Ранок видався холодним і дощовим . Маленькі краплини падали на землю , на поверхню річки з приємним монотонним шумом . Тайрон ще вчасно збігав за дровами - щойно зачинив двері , дощ саме розпочався ! Чому він прокинувся так рано , він і сам до ладу не знав . Мабуть відчув щось , тай усе . Розпаливши невеличку пічку , що стояла тут таки , хлопець оглянувся . Невисока хатинка , частково струхлявівша від часу , була точно створена рибалками для своїх цілей - вилову риби ! На стінах висіли , підвішені за гаки , сітки ; у правому кутку був ящик , битком набитий рибальським знаряддям : гачками , лєскою , очеретяними вудилищами із пір'яними поплавками . А в окремій коробочці знайшлися також блесни і грузила . Під стріхою Тайрон зумів навіть віднайти човен ! Але , він був не просмолений , що здавалося дивним . Весло у хатині було лише одне - воно гордо висіло на балках під стріхою , в той час , як ціла купа поламаних побратимів лежали у лівому кутку . Запах тут стояв доволі неприємний - звідусіль просто смерділо рибою! Особливо зі столу - це був жах ! Складалося враження , що абсолютно любі продукти на ньому , набували здатності перекидування у рибу . . .
Тайрон , простягнув руку до своєї торбини , що стояла обіперта на ніжки столу . Притягнувши її ближче , хлопець витягнув звідти ведмеже хутро . Відв'язавши ремені , він закутався у нього по самі вуха і підсунувся ближче до вогню . Ніжне тепло окутало його тіло . Він довгий час отак сидів - просто дивлячись на танцюючі язики полум'я . Раптом він легенько смикнувся і . . . Його тіло пронизала гостра біль ! Рани , отримані вчора давали про себе знати !
Тайрон обережно приопустив своє одіяло , і кинув оком на свої плечі - подерті від залізних частин потяга , потрібно маззю замастити ! Приопустивши хутро іще нижче , він оглядав себе далі - пошкоджений живіт і груди пекли , хоча забиття було несильним . Ноги ж були геть обдертими і правиця була серйозно забита . Ось тут без лікування ніяк .
- Та-а-ак , що у мене тут є ? Бинт ... Є ! ( Шкіряний широкий ремінь , що не раз використовувався для таких цілей ) . Голка , нитка мусить бути ..... Є ! ( Мотана з кропиви і водорослів нитка , змотана у валик , з ввіткненою у неї кравецькими голками ). І мазьку би якусь ..... І де Рей у такі моменти ? .... Прокляття ! Немає нічого . - виставивши на зовні те , що можна було використати для залатування ран , Тайрон скептично оглянув його - мало користі з цього . Але , з іншого боку , недалеко звідси є рибальське селище - там можна обміняти щось на мазь . Рибу , хутро - ні , краще хутро ! Воно тут у дефіциті , скоріше за все .
Хлопець знову заглянув до торбини - в пошуках цінного хутра ! Витягнувши декілька шкурок , він почав їх оглядати - шрірки бобра , соболя , ондатри та тхора були доволі хорошими , але соболь був найціннішим серед них ! Гаразд , доведеться попрощатися із ним ! Тайрон відставив шкірку вбік , щоб не забути за обмін .
Опісля , хлопець виглянув у шибку - дощ потрохи припинявся .
- Думаю , варто трохи зализати рани ! - і озброївшись голкою , ниткою та бинтом , він приступив до роботи . .
. . . . . . . . . . . . .
Робота була завершена ! Врешті шви були накладені , пов'язка намотана і вцілому , почуття покращилося . Але , Тайрон тепер відчув голод - живіт бурчав без упину.
- Ех , потрібно наловити чого-небудь . Але , наживки я тут не бачу . . . - сумним голосом оголосив свої думки Тай. Це не була проблема , бо щойно закінчився дощ . А отже , хробаки вже самі повилізали на зовню ! Прихопивши із собою ножа і якусь банку з-під консервів , він вийшов назовні . Хробаки і справді повзали між травою - хлопець взявся їх ловити . Через півгодини Тайрон відловив повну банку - отже , якщо не риба його нагодує , то хробаки .
Зайшовши до хатинки знову , він взявся майструвати вудку з того , що тут було , паралельно слідкуючи за наживкою . Зладнавши її , він вирушив на берег . Там був невеличкий дерев'яний причал , що відходив недалеко від суші . М'який , рудий від глини пісок , приємно торкався голих п'ят . Вийшовши на цю саморобну кладку , хлопець оглянувся . Зза хмар вийшло сонце , знову надаючи чистій воді річки блакитного кольору . Над нею літали хижі птахи - вони планерували спочатку десь вгорі , а потім різко кидалися униз ! А здобувши таки якусь здобич , хижаки підіймалися із нею назад у блакить . Потім , хлопець втрачав їх з виду . Він зітхнув - зараз він був би радим навіть половині їхньої здобичі . Але , для цього потрібно було спочатку щось упіймати .Тайрон нанизав одного черв'яка на гачок , замахнувся і закинув його наскільки дозволяла лєска . Тепер , діло за терпінням . . . .
