Надприродні: За межами реальності

Частина 33

POV Кейсі

Зараз я знаходжуся в школі, а точніше прямую до кабінету директора, який чомусь мене викликав. Скай, за порадою лікаря, залишилася вдома. Вона зі мною вчора так і не розмовляла, після приїзду додому. Я бачу, що щось сталося, але сестра не відкривається мені. Сьогодні опісля занять ми з друзями домовилися разом навідати Кріса в лікарні.

- Доброго дня! Викликали?- запитала я, зайшовши в кабінет.
-Так, Кейсі, сідай,- відповів директор і вказав на крісло. - Я хотів тебе про дещо попросити.
-Слухаю.
-Ти ж знаєш, що через декілька днів відбудеться щорічний зимовий бал,- я кивнула головою,- так ось, дівчина, яка кожен рік відповідала за його організацію захворіла, і я хочу попросити, щоб цього року ти зайнялася підготовкою до балу. Тебе рекомендували вчителі, як дуже талановиту і розумну ученицю.
- А що конкретно входитиме в мої обов'язки?- поцікавилась я.
-Роздрукувати і оформити запрошення, прикрасити актовий зал, вибрати їжу, напої, музику... Ну одним словом усе, але ти можеш узяти когось собі на допомогу з друзів. А також є дівчина, як її звуть.... Клері Майєр, вона того року допомогла організаторам, може й тобі допоможе.
-Ну добре, я все зроблю.
-От і чудово, я в тобі не сумнівався.
Я вже збиралася вийти з кабінету, коли голос директора зупинив мене:
-А як там Кріс? Я чув, ви потрапили в аварію.
-Уже все добре,- усміхнувшись на прощання, я покинула кабінет.
Звичайно, я розумію, що у мене з'явиться тепер багато турбот, але вони приємні. Це новий досвід для мене, та й ця робота відволіче мене від надприродного світу, в якому я застрягла.
-Ей!- закричала я, коли чиясь рука міцно схопила мене і затягнулася в кабінет.
Я опинилася в пустому математичному класі разом з... Ніком.  Хлопець підійшов до дверей і замкнув їх на ключ.

-Чого тобі?- байдуже і холодно запитала я.
- Чому так грубо? Я скучив за тобою,- промовив хлопець і почав підходити до мене. - Що з бровою?- Він різко посерйознішав і простягнув руку до мого обличчя, та я вмить відштовхнула її.
- Ніби ти не знаєш!?
- Ну пробач, просто нам потрібно було провчити Скай. Їй варто затямити, що з нами жарти погані,- зітхнув хлопець і обперся на парту.
- Помститися Скай? Зараз в лікарні лежить Кріс і на його місці міг бути будь-хто з нас!
- Так і планувалось. Розумієш, тепер Скай відчуває себе винною, її мучить совість і всяке- таке... Тим паче за кермом міг опинитися не будь-хто з вас, а Кріс або Ліам, адже саме вони поїхали вас забирати , я це врахував.
- Ти божевільний! І Скай ще не знає, що це ваша зграя все влаштувала.
- О, повір, вона знає. Я впевнений, що твоя сестра знайшла маленький срібний накінечник, який стирчав з пробитої шини, і зараз сидить десь у куточку і ковтає сльози... До речі, чому її немає в школі?- усміхнувся хлопець.
- Її немає в школі, тому що через аварію у неї струс мозку!
- Ну, сама винна, не треба було отруєними стрілами на право й на ліво розкидатися. Ти подумай що б сталося, якби мене не було?
- А чому вона це зробила, Нік?  Якби твій дружок не вбив нашу матір, такого б не сталося! Уолтер- вбивця, він перерізав горло невинній беззахисній жінці! Він убив нашу маму, він забрав найдорожче, що у мене було, він убив і нас разом з нею!- кричала я, не в змозі стримати сльози, які котилися по моєму обличчі.
-Мені жаль, це була не моя ідея, я б ніколи не зробив тобі боляче... Я люблю тебе...- зі щирістю промовив хлопець.