З уст живих

Розділ 10: "Коли сказали, що вина більше не буде"

По моєму тілу ніби пройшовся струм.Я зморщилась. сонячні промінчики бігали і не давали мені продовжити жити у своєму світі.
Ліниво Вставши я побріла по сходам і чуть не впала.
Такс Мітсукі, веди себе адекватно.
Якась невидима сила замість ванни потягла мене на кухню. Вставши в дверях вітальні я почула голоси:
- ...З нею легко знайти спільну мову, але у неї тіло не підготовлене до фізичних навантажень.
- А що до нього?- спитав дівчачий голос.
- Він мені відкрився через рік наших розмов. Думаю, через місяця три він привикне до цього міста і правил, і через рік подружитися з нею.
- Тобто мені треба набратися терпіння??
- Навіть не думай їх зводити разом прямо зараз
- Але в цьому місті така нудота....
- Добрий ранок...- сказала я дивлячись на двох придурків на кухні.
Домінік стояв, припершись до кухоного стелажа з паперами в руках, і дивився на мене з легенькою посмішкою. Він був одягнутий у білу сорочку з майже розв'язаним галстуком і чорні джинси з срібними ланцюгами.
Паралельно до нього сиділа за столом, Даїра.
Білокоса була вдягнута у білу кофту, яка відкривала її ліве плече і сірі джинси. На ї лівому зап'ясті була рожевенька повязка, яка ховала позначку, що отримала Даїра, порушивши з нами закон.  Біловолоса тримала кружку в руках, у якій була якась золотиста речовина і ручку з зошитом. Вона подивилася на мене і перевела погляд на свої нотатки, щось пишучи.
- Добрий- відповіла Даїра. - Будеш молоко з мюслями?
- Будь ласка.
Дівчина, вставши, витягла з холодильника молоко і почала готувати легку страву.
Я сіла тим часом за стіл у своїй піжамці з єдинорогами.
- А де Тео ? - спитала я у Домініка.
- Ну, мав б бути на пробіжці, хоч пройшло з його виходу приблизно дві години.
- Напевно, місто досліджує, підтримуючи свою форму.- відповіла білокоса.
- А та, він ж у нас гімнаст- промовила сонно я.
6:50.
Ого... він у п'ятій пішов на пробіжку.Це варте поваги.
Даїра поставила переді мною мюслі з полуницею і молоком.
- Смачного- сказала дівчина теж сонно.
- Добре, я напевно вже піду...- подивився на годинник у духовці Домінік.
- Куфти?
- Прожуй тупе
- Куди ти йдеш?-проковтнула я.
- На роботу свою. Геморой ще той... особливо відроболяти, слідкуючи за якимись ідіотами.-проскиглив опікун.- що ж надіюсь ви тут нічого не натворите...-Сказав Домінік, підійшовши до Даїри і обійнявши її на прощання, а потім після неї підійшов до мене.
- Надійся Домінік, надійся- сказала я, подивившись угору на його лице, і запхнувши у себе ще одну ложку мюслів.
Брюнет усміхнувся і погладив мене по голові.
- Мені це вже давно ввійшло у звичку.- відповів Домінік із усмішкою на обличчі пішов у коридор.
- Накурився він чогось, чи що? Зранку усміхається алкоголік с...- припустила білокоса.
Через пару секунд двері закрилися і було лиш чути дряпання котом дивану і хрумкіт пластівців у моєму роті.
- Він повернеться через 20 хвилин.- сказала Даїра, яка дивилася у сторону вікна.
- А чого Домінік повернеться? Згадає, що телефон забув?- вказала я на смартфон, який лежав біля плити.
- Ну, є ще одна причина, яку ти зрозумієш пізніше. І не задавай питаннь, просто поїш і вдягнися, дальше шоу за мною.
- Ну добре...- з'їла я ще одну ложку молока з пластівцями не відводячи, від дівчини, погляду
- Не пялься на мене...
Я почула як відкрилися і закрилися двері. Потім хтось зразу ж зайшов у ванну і почав приймати душ.
- Ви з Домініком давно знайомі?- спитала я у білокосої, що вже давно сиділа у своєму білому смартфоні.
- Можна й так сказати, але для мене звісно, не довго.
- Чому?
- Привітики...- сказав Тео, який зайшов у кухню лише в одному рушнику.
