Від себе не втечеш

~12~

До початку пари залишалося дві хвилини, коли в аудиторію вбігла...ні, влетіла симпатична дівчина. Її світле волосся було злегка розкуйовджене, а в очах стрибали бісики. Зітхнувши з полегшенням, вона сіла на своє місце біля мене:

— Данко, я щойно з та-а-аким хлопцем у метро познайомилася...

— І ледь не спізнилася на пару, — хмикнула я, але подруга зробила вигляд, що не почула мого зауваження.

— Я тебе з ним обов'язково познайомлю, — Влада перейшла на шепіт, бо в аудиторію зайшла викладач. — Він тобі сподобається. І ти йому.

Я закотила очі. Запитувати, чому Влада робить такі висновки, знаючи людину всього кілька хвилин, було марно. Вона завжди відповідала, що просто бачить людей наскрізь. Та, може, це дійсно було так завдяки її чималому досвіду знайомств на вулиці. Моя одногрупниця вирізнялася своєю красою, але аж ніяк не скромністю. Ні, я в жодному випадку не засуджувала її — урешті-решт це її життя, хай робить, що хоче, але...

— Владо, до чого тут я? — у моєму голосі вчувалося благання залишити мене в спокої, але дівчина його проігнорувала.

— У тебе ж немає хлопця.

— Це ще нічого не означає, — роздратовано прошепотіла я і одразу ж пожалкувала про це.

— Хм, — очі Влади хитро примружилися, мов у хижої кішки, яка щойно побачила здобич, і якусь мить пильно вдивлялися в моє обличчя, — невже хтось таки розтопив серце нашої Снігової королеви? Тобі хтось подобається?

Чорт. Ненавиджу такі запитання.

Глибоко вдихнувши, я знизала плечима:

— Не знаю, — і, піймавши здивований погляд подруги, додала: — Ну так буває, що не можеш повністю зрозуміти, чи дійсно кохаєш цю людину.

Або не хочеш в це вірити.

— Поговорите після пари, — штовхнула мене в спину староста групи і кивком показала на викладача. — Валентинівна сьогодні не в гуморі.

Я підняла голову. Пронизливий погляд цієї вже немолодої жінки був спрямований саме на мене і Владу. Мабуть, подруга теж це помітила, бо ми, не змовляючись, одночасно схопили ручки і почали писати.

Мокрий сніг застилав очі перехожим, налипав на одяг, взуття, так що йти було майже неможливо. А мої очі застилали сльози. Літери на моніторі розпливалися, а солоні краплі раз у раз падали на чорну клавіатуру.