Надприродні: За межами реальності

Частина 15

-Добрий ранок,-привіталася я до мами, сідаючи за стіл.
-Добрий,-відповіла вона.-Маєте чудовий вигляд.
Я б не сказала. Нічого нового. Схоже, у когось просто хороший настрій.
- Чому ти така весела? Посмішка не сходить з обличчя,-поцікавилась я.
- Учора моє кафе відвідав мер нашого міста. Йому все дуже сподобалося, і він сказав, що тепер свіжу випічку на сніданок замовлятиме у нас,-розповіла мама причину свого щастя.
-Це чудово. Рада за тебе,-тепер зрозуміло. Хоча кафе мами і так було доволі популярним, але така подія, безумовно, також покращить його авторитет.

Ми швиденько поснідали і відправились до школи. День був напружений. Я майже не бачилась з друзями, навіть коли ми разом обідали в їдальній, то більше ні про що не говорили, крім того, що домовились зустрітись на нашому місці о 22:00, бо кожен був зосереджений на якихось своїх роздумах. За весь день я ніразу не заговорила із Томасом, як і він зі мною. Хлопець часто кидав на мене пронизливий, злий погляд, а я відповідала тим самим.

***
Усі вже зібралися в будиночку. Я сіла на диван і слухала, що говорить Кріс, не вставивши ні слова, та й не дуже я і слухала - вловлювала якісь окремі слова. Хлопець говорив щось про самооборону, ворожу зграю, його здібність, а я тим часом думала про те, як було добре до того, як це все сталося. Так, можливо, у цьому є якісь плюси, наприклад: кращий слух, спритність, біг, сила, а в Кріса взагалі стійкість до вогню та вміння створювати його, проте ця здібність несе за собою і купу проблем, які зараз ми думаємо, як вирішити. Ну, як ми, вони думають, а я "слухаю".
- Скай. Скай!- з роздумів мене вивів голос Кріса.
-Га?
-А що ти думаєш?
-Я з усім згодна,-не могла придумати нічого кращого, адже пропустила пів розмови.
- Усе з тобою зрозуміло.
Кріс попросив мене бути більш зосередженою на розмові, адже це дуже важливо, і продовжив далі складати план. Я почала прислухатися до кожного слова друга, намагаючись усвідомити все сказане, та раптом мої вуха вловили гучний тріск скла. Я розвернула голову до вікна. Воно розбите, а на землі, не далеко, лежить камінь.
-Що за..?- промовив Кріс і підійшов до вікна, проте через декілька секунд різко відскочив від нього.-Чорт! Нам кінець! Вони тут.
- Жартуєш?- не повірив Ліам і вирішив переконатись на власні очі. Підійшов до вікна і в мить розвернувся до нас. Його обличчя випромінює жах.
-Їх п'ятеро. Нас четверо. Вони зітруть нас на порох,-запанікував хлопець.
- П'ятеро,-промовила я, витягаючи свій лук і стріли.
- Ми все одно програємо. Вони досвідчені перевертні, а ми новачки, які ще навіть не навчились контролювати себе під час повного місяця,-сказала Кейт.
- У нас немає виходу, потрібно битись,-сказав Томас.
Так, завдячуючи тобі - подумала я, та не озвучила в голос. Сварки зараз недоречні.
- А мені що робити?- запитала Кейсі.
-Сиди тут і не висовуйся,-наказав Ліам.
-Ліаме, подивися де вони,-попросила я.
- Досі там де були,-відповів він, заглянувши у розбите вікно.
-Усі п'ятеро?
-Так.
- Чудово,-промовила я, і підійшла до вікна з протилежного боку від розбитого. Знайду місце, з якого буде добре стріляти.- Пояснюю свою поведінку і вилізаю з вікна.