. . . . . . . . . . .
- Фурр , падло ти зігнивше , на які шишки ти так нас лякаєш? Я вже було подумав...
- Ну, про що ж? - Фурр хитро примружився і розслабив м'язи, лежачи під Саймоном. Іще декілька хвилин тому він змусив усіх своїх друзів напружитися, але тепер...
- Фурр, навіщо комусь ця злощасна гайка? Ніколи в житті не повірю, що комусь таке кілечко може сподобатися.
- А я то звідки знаю? Я просто констатую факт її крадіжки... - хлопчисько лукаво посміхнувся і добавив - І, Сай. Може вже злізеш з мене? Не думаю, що наш вигляд збоку показує щось добре.
Хлопець якусь мить просто мовчав та кліпав, а зрештою фиркнув і, відпустивши Шраменка, відповз убік. Там він приліг на сіно і напружено задумався . Раян і Рей сиділи поряд і не наважувалися порушити тишу. Лише Фурр залишився лежати на сіні та спостерігав за ними зі свого кутка .
- Сай...
- Гмм...?
Раян сонно позіхнув і протерши очі, мовив:
- Я вже хочу спати .... - він простодушно покліпав очима . Хлопці якусь мить думали . Раптом , рудько був збитим із сидячого положення на спину , і закопаний у сіно ! Коли він врешті виліз звідти , то побачив Фурра , що завалився на нього .
- Кха... Фурр... Ти важкий, пусти... Мені тяжко дихати, Фурр...
- Добре, малюче... - хлопець з єхидною усмішкою дивився на нього , а потім , не довго думаючи , обхопив Раяна під сіном за талію і підніс його разом із ним . Він впав на спину , кладучи на себе Рая . Потім , рудько почав фиркати і стушувати сіно з лиця і рук . Інший почав здувати опавші на нього колоски . Закінчивши з цим , вони застигли . Фурр , з якоюсь незвичною для нього ніжністю , притримував свого друга на собі .
Рей і Саймон копошилися трохи далі , намагаючись вмоститися до спання . Насправді вони трохи боялися залишати Раяна наодинці із Фурром - цей злодюга був доволі непередбачуваним, хоч до того ніколи не зашкодив рудьку і взагалі, вів себе цілком доброзичливо.
Раптом, тишу перервав голос Саймона:
- Фурр, дивись не задуши мені молодшого Румпеля. Сам знаєш, чим це для тебе закінчиться... У його голосі вчувалися нотки гніву , але вони були незначними . Фурр обережно підсунувся до Раяна .
- Не бійся, не задушу, очкозавр. Я завжди обережний, коли це стосується мого маленького рудого друга... - незважаючи на удавані нотки безтурботності, Шраменко говорив цілком упевнено та серйозно.
- Це я то очкозавр ? - запитав Сай - І хто це мені каже ? - лукаво глянув хлопець , з-під блискучих скелець .
- Ну , і хто же ? - вже посміхаючись , жартома запитав Фурр.
- Обдертий Кігтегриз !
- Хехе , ну ну ! Я це запам'ятаю...
Фурр підтягнув до потилиці більше сіна в якості подушки . Раян якусь мить думав , а потім обережно опустився йому на груди . Але невдовзі відчув погладжування по голому тілі - оце вже почало напружувати !
- Фурр , перестань...- він тихо зашепотів - Це неприємно...
Погладжування одразу припинилось . Але Раян все одно вже зліз з нього , вмощуючись на правому боці , неподалік. Світло від свічки тьмяно розпливалося по вагону . З часом воно повністю згасло . Але не пройшло й 5 хвилин, як чиїсь руки обняли Раяна за талію і притягли до себе . На цьому рухи закінчилися . Фурр просто заснув в обнімку із ним !
Кожен з хлопців думав зараз про своє - про подорож , про кинутого у центрі небезпеки друга , про те , що з ними тепер відбувається .... Так , це було чимось новим , неймовірним - ніхто ж не знав , що на них чекає далі .
Раян розвернувся на спину , закинувши свої ноги на Фуррові . Він почав оглядати свого товариша - пошрамоване загоріле тіло , міцні ноги і суворий вираз обличчя. Тільки тепер рудько зрозумів, що ніколи по справжньому не бачив, який він, цей злодій. Для нього, іще з самого початку їхнього знайомства, юнак видався дивним саме цією суворістю, твердістю. Він був, наче молодий їжачок - із гострими, темними голками...
