І жаль, і сум, і відчай, і печаль –
Таку мелодію десь награва скрипаль.
А трохи далі басу чути звуки.
Вони підсилюють мелодію розлуки.
Ще час від часу в гру вступає флейта
Й хоч трохи за шкалою Фаренгейта
Понизить градус, розіжме лещата пастки
І дасть насолодитися прекрасним.
Вона лікує краще, ніж бальзами,
І відчиняє ту у серці браму,
Що сховано, збережено за нею
Найсокровеннішу квітучую алею,
Де оселилися любов, надія й віра,
Де ніжність переможе будь-якого звіра.
Й хоч звуки час від часу лиш лунають,
Вони натхнення й сили жити повертають.
А завершальні ноти — в виконанні саксофона —
Як фінішна пряма важкого марафону.
Зачувши їх душа виконує кульбіти.
Розлуко, чуєш? Твою карту бито!
ВИ ЧИТАЄТЕ
Роздуми на тему кохання
PoesíaЩо для вас є кохання? Чи кохали ви настільки, що були готові перечекати розлуку? Чи розлучалися коли-небудь? Що відчували при цьому? Що дарувало вам відчуття щастя тоді? Як часто не вдавалося порозумітися з коханою людиною? Чому? Запитань багато. Ч...
