Всі наші фото стануть старими,
Всі пісні, що співали, давно забутими,
І без жалю колись попрощаємось з тими,
З ким навіки клялися разом завжди бути,
Зникнуть спогади з пам'яті, мов би витер хто ластиком,
І місцями в автобусі враз поступляться діти.
Всі ми, люди, не вічні, ми ж не вироби з пластику,
Тому треба навчитися кожній миті радіти.
Треба бачити щастя у буденних проблемах,
Цінувати людей, котрі поряд в цю мить,
А то виснеш в безглуздих своїх дилемах,
Й не помітиш, як раптом життя пролетить.
Поцілуй, обійми, не втрачай ні хвилини!
І начхати, що думають інші про вас.
Чуєш, досить іти вже за течії плином,
Свою власну дорогу прокладати вже час.
Свою власну дорогу в своє власне майбутнє,
І ніколи, ніколи не бійсь помилок.
Кожна помилка то у нове, незабутнє,
Неповторне життя твій упевнений крок.
18.11.2017
ВИ ЧИТАЄТЕ
Закохана в осінь
PoesíaЗбірка моєї інтимної лірики, пронизаної нотками суму і відчаю; вірші, написані у ті моменти, коли душа просто не могла мовчати. Присвячується осені й тому, хто, ставши частинкою мого серця, так і не став частиною мого життя.