Раян тихцем доторкнувся до обнімавших його рук - а точніше , до шрамів . Вони були продовгуватими , загрубілими від часу , глибокими порізами . Хлопець знав, що цей шрам був від гвіздків . Фурр зачепився за них і роздер шкіру під час невдалого падіння з якогось поверху. Але найжахливіші шрами були на спині - це були покарання... Уся спина хлопця була сполосана довгими полосами, жахливими, грубими та шершавими...
- Розглядаєш мене - шукаєш найласішу частину ? - відкривши одне око , лукаво глянув Фурр .
- Ти не спав ? Покидьок ! - жартома посварив на нього Раян. Він вже хотів було розвернутися , але йому не дали цього зробити . Замість цього , Фурр опинився над ним , притримуючи Рая за плечі . Юнак обережно взяв його руку і прошепотів:
- Хочеш, я покажу тобі дещо?
- Що це?
У відповідь почулося тихе хихотіння. Рука опинилася на його потилиці і повільно опустилася вниз. Пальці наткнулися на щось тверде...
-Знаєш, що це, Рай?
- Ні...
- Клеймо... Це моє клеймо злодія...
Тільки тепер Раян зрозумів , що то були саме ті , найжахливіші спогади хлопця . Він , наче ошпарений , відсмикнув руки від спини. По ньому пройшло тремтіння - від усвідомлення , крізь ЩО Фурр пройшов тоді .....
Раян мимовільно притягнув руки до себе , але він ненароком обняв товариша за шию . У відповідь на це , Фурр міцно притиснувся до нього . Раптом він здригнувся - пригадав ! Але , він швидко опанував себе , і мовив :
- Нічого , нічого .... Це так , дрібниця .... Тривало ж усього декілька хвилин...
- А... А, щ-що там з-зображено?
- Як ти думаєш?
Раян якусь мить думав. А потім тихо прошепотів:
- Це якийсь птах?
- Ні.
- Ммм... Тоді, якась рослина, тварина, риба?
- Ні.
- Цифра, буква?
- Буква. Хоча... Якщо так подумати, це може бути й символ... Ай, вважай, що буква.
- Г-гаразд. Але, що то за буква?
- А вгадати слабо?
- Фурр, не починай... Ну, А?
- Ні.
- Б?
- Ні.
- Такими темпами, це буде довго. Може, просто скажеш?
Хлопець, що нависав над ним, саркастично примружив очі і прошепотів:
- Пффф... Я то думав, у тобі буде побільше впертості.
- Це через Тая, так?... - рудько опустив очі. Шраменко зрозумів, що бовкнув зайве. Він тихо сказав:
- Вибач...
- За що?
Тиша.
- Ти сам знаєш.
Раптом, Раяну сперло дух. Хлопчисько ліг на нього усією своєю вагою і бідоласі стало нічим дихати. Рудько вперся руками у загрубілі плечі і просичав:
- Фурр... Злізь з мене - мені боляче , будь ласка ! - Раян знову почав звиватися під Фурром . Але на цей раз , реакція Фурра була несподіваною - він раптом піднявся ! Піднявся і почав дивитися на друга з чимось недобрим у погляді - чимось злим , загрозливим . Раян обережно відсунувся від нього і приліг неподалік . Нарешті, він вільно дихає... Але тепер , у душі Раяна поселилася тривога , що тільки наростала . Цей неспокій заважав спати , тож хлопець просто лежав . Так минула ціла вічність - безкінечного лежання , що переривалося лише рухами потяга . Цей вагон кидало то в одну сторону , то в іншу . А ще рідше , його неначе заносило - то він різко повертав на бік . Раяна вже почало заколисувати від цієї легкої тряски . Повіки його вже почали злипатися . . . . . Усе почало плавати . . . . . . .
Раптом перед його очима щось мелькнуло . Очі ! Великі лазурні очиці з вертикальними зрачками ! Т-тайрон ?
Але цього не може б.... Що ? .....
- Ааарр , пусти ! - Раян відлетів на добрий метр від свого попереднього місця розташування . При цьому він умудрився дати замашного ляпаса Фурру ! Рей і Саймон прокинулися від голосного сплеску . Потім вони стали свідками бійки між Раяном і Фурром . Розтягнувши їх , виявилося , що Фурр просто підсунувся до Рая , на що другий відреагував емм... бурно . Настільки , що чуть не розбив йому голову . Проблему вирішили просто - Рей пильнував Фурра , а Саймон - Раяна .
Після цього спокій неначе відновився . Саймон тихо запитав :
- Що трапилося ? Ти зазвичай не такий засмиканий . .
