Загадки Диких Лісів

Небезпека та збитий потяг

Світанок зустрів Тайрона яскравим сонцем і рідким туманом . Ранкова , волога від роси , трава ніжно торкалася ніг . Тайрон не брав із собою речей - він мав намір ще повернутися за ними . . . . .
Зелений сосновий ліс буяв життям - співи птахів було чутно скрізь , липке павутиння із великими волохатими павуками весь час перешкоджало пересуванню , а різноколірні білочки , тхори , ласки та горностаї весь час пробігали поміж ногами . Складалося враження , ніби хлопець потрапив на якесь лісове перехрестя торгівельних шляхів тварин !
Голки струнких сосен били по усьому тілу , а при такому темпі , це поколююче відчуття було постійним . Під ногами шурхотіли шари опалого листя і голок , гілки і шишки . Наступити на останні найменше хотілося Тайронові - тоді стопи зводило від болючого відчуття .
Раптом , з гілки старої ялини взлетів пугач ! Розставивши свої широкі крила , цей птах пролетів вперед на багато десятків метрів , і присів на сосну . Потім він повернув свою рухливу голову у бік хлопця - його великі жовтогарячі очі були сповнені мудрості дикого птаха . Завдяки своїм красивим пір'їнам , він був майже непомітним серед гілок . Але Тай вже давно навчився вирізняти лісових мешканців з поміж середовища . Це було цікавою справою , як для нього .
Промчавши під цим хижаком , хлопець помчав униз горами , спритно зачіпаючись за тонкі гілки молодих дерев і кущів , що траплялися йому на шляху . Здолавши цю перешкоду , він помчав через невеличку полонину і вже через хвилину опинився на окраїні Тихої гори . Тихою її називали тому , що тут ніколи не траплялися лавини, не жили ведмеді і взагалі , ця гора була дуже спокійною і тихою . Хоча за легендою , тут спочатку жила віверна , яка була вбита черговим важким лицарем . Тож з тих пір ніхто сюди не приходив , боячись зустрітися із її примарою .
Промчавши через густий ліс , Тайрон опинився на її вершині - звідти відкривався чудовий краєвид ! Вдалині виднілося Кришталеве Озеро - його блискуча поверхня відбивало сонячне проміння і іскрилася , наче велетенська рибина . Це і було його метою - саме тут , він залишив одну річ .
Полюбувавшись виглядом , хлопчисько помчав навпростець до нього . Пройшло багато часу , поки він таки дістався до цього гірського озера . Шлях до нього перешкоджали гори , чагарники і гущавини прадавнього лісу . Вже була обідня пора - сонце стояло високо , а його гарячі промені гріли усе навколо . Кам'яний берег озера був гарячим від сонця і боляче доторкався до п'ят . Проте , увійшовши по коліна у воду , Тайрон відчув полегшення . М'яка прохолода води остуджувала розпашіле тіло , ніжно лоскочучи ноги від стоп до колін. Повільно розсікаючи водяну гладь , хлопець йшо у бік великого , розлогого кедру . Його крона простягалась на багато метрів над водою , а стовбур важко було обхопити навіть трьом хлопцям . У осінній час він рясно родив горішками , і сюди забредали усі : кабани , олені , косулі , гірські козлики і навіть ведмеді . Окрім них , тут аж кишіло від гризунів : білок , летяг , мишей , щурів , тхорів і ховрашків . Усі лісові мешканці бажали скуштувати горіхів !
Але Тайрона цікавив зараз схрон , що розташовувався на самому вершечку кедру . Підійшовши впритул до дерева , хлопець почав розминатися . Після цього він трішки відійшов від нього і , підстибуючи на місці , раптом побіг! Набравши швидкість , хлопець побіг по корі кедру вгору , доки зміг . А звідти , він , вже вчепившись кігтями за дерево , почав лізти догори . Діставшись потрібного місця , він присів на гілку і оглянувся . Висота , якої він дістався , була доволі значною . Приємний вітерець дув на нього , легенько сколихуючи гілки і листя навколо . Ті , в свою чергу , починали шелестіти приємну мелодію . Краса !
Тайрон посміхнувся - така погода була просто подарунком долі . Якби не закриття інтернату , він би залюбки провів тут літо ! Він би ловив би рибу і полював, плавав і мандрував разом зі своїми друзями . Ех , мрії . . . . І спогади . . .
