Від себе не втечеш

~3~

Нічне місто. Яке ж воно прекрасне. Зовсім не таке, як удень. У вікнах багатоповерхівок горіло світло, блимали фарами проїжджаючі авто, ліхтарі освітлювали майже безлюдні вулиці.

— Тобі не холодно? — запитав він.

Я похитала головою:

— Ні.

Але він все одно накинув мені на плечі свою куртку. Це так приємно, коли про тебе піклуються. Я посміхнулася. Шкода, що він не зміг побачити це у темряві. Ми йшли удвох, нікуди не поспішаючи, і мріяли тільки про те, щоб ця ніч тривала вічно. Нам так добре поруч.

— Тільки не покидай мене. Пообіцяй, що ніколи цього не зробиш, — шепотіла я.

— Обіцяю, — відповів Микита і стиснув мою руку, — ти тільки моя.

Ми зупинилися в парку на залитій місячним сяйвом доріжці і довго дивилися один одному в очі. Наші серця притягувалися, ніби магнітом. Такі різні, але створені одне для одного. Ще мить, і його губи торкнуться моїх. Як у казці. Чи в сні...

Я намагалася заснути знову, повернутися туди, але марно. Усе марно. О, скільки б я віддала заради того, щоб цей сон став реальністю! Навіть хороші стосунки з Ксенею, з іншими друзями. Мені не потрібен ніхто, крім Микити. Абсолютно. Я була готова зробити усе, що завгодно, заради мрії. І навіть якби в ту мить хтось сказав мені, що потрібно стрибнути з мосту, я б стрибнула, не вагаючись. Безглуздо. Але який здоровий гдузд може мати закохана до безтями людина?

Я взяла телефон і зайшла ВК. З того часу, як я почала переписуватися з Микитою, це вже стало звичкою. Кожну вільну хвилину я намагалася проводити в соцмережах, до того ж виключно, щоб поспілкуватися з ним. Як і зараз. Серед усіх повідомлень, які чекали моєї відповіді, першим я, посміхнувшись, відкрила повідомлення від Микити.

"Як там твій екзамен?"

Посмішка миттєво зникла з мого обличчя.

"Краще не запитуй".

"Усе так погано?"

"Сподіваюся, ні. Але завтра побачимо", — надрукувала я і на мить задумалася.

Абсолютно випадково, точніше, підсвідомо, я використала форму "ми". Дійсно, десь у моїх мріях я і Микита давно не були такими чужими людьми, як у реальності. Ми були ми. Але ж не тут і не зараз. Що подумає про це сам хлопець? Хоча, може, він взагалі не зверне на це увагу... А якщо він вважає так само? Я рішуче натиснула "Відправити" і відклала телефон. Через хвилину він дзенькнув, сповіщаюси про нову відповідь.