- Фурр до мене почав чіплятися . . . . Останній раз , якби я нічого не зробив одразу , я б від нього не вирвався ! Він би мене не відпустив більше . . . - Раян мимоволі зіщулився . Саймон обережно припіднявся на лікоть . У погляді його читалася стурбованість . Якусь мить він просто дивився на Раяна, хоч без окулярів йому він видавався не дуже чіткою плямою . Потім тихо прошепотів :
- Будь обережним - те , що сьогодні трапилось , явно до чогось доведе ! Стережися , брате ! - хлопець намагався сфокусуватися на очах Раяна, але успіхів це не мало. Він приліг на бік , засинаючи, залишивши Раяна сам-на-сам зі своїми думками . Фурр ніколи себе так дивно не поводив - ні , звісно деколи , ненав'язливо він чинив доволі дивно . Але , це ніколи не переростало у щось більше . Саймон правий - це матиме якийсь кінець . . . Хлопець не хотів думати про поганий кінець . . . Справді не хотів . . . Але думки клубилися у нього в голові , як дим від тліючого вогнища . . . Зрештою , хлопцеві таки вдалося їх розігнати по куткам , і заснути міцним сном . . .
. . . . . . . . . . . . .
- Уммммггг ..... - сонне муркотання ліниво потяглося класом . Воно легко розтинало відстань до абсолютно. усіх куточків цього приміщення . Причина цього звуку лежала посеред класу на спині , і солодко потягувалася . Відкривши одне око , почулося здивоване гмикання . Дівчина припіднялася і сіла - здивовано оглядала вона цю кімнату , себе . Раптом , вона голосно вигукнула :
- Прокляття ! Я що - весь час валялася на цій БРУДНІЙ ПІДЛОЗІ і СПАЛА ?! - дівчина опинилася на ногах вже за мить . Вона трохи покопалася у своїх кишенях , і згодом витягла невеличку пудреницю . Відкривши її , вона заглянула до маленького дзеркальця і . . .
- Хіііііі .... Який жах ! Я схожа на опудало ! А що з моїм волоссям ? Одягом ? От же гімнярі ! - очі Лекси люто зблиснули , і вона рвучко розвернулася назад - Де той покидьок ? Що .... - лють дівчини переросла у тихий гнів , бо вона побачила ланцюги , що лежали на підлозі . Лекса підійшла до них , паралельно запихаючи пудреницю до кишені . Піднявши їх , вона оглянула їх . Вони не були пошкодженими . Схоже , що дехто вміє користуватися заколками . . . Раптом дівчина запхала руки у кишені , неначе щось шукаючи . А вже у наступну мить , класом покотилася люта лайка :
- Виродки ! Кляті гімнярі ! Обірванці з великої дороги ! Циганські пси ! Як ви посміли витягти з кишені КЛЮЧ ?! Це повний провал ! Де Антуан ? - рвучко розвернувшись , Лекса помчала до дверей . По коридору помчали швидкі кроки . . .
. . . . . . . . . . . .
. . . Антуан міцно спав на підлозі кабінету . Лице його , як завжди , прикрашала усмішка . І ніщо не натякало на біду , аж раптом сюди увірвався Оріон ! Він двома кроками перенісся до хлопця і дав йому сильного копняка своїми чобітьми ! Мало того , він почав лаяти його на всі ставки :
- Прокидайся малолітній покидьок ! Нас пограбували ! Як посмів заснути тут , навіть не доповівши мені про затриманих порушників ?! Відповідай негайно , доки я не перетворив тебе на купу фаршу !
Антуан від усього цього аж взлетів ! Він широко розкрив очі , й почав тікати від незрозумілого покарання . Врешті-решт , він запримітив у дверях Лексу , і кинувся до неї , в надії на порятунок . Він забіг за її спину , й звідти подав голос :
- Що трапилося ? Я був побіг за вами , але мене схопили ще 2 порушника ! Потім мені щось задули у лице , і що було далі я вже не пам'ятаю . . .
- Га ? Тобі щось задули у лице ? - Оріон зупинився - То було , мабуть , якесь снодійне зілля . То вони вирішили тебе позбавитися так . . .
- На мені схоже використали теж саме . . . Я теж прокинулася , заснувши на підлозі . - сказала Лекса . Вигляд у неї вже був набагато кращий , ніж спочатку . Волосся було акуратно заплетене , а одяг почищений .
- Угумм . . . То получається , вони вас приспали і обікрали вже після того , як ви заснули . . . Цікаво , вельми цікаво. Гаразд , у нас мало часу - сюди наближаються війська Коршуна ! Вважаю доцільним забратися звідси негайно ! Усі за мною ! - Оріон широкими кроками пішов до дверей . Лекса і Антуан пішли слідом , пропускаючи свого наставника вперед . . .
ВИ ЧИТАЄТЕ
Загадки Диких Лісів
Fantasy- Наш світ і досі є незбагненним для нас - людей ! Скільки загадок є досі нерозгаданими , скільки таємниць ми іще не знаємо ! Але , зрештою , усе потаємне коли-небудь стане явним ....