- Гаразд , мені ще дорога назад , потрібно спішити ! - і Тайрон протягнув руку до дощещок , що закривали дупло. Відсунувши їх , він засунув туди руку , і трішки попорпавшись там , витягнув на зовню ведмеже хутро . Воно було згорнутим у валик і перев'язане шкіряними ременями . Хутро було важким , з густою бурою шерстю. Цю річ хлопець здобув декілька років тому , на залізниці . Тоді він із товаришами пригнали чужу худобу до товарних потягів на продаж . Торгівля була добра - за кожну корову давали аж по 2 золотих ! Тоді ж Тайрон пригледів мандрівного мисливця , що продавав хутра . Йому сподобалася саме ця ведмежа шкіра - і він обміняв на неї аж 2 корови ! Це було доволі дорогим обміном , але хлопець був задоволений своїм здобутком . Після цього , це хутро не знало спокою - він завжди брав його у подорожі лісом , вилазки на декілька днів , на річки й озера! А у більш холодні часи вона служила йому теплою ковдрою і плащем . Тож , тікати звідси без неї було немудрим з його боку .
Піднявши її над головою , хлопець скинув її додолу . А потім , він поліз за нею , на землю . Там , він положив важкий валик собі на плечі і помчав назад до інтернату. Дорога була не близька , але хлопець вирішив скоротити шлях , пробігши через селище неподалік . Тож , курс шляху був змінений - хлопець мчав у бік селища Кабанів . Воно було невеличким - на дворів 50 , десь . У ньому жили родові мисливці й рибалки . Основним добувним звіром , як можна здогадатися із назви села , був кабан . Місцеві ходили у шкірах цього звіра , їли його м'ясо і створювали різні корисні речі із його кісток і нутрощів .
Тайрон мчав лісом , очікуючи вже ближчим часом побачити дерев'яні й кам'яні хатинки . Але чим ближче він підбігав до нього , тим гіршим ставав краєвид . Усе було зпаленим , навкруги лежав сірий попіл і вугілля . Невже війська сюди дісталися ? Серце Тайрона боляче тенькнуло . Хлопець почав тихенько скрадатися кущами . Раптом він застигнув на місці - картина , що повстала перед очима , була жахливою .
Усе селище було спалене дотла ! Тільки деякі кам'яні будівлі були видними серед чорного краєвиду . Та і то , в більшості випадків то був лише фундамент ! Але найстрашнішим було не це . Наймоторошнішим були трупи людей - обвуглені тіла були скрізь ! Але крім них , були і відносно свіжі , не спалені - скалічені тіла жінок , дітей і молодих юнаків , були розрубаними , роздертими і пошматованими на дрібні шматки ! Хлопець повільно оглядав масштаб цієї трагедії - походжав знищеними будинками , оглядав трупи . Час від часу він зупинявся над чиїмось тілом і згадував - чи не бачив він цю людину до її смерті ? Раптом його погляд зупинився над трупом молодої дівчини - і з жахом упізнав у ній свою знайому ! Ця дівчина була тутешньою мешканкою - народилася і виросла у цих місцях . Мала хорошого чоловіка і двійко діточок . Хатинка , де вона жила із сім'єю , була дерев'яна і стояла на окраїні села . Тайрон частенько був навідувався до неї у двір за яйцями - без дозволу , звісно ж. Але , навіть коли він був спійманий на гарячому , вона його відпустила без покарання . Така поведінка дівчини викликала у хлопця велику пошану , і надалі він завжди їй допомагав - то корову прижене швидше пастухів , то принесе якийсь солодкий подарунок під поріг . Часто , коли вона залишалася вдома одна , Тайрон допомагав їй у господарстві . А також він взяв за свій обов'язок оберігати і бавити її малюків . Хоча були і негативні наслідки такого піклування : маленький хлопчик починав наслідувати його тихі , як миша , кроки , різкі рухи і незадоволене гарчання . А дівчинка повністю втратила страх перед дикими звірми - вони усі здавалися їй дружелюбними пухнастими істотами.....
А тепер усе це зникло ! Немає тепер ані дітей , ані Лани......
Тайрон стріпнувся і фиркнув . Доволі трауру - час продовжувати свій шлях ! І він помчав цим мертвим селом вперед ! Занесена попелом стежка була ледь помітною . Але хлопець біг вже давно відомою дорогою у бік лісу . . . . .
                                                 . . . . . . . . . . .
