Нічне метро, і ти чомусь одна,
Немов би загубилась, заблукала.
Чужою раптом стала ця весна,
Всі ці будинки, вулиці, квартали...
Чужі авто, чужі мости, дороги,
Зітхнула стиха стомлена душа,
Саму себе втрачаючи потрохи,
Сама собі немов уже чужа.
Нічний вокзал, самотність, спокій, ти.
Безлюдні потяги, повсюди тільки тиша.
Рюкзак на плечах, в рюкзаку — листи.
Листи, які давно ніхто не пише.
Папір пожовклий ще зберіг тепло,
Тих рук, котрі колись його торкались.
Нема вже адресата. Чи й було
Те все насправді, так і не дізналась.
Нічого не тримає більш тебе,
Тут, в цьому місті, всі чужими стали
І манять, манять, манять так тепер
Оті перони, колії, вокзали.
12.03.2018
ВИ ЧИТАЄТЕ
Закохана в осінь
PoesíaЗбірка моєї інтимної лірики, пронизаної нотками суму і відчаю; вірші, написані у ті моменти, коли душа просто не могла мовчати. Присвячується осені й тому, хто, ставши частинкою мого серця, так і не став частиною мого життя.
