Загадки Диких Лісів

Довга дорога

. . . . Рух лісом продовжувався вже 4 години - 4 , БІС ЗАБИРАЙ , години ! Благо , сліди від коліс не давали хлопцеві і дівчині загубитися та звернути у неправильний  бік. Хоча , подекуди саме так вони і економили свій час - дорога ж весь час петляла по горах , а скоротити шлях для Тайрона було раз плюнути, проте для Флю. . . Здолавши доволі немаленький шлях , мандрівники вирішив трохи відпочити . Зупинившись на вершині якоїсь гори ,хлопець приліг просто на землю - голу , порослу дрібним мохом , землю . Флюміна спочатку присіла збоку, а потім і сама вляглася. Блакитне небо стриміло над Таєм , показуючи свою велич . Тонкі , схожі на пір'їни , хмари сповіщали про хорошу погоду . Хлопець посміхнувся - він згадав чергову легенду . . .

. . . Колись , дуже давно - ще тоді , коли Сірі Ікла належали величезному вовку - сіроманцю , котрий бродив цими місцями багато століть тому - злі духи гір погасили сонце і весь світ провалився у пітьму . Лише незалежний пастух Місяць вів своє зіркове стадо по небу. Зло хотіло винищити людей і тому принесло із собою сніги і кригу . Ліси перетворилися на білі пустелі - пусті і холодні . Над людським родом нависла небезпека смерті.
Зібралися докупи декілька племен і почали шукати вирішення цієї проблеми . Багато було сказано тут , дуже багато . Врешті-решт було прийняте рішення створити нове сонце . Але була одна проблема - той , хто б згодився це зробити , був приречений вічно бродити небом за Місяцем із небесним світилом . Зрештою , такий сміливець знайшовся - молодий воїн, син одного із вождів . Він був готовим пожертвувати власним щастям для інших . Узгодивши усе , шаман пояснив юнаку , що той мав зробити - він мав піднятися на небо і попрохати у Місяця по шматочку вовни із кожної овечки-зірки . Зібравши їх докупи і приліпивши до щита , воїн мусив вирушити до кінця отари і вічно мандрувати небом . У поміч юнаку чаклун дав старого змія - віверна . Виконавши усе , що було сказано старим шаманом , воїн відтоді мандрує із Сонцем і змієм , незважаючи ні на що . . .
- Гарна легенда . Звідки ти її знаєш ?
- Почув від старших про неї.
Взагалі, Тайрону подобалося таке згадувати, бо такі історії, легенди та міфи завжди пахли по-особливому . Чимось давнім, незвіданим . . . Так чи інакше, він достатньо відпочив !
- Час рушати назад, до спаленого рибальського селища . З гори його було б добре видно . Але . . .
- Наврядчи це є можливим зараз. - Флю наче прочитала його думки. Тайрон глянув на дівчину і, трохи помовчавши, запитався:
- Слухай, емм... Мені шкода, що так трапил...
- Ти не винний, Тай. Це ж не ти напав і підпалив усе. . .
- Ну так, так ...
- Ой, поглянь ось туди ! Що це ? - Флю збуджено підскочила і показала рукою кудись у бік лісу. Тайрон одразу повернув свої вуха у той бік :
- Що ? Де ?
- Та ось же, на тій ялині. Он та нижня гілка. . . - її вказівний палець показував на старе дерево, із густими голками на товстих гілках. Там і справді щось ворушилося ...
- Ге, та це куниця !
- К-куниця ?
- Так, то точно вона ! Бура злодійка і нахабна куроїдка, хахаха. . .
- Ага? . . .
- Гаразд, нам варто продовжувати нашу подорож. Ходімо! - Тайрон підвівся і вирушив у бік згарища. Дівчина ступила декілька кроків і, спинившись на мить, мовила, не звертаючись ні до кого:
- І звідки у тобі стільки сили та упертості, Тай ?. . . .