- Наш світ і досі є незбагненним для нас - людей ! Скільки загадок є досі нерозгаданими , скільки таємниць ми іще не знаємо ! Але , зрештою , усе потаємне коли-небудь стане явним ....
Настав ранок. Красивий, сонячний - він мимоволі викликав усмішку на вустах. .....Дивні сліди - продовгуваті й глибокі , вони були одночасно схожими на вовчі і на людські . Вовкулаки ? Але чому...
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Що це за дивні сліди, Тай ? Я таких іще ніколи не бачила. Хлопець не відповів. Його погляд був спрямований у бік темного лісу. Він думав - сліди були свіжими , а отже десь неподалік сновигає небезпечний звір із людськими думками. Зібравшись із силами , хлопець поспішив назустріч чорніючому лісу, підкликаючи дівчину. Схоже, пожежа спопелила багато скарбниць лісового князівства . . . .
Велетенська вовчиця швидко рухалася у бік селища , легко долаючи перешкоди , які їй виставив ліс і гори . Нічне полювання було доволі вдалим сьогодні - олень зміг наситити своїм м'ясом усю зграю ! Але . . . Багато лісу було знищено і звірі тікали подалі звідси . Чому розпочалася ця пожежа ? Вовчиця наткнулася була на людські сліди , що йшли із боку селища . Що ці істоти вже наробили ? Явно щось погане . . . Рух продовжувався доволі довго - вовчиця не знала , наскільки саме довго , бо поняття "ліку часу" здавалося їй безглуздим . Як можна рахувати те , що неможливо злічити навіть за усе життя ? Для неї поняття "час" , це була ніч і день - усе ! Легко і просто ! . . . Ось вже селище , вогнем чути . . . А де воно ? ...Вовкулака зупинилася на невисокому пагорбі , здивовано вглядаючись в далину - там лише чорніла земля , попіл літав у повітрі . Із землі стриміли патики, чорніші за крила ворона , і каменюки . Невже це місце спопелили його жильці ? Ну , люди є люди . . .
Вовчиця обережно пройшлася головною вулицею , пильно вглядаючись і обнюхуючись . Раптом вона відчула якийсь дивний запах - він вів її за селище , до річки . Потюпавши за ним , вовчиця побачила вцілілу хатину - перекошену будівлю , що вже вросла у землю по самісінькі вікна ! Запах вів її до середини , а саме на дах . Легко здолавши перешкоду у вигляді стіни та балок , вовчиця опинилася там - зотлівше сіно оточило її своїм специфічним запахом . Аж ось , вона знайшла таки джерело цього запаху - шкіряна торбина , у якій було декілька пахучих копчених рибин ! Нехай навіть трохи зіпсованих , але усе-ще їстівних ! Швидко з'ївши цей подарунок долі , вовчиця з цікавістю почала обнюхувати торбину і оглядати її вміст . Судячи із її наповнення , вона належала якомусь рибалці і мисливцю . Але її запах збоку . . . Це не може бути людина , о ні ! Здивовано втупившись на це , вовкулака не могла пригадати такого запаху - це було вперше в житті , коли її ніздрі не були здатними нічого певного розказати про власника торбини ! Вау ! Раптом її чутливі високі вуха вловили голосний тріск гілок і завивання ззовні ! Повільно підповзши до діри у даху , вона виглянула і . . . застигла , не будучи здатною зрозуміти побачене ! У бік цієї хатини на великій швидкості мчала дівчина і ЩОСЬ! Велике , з чорним хутром і блакитними очима! В ту ж таки мить, із лісу з страшними криками вилетіли її побратими - вовкулаки , а за ними мчала на усіх парах вся зграя !