Його світле волосся було заплетене у хвостик. Тіло було не дуже ретельно витерте, тому по його торсі і мускулистим рукам, капали каплі води. Його голубі, як озеро, очі спокійно і урівноважено дивилися на нас.
- Щось їсти будеш?- спитала Даїра, яка не була дуже шокована, що на кухню зайшов сексуальний блондин в одному рушнику. Залізні нерви, залізні.
- То що й Мітсукі, будь ласка.
- Після пробіжки?
- Я не калорії зганяв, просто пробігся по місту ось і все.
- Ну, ну- сказала Даїра з посмішкою на лиці, роблячи страву.
Тео сів за стіл в очікуванні їди.
- Можливо ти хотя б одінеш щось?
- Ну, я одів тапочки, а це рахується.
- Футболку з шортами, ідіот!
- Ти сказала хоть щось, тому маєш тапочки і рушник.
Я витерла кров з носа салфеткою і злісно подивилася на блондина.
Даїра хіхікнула і записала у той самий блокнот щось.
- Дякую за сніданок!- сказала я і помила за тобою тарілку, не хотівши розпалювати сварку.
- Прошу- відповіла Даїра, яка поставила перед Тео тарілку з мюслями.
Привівши себе у порядок у ванній, я пішла у спальню. Там на поличці стояв готовий, попрасований, чистий одяг для мене і Тео.
Я зрозуміла, що нам їх приготував Домінік , бо одяг пропахнувся алкоголем і французькими духами.
Одягнувши різні види тканин, я подивилися на нову себе.
На мені були чорні джинси з вишитою трояндою біля правої передньої кишені. Червоний сведрик і чорні кроси.   Думаю, на мітку вдівати повязку не логічно, бо я маю довгий рукав, який ховає риску.
Чекайте...зараз ж розпал літа чому, так по-осінньому?
Я пішла у вітальню, давши ванну у розпорядження Тео.
Даїра сиділа з Вісі на дивані, мучивши його обіймами, що коту не дуже-то подобалось і він дивився на мене поглядом: " якщо ти теж така як вона, я перейду до плану "Б""
- Мітсукі, а тобі личить- подивилася світла на мене з щирою усмішкою.
- Дякую, Домінік підбирав, але думаю він не вкурсах, що зараз літо.
- Ну, у нас в місті пори року вибирають, тобто сьогодні сказали, що буде прохолодно.
- Як це вибирають?
- Ну ти ж вкурсах, що ми знаходимося на кінці атмосфери? Тут повітря майже немає і кучу озону і всякої погані, тому ми створили власну атмосферу, погоду, сонце, місяць і природу. Деталі ти взнаєш пізніше.- подивилася білокура на Тео, який одночасно гепнувся на інший диванчик і включив телевізор.
Син води переодягнувся у легко-синій худі з довгим рукавом і сині, потерті джинси.
Волосся його було знову розплетене і закривало ліву частину лиця від мене.
Його голубі,як озеро очі ліниво пялились на кулінарну передачу.
- Ти так швидко?- здивувалась я.
- Бо ти повільне, тому все нормальне тобі зашвидке.-відрубав Тео.
- Ой-ой-ой.
Почувши біля мене тихеньке хіхі, я косо подивилася на Даїру, яка сховала свої очі у шерсті Вісі, якого підняла, закривши своє лице від мене.
Кіт почав шипіти і викрутився з захвату Даїри. Чотириноге гепнулось мені на ноги, секунду подивився на мене своїми різними очима, ніби хотів вивчити мене, взнати мою мету, бажання...
-  До речі, мітки можете більше не ховати.
-  Та ми у ковтах, тому й не старались це зробити- відповів Тео.
- А вони зникнуть чи будуть постійно?
- Стільки, скільки ми будемо відробляти. Тимчасова татушка.-відповіла дівчина.
Раптом, телевізор різко змінив кулінарну передачу на сцену. Точніше, показали зображення верхівки якоїсь будівлі. Це була терасса з білим роялем посередині. До інструменту повільним кроком направилась жінка у білому великому платтю, кінець якого тягнувся за нею як мантія. Її лице закривала велика маска, яка переростала у корону. Ми могли лиш побачити її ніжну усмішку.