На гори насувалися сутінки - важке багряне сонце опускалося за небосхил . Тайрон , весь спітнілий і захеканий , дістався кімнати та безсило впав на солом'яний матрац . Важко дихаючи , він глянув на свою торбину - вона була спакована ще з вчорашнього дня , і з нетерпінням чекала на втечу ! Тайрон вирішив підв'язати хутро за шкіряні ремені до торбини , і трохи відпочивши , відправитися до колії . Зробивши задумане , хлопець приліг на матрац , і незчувся як заснув . Йому снився кошмар - ніби він мчить вслід потягу , а той все набирає швидкість і набирає , віддаляючись від хлопця .
Хоч як швидко він біг , товарняк відходив усе дальше і дальше у ліс . Раптом по ньому влучили чимось , і той покотився униз , ламаючи по дорозі дерева . Тайрон зупинився і оглянувся - і у той же момент побачив войовниче настроєних чоловіків , що насувалися на нього. Але , коли він з жахом розвернувся і помчав униз , то відчув на своїй спині удар і жар !
- Ааррррхххх . . . . - Тайрон впав із матрацу у холодному поту ! Але його збудив від сну дуже голосний звук ! З Півночі ! Невже війська вже тут ? Та ні , вони ж не могли. . . .
Хлопець панічно кинувся до вікна , відкрив його і виглянув. На Півночі палав ліс , було чутно крики жаху й болі ! Війська спалювали Романівку ! Тут залишатися більше не можна !
- Де мої манатки , біс віддай ! - вигукнув Тайрон , кинувшись до своєї торбини . Вона ще з вечора лежала біля ніжок ліжка . Хлопець схопив її , закріпив на поясі і лівому стегні , і вискочив із вікна ! Далі він вже мчав лісом , в сторону колії :
- Прокляття , котра година вже ? Якщо я проспав - я пропащий ! Мене розірвуть на вояцький хрест , ті кляті пси Коршуна ! - пробираючись крізь кущі , прошипів Тайрон . Здолавши цю перешкоду , хлопець прибавив швидкості , направляючись до колії . Раптом він почув характерний гудок потяга ! Залізна посудина на великій швидкості мчала колією , але з виключеним ліхтарем ! Схоже , цієї ночі звідси тікав не один Тайрон ! Хлопець кинувся до товарняка , і почав бігти по діагоналі до нього . Вагони пролітали мимо Тая , наче стрижі або ластівки . Раптом велетенським стрибком , хлопець учепився за бильця вагона , і підтягнувся до сходинок . Він осідлав цього залізного коня ! Тепер усе буде добре !. . .
Тайрон переліз на другий бік потяга , намагаючись відчинити дверцята , аж раптом він почув крики ! Дикі крики , що наближалися у його бік ! Хлопець обережно виглянув з-за вагонів - і побачив декілька вершників , що намагалися наздогнати потяг . Проте залізна машина вже достатньо розігналася - жодному коневі їх тепер не здогнати ! . . .
В одну мить усе неначе завмерло - Тайрон спочатку не зрозумів , що трапилось. Але вже у наступну , він допетрав - ці покидьки висадили потяг у повітря ! Після усвідомлення цього , його разом із вагонами викинуло вниз схилом - хлопець же просто відпустив бильця , і взлетів вгору ! Він розумів , що зараз буде важка посадка...

- Ауч ! - це було все , що Тайрон зумів сказати . Він лежав серед обламків потяга : всюди валялися шматки вагонів, трупи худоби і колоди . Сам хлопець був придавленим до землі громіздкою колодою і верхньою відірваною частиною корови . Так-сяк вилізши з-під цього, він просто влігся на спину - важко дихаючи , ледь відчуваючи свої кінцівки . З рота текла кров - добряче його довбануло ! Пролежавши так трохи , Тайрон обережно підвівся . Його речі були надійно закріплені на поясі й стегні ! Не підвели ремені !
Але хлопець відчув різкий біль у правій нозі - забив !
- Прокляття ! Це погано - до найближчої залізничної станції близько 300 кілометрів ! З такою травмою це буде важко , але в мене немає вибору . Ну , що ж - пішли !
І , накульгуючи на праву ногу , Тайрон вирушив вниз схилом . Але , пройшовши усього пару кілометрів вздовж колії , він побачив блискучу живу доріжку . Це була поверхня річки ! Кров'янка розстікалася широко у цьому місці і була судноплавною . Але у цьму місці також було і дещо більш важливе - старі будиночки рибалок ! Туди Тайрон і відправився . Діставшись одного із них , хлопець просто впав на сіно , що лежало на підлозі і заснув міцним сном . . . . . Йому снилися його друзі - веселі , засмаглі на сонці , що з нетерпінням чекають на нього десь у затишному місці , де є просторі ліжка і вікна , з кам'яним каміном і дровником збоку . Мрії . . . .