю , що ти зараз винуватиш себе у цьому .... - почав був Раян , але його перебили :
- Звісно звинувачую ! Я старший за тебе , а отже несу за тебе відповідальність . Твоє життя було на волосинці від смерті - і у цьому є моя провина - доволі схвильовано сказав вусатий - Ти для мене , як молодший брат . Я не хочу тебе втратити . . .  - масивна голова із високими вухами опустилась на груди . Не любив Тайрон заводити розмови на такі теми . Дуже не любив ! Але , доводилося. - Не мордуй свою совість - це ж моя незграбність винна . Хоча , мабуть, ти мені за це і подобаєшся . . . - рудик підступив ближче і став на кінчики пальців , щоб стати вищим - Ти ніколи не полишаєш ані мене , ані інших . Ти хороша . . . емм , .. . Ні , ти хороший - льова ! - Остання фраза була майже проспівана ! Ніжно обхопивши Тайрона за шию , і обнявши його , Раян прошепотів просто у вухо :
- Не покидай мене , будь ласка ! Ти єдиний , хто повністю замінив мені рідню тут . . . . . хоч Рей і мій рідний брат , але він не такий, як ти . . . . Будь зі мною , прошу . . . .