Колись було (хоч згадувать й не варто):
мій безупинний сміх і радість у очах,
твої ласкаві руки, й розповіді, й жарти
і відчуття, що ми - у небі вільний птах.
Колись було... А може лиш здалося?
Колись було... Було, та й загуло.
На щастя чи на жаль, але так повелося,
що все оце всього лишень БУЛО.
А що лишилось? Фото нам на згадку,
де ми щасливі вдвох, де іще разом,
і тихий сум. Ото й усього спадку.
Й самотній шепіт — відголос розмов.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Роздуми на тему кохання
PoesíaЩо для вас є кохання? Чи кохали ви настільки, що були готові перечекати розлуку? Чи розлучалися коли-небудь? Що відчували при цьому? Що дарувало вам відчуття щастя тоді? Як часто не вдавалося порозумітися з коханою людиною? Чому? Запитань багато. Ч...
