Надприродні: За межами реальності

Частина 43

- Кейсі! Скільки мені ще тебе чекати?- крикнула я сестрі, щоб та поквапилася, адже я вже стою під дверима будинку 10 хвилин.
- Уже біжу,-нарешті на горизонті з'явилося чарівне обличчя моєї сестри.
- Нарешті, чому так довго?- запитала я, паралельно замикаючи будинок.
- Просто тітка подзвонила. Вона пропонує нам цього літа поїхати разом з нею у Рим,-радісно розповіла Кейсі.
- Справді? Це чудово.
- Я теж так подумала.
Ця новина ощасливила і засмутила мене водночас. Відразу згадалося, як сильно ми мріяли поїхати туди з мамою, як будували плани, які в один прекрасний день зруйнувалися. Ці мрії вже ніколи не стануть реальністю. Кейсі, мабуть, теж про це подумала, адже усмішка з її обличчя зникла, і всю подальшу дорогу до школи ми йшли мовчки.

POV Кейсі

- У тебе який урок?- поцікавилась я у сестри, коли ми переступили поріг школи.
- Алгебра,-засмучено відповіла вона.
- А у мене географія,-цей предмет я, чесно кажучи, люблю. Мені цікаво дізнаватися, як живуть інші народи, вивчати їх побут, звичаї, економіку. А також я люблю природу, тож покращувати свої знання і у ній, для мене тільки в радість.
- Ну тоді зустрінемось на перерві,-сказала Скай і, помахавши мені на прощання, вирушила на свій урок.
Ну а я, у свою чергу, направилась у сторону кабінету географії.
- Кейсі! Кейсі, стій!-коли я була вже майже біля своєї цілі мене спіймав Нік.
- Чого тобі?
- Ви справді викликали нас на двобій? Чи я щось неправильно зрозумів?- розгублено запитав хлопець.
- Ти все правильно зрозумів.
- Але ж Кейсі, ви не уявляєте собі з ким зв'язуєтесь, це небезпечно.
- Так, небезпечно для вас,-промовила я і, обійшовши Ніка, пішла далі.
- Зачекай!- хлопець схопив мене за руку і повернув до себе.
- Ну що ще?- знервовано поцікавилась я.
- Просто скажи, що тебе там не буде, це все, що я хочу почути,-якось схвильовано попросив він.
- Я буду, але не на самому полі бою, а поруч. Друзі не хочуть наражати мене на небезпеку.
- І правильно роблять. Тоді я спокійний, не смію більше тебе затримувати,-сказав Нік і вже готовий був піти, коли я його окликнула:
- Нік! А як...як там твій батько?- ледь чутно, борячись з сумлінням, запитала я.
-Мій батько?- хлопець здивовано глянув на мене, а потім усміхнувся краєчком губ, і все ж відповів.-Йому не стало краще, проте зовсім скоро мають зробити операцію у Франції, от тоді все вже буде добре.
- Я рада, бажаю йому швидкого одужання,-кинула я на останок і поспішила заховатися у кабінет.
Не знаю,чомусь ця вся ситуація не дає мені спокою. Я думаю про батька Ніка, про слова хлопця, увесь час. Тоді, у лікарні, я побачила зовсім іншу людину. Нік так трепетно та любляче відносився до свого батька, його очі горіли щирістю та страхом...Він боявся втратити найдорожчу людину у своєму житті. Того вечора Нік був зовсім не схожий на себе колишнього, на жорстокого, бездушного чудовиська, яким хотів зробити його Кінг. Але я все частіше впевнююсь, що хлопець не є таким насправді, він просто потрапив під вплив. Як я вже раніше казала, Нік стоїть на межі добра та зла, і не знає, що вибрати. Цікаво, а містер Сімпсон знає, ким є насправді його син? Я взагалі гадаю, що вся та історія зі струмом в морзі була звичайною показухою, щоб нас затримати, і насправді вони б нічого не зробили. Усе, що вони роблять і кажуть це насправді показуха. Не думаю, що хтось з них насправді хоче когось вбити, окрім Кінга... Ну і Уолтера. Але ми так і не зрозуміли їх мотиву. У Кінга мусять бути свої причини.