Надприродні: За межами реальності

Частина 27

Ми ввійшли в невеликий коридор з декількома дверима. Від найбільших з них доносилися різні вигуки, дзвін посуду - одним словом там кипіла робота. Не важко здогадатися, що за ними ховається кухня.
- Це те, що нам треба, на кухні має знаходитись план усього приміщення,- сказав Томас.
- Але, як нам туди потрапити?- Кейт задала питання, яке цікавило усіх нас.
Томас хотів щось відповісти, та зупинився і почав до чогось прислуховуватись.
-Хтось йде!- схвильовано та швидко промовив він і почав тинятися поглядом по коридору,- сюди.- Прошепотів хлопець, вказуючи на одні з дверей.
На щастя, вони виявились не замкненими, тому ми усі залетіли у маленьке приміщення. Через те, що тут темно, я не могла розгледіти, куди точно потрапила .Усі затамували подих. Менш ніж через хвилину за дверима почулися швидкі впевнені кроки.
Силует зупинився біля дверей, за якими, згораючи від хвилювання, ховалися ми. Я почула, як різким рухом, опускається вниз ручка. Поволі відчинялися двері. Моє тіло втиснулося в стіну. Як тільки нас помітять, то зразу викинуть звідси, ще й можуть викликати поліцію, а нам необхідно дізнатися, чи тут ворожа зграя тримає Мелісу. Ми не знаємо, які наміри у них.
- Белла!- почулося за дверима,- я тебе повсюди шукаю, містер Олсон тебе кличе, каже, що терміново.
- Уже біжу,- прокричала дівчина і відпустила дверну ручку. Її тінь почала швидко віддалятися.
Я видихнула з полегшенням. Томас нащупав вмикач, і в кімнаті нарешті з'явилося світло, що дало нам змогу розгледіти приміщення. Це була, скоріш за все, кімната для персоналу. На вішаках висів одяг для поварів та офіціантів, особисті речі працівників і був один шкіряний диванчик та столик. Томас підійшов до вішалки і почав розглядати одяг.
- Прекрасно! Переодягайся,- промовив він і кинув мені білосніжний кухарський кітель.
-Що? Навіщо?- здивувалась я.
- Щоб замаскуватись, бо як ще ми потрапимо на кухню?- пояснив хлопець.
Я кивнула і почала одягати поверх свого одягу, спецодяг для кухарів.
- Ми з Скай підемо й пошукаємо план, а ви чекайте нас тут,- наказав Томас.
- Добре, тільки швидше, сюди в будь-який момент може хтось зайти,- попросила Кейт.
- Ми постараємось,- відповів хлопець, і ми вийшли з кімнатки.
Я невпевнено відчинила двері в кухню і разом з Томасом увійшла в середину. Ніхто на нас навіть не звернув уваги - усі були зайняті своїми справами. От і добре, не треба привертати до себе увагу. Ми з Томасом невпевнено почали рухатись повз плити та кухарів, у пошуках листочка з планом приміщення. Я старалася не дивитися на когось і поводитись так, ніби працюю тут сто років. На моєму обличчі виднілася байдужість та серйозність, проте всередині мене вирувало безмежне хвилювання та непереборний страх викриття. Нарешті на одній зі стін я помітила невеликий листочок з якимись написами та картинками. Ми з Томасом відразу кинулися до нього. Томас почав водити пальцем по плану, шукаючи те, що нам потрібно.
- Є,- прошепотів він з усмішкою на обличчі. Потім дістав телефон і зробив фото.
Ми попрямували до виходу.
- А ви хто? Я раніше вас тут не бачила,- запитально звівши брови, поцікавилась якась жінка.
- Нас викликали, щоб допомогти сьогодні на кухні,- впевнено відповів Томас.
Я лише стояла і намагалася не показувати свого хвилювання.
- Ааа,- здивовано протягнула вона,- ну тоді ходімо, я введу вас у курс справи .- Сказала жінка.
- Спочатку нам потрібно зайти до адміністратора і залагодити організаційні питання,- продовжував викручуватися Томас.
- Ну то швиденько, у нас море роботи,- поквапив шеф-повар, ,як я зрозуміла з її вбрання.
Томас кивнув, і ми вийшли за двері. Я сперлася об стіну, щоб не впасти. Руки і ноги трусилися від хвилювання. Не знаю, як Томас міг весь час поводитися так спокійно та впевнено. Я там ледь свідомість не втратила від страху.
Ми швиденько покрокували до кімнати для працівників, де на нас чекали друзі. Томас жестом руки попросив їх виходити, і усі, беззаперечно, його послухали. Хлопець почав вести нас до підвалу, час від часу, поглядаючи на зображення у телефоні. На шляху нам не зустрівся ніхто, та йти довелося не довго. Двері у підвал були відчиненими, тож ми без проблем зайшли у пириміщення. Кейт ввімкнула світло, і я побачила... Полиці з продуктами та різні мішки, ящики - все, що завгодно, тільки не те, що нам треба.
- Підвал називається, та це звичайнісінька кладовка,- невдоволено промовила Кейсі.
- Тут більше нічого такого немає. Вбиральні та зала,- відповів Томас, вдивляючись у план.
Я розчаровано зітхнула. Ми витратили багато часу, щоб дістатися сюди, і нічого не знайшли. Годинник показував 20:05.
- І що тепер робити? Де її шукати?- ледь стримувала сльози Кортні.
- Ми знайдемо її,- відповіла Кейсі.
Мені здається, що дівчина все більше почала втрачати надію на це. Ми усі попрямували до виходу, та , як тільки відчинили двері, побачили дівчину, яка стояла і витріщалася на нас.
- Хто ви? Що ви тут робите? Я зараз викличу охорону!- налякано викрикувала вона.
Я просто застигла на місці, вчіпившись у руку Кейсі, і нервово поглядала на Томаса.
Він має щось придумати, на кухні ж якось збрехав, то і зараз зможе.