Жінка сіла за рояль і почала грати мелодію, що збуджувала жагу до життя, до бою із власними проблемами. Камера показувала як вона грала з пристрастю. На секунду мені здалось, що ця любов фальшива, переігранна, але на секунду.
Коли сцена закінчилась, я почула заді голос:
- Почався робочий день, дами і господа.
Я обернулася на голос. Це була Даїра, яку не дуже здивував виступ.
- Це богиня??- спитала я.
- Ну, так. Але ніхто не знає як вона виглядає без маски, крім її близького оточення, тобто старших дружинників їх ще називають зрозуміліше- генералами. Тому багато жителів не вірять у її існування. Жалібна історія.
- Але мелодія була шикарна.- сказав Тео.
-  Мені теж сподобалась.
Я мимоволі подивилася на дівчину і замітила, що на її шиї був золотий ланцюжок, тільки кулон був захований під кофтою.
Кулінарія знову продовжилась, що не дуже порадувало Тео, тому він почав шукати якійсь цікаві телепрограми на інших каналах. Ми так просиділи напевно хвилин 10 і роздався дверний дзвінок. Наша трійця підхопилися і направилась до вхідних дверей.
Відкривши їх, перед нами повстала зла фізіономія.
Хлопець був вдягнутий у чорний довгий плащ у якого на правому плечі був чорний погон з білим перевернутим знаком, ніби перевернуті вниз гострими кінцями, вила. І так само на лівому плечі білий погон з чорною тою ж самою руною. Біля його серця була кишеня на якій була срібна руна. Що нагадувала букву «К» тільки без одної палички, що відходила вверх у праву сторону. Повна протилежність моєї руни, бо моя без нижньої палички, яка відходила у праву сторону.
Біля нього були ті ж самі "срібні плащі"
- Ого, генерал Мороку, яка несподіванка! І чим ми можемо послужити місту?-в'їдливо сказала Даїра з усмішкою на вустах.
- Своїм життям, чортяки!!!!!- зірвався на нас Домінік.
- Так ти генерал мороку??-викрикнула я.
- Ні, це п'яниця у чорному плащі- відповів Тео.
- Це не сарказм, тому трохи образливо звучить хлопче...-промовив син смерті з мертвим лицем.- Але взагалі-то я старший із дружинників, просто для сучасників нас прирівняли до генералітету, тому в народі ми генерали.
- Ого... Значить ти тут типу головна шишка? А збоку ніби простий дев'ятнадцятирічний алкаш.
І цей ж п'яниця взяв мою руку і закотав рукав моєї кофти,  оголивши ліве запястя. Потім він так само зробив це з Тео і Даїрою.
- Ну і що ви довго нас шукали? Напевно, ти здогадувався куди вас ведуть нитки, що вказують на місце знаходження  позначок - спитала Даїра, знаючи відповідь.
- Я вас хотів на куски розірвати. А тепер через те що я вас знаю, ви отримаєте найважчу і найгеморойнішу роботу.
- А чого аж так??-спитала Даїра.- ти ж любиш нас, дорогенький.
- Любов рівносильна до ненависті, тому трохи розкинь мізками. Через вас я маю робити брудну роботу, яку мав виконувати простий молодший дружинник, тьфу, молодший офіцер.
- Ехх добре, добре ідем старшачок тутешній, покажеш наші питки. Чим швидше почнемо, тим швидше закінчимо.- промовив Тео, який пройшов крізь натовп і направився до ліфту.
- Ете, ви йдете по сходам.-хотів погіршити нам життя брюнет.
- Окей-язвито сказав Тео і скотився по поручням сходів вниз, показавши, що йому пофіг як добиратися.
- Надіюсь, ми проведемо гарний деньок генерал Смерть.- усміхнулась Даїра, впаривши Старшому дружиннку його телефон.
Домінік зітхнув і закрив за нами двері, але не на ключ. Видно, тут у місті було настільки безпечно, що ключі не були потрібні, можливо, через літніх жінок на лавочках, які знають про тебе те, що й ти не знаєш.
Я спокійно пішла по сходам вниз із супроводом двох "срібних плащів".
Чому Домініка називають саме генералом мороку?Можливо через те, що він не з раси світла ? Але чого тоді він генерал у місті не свого народу?І чому місто має армію?? Тоді б було логічно назвати країна Житя.
- Вибачте, а чому це місто, а не країна ?? Воно ж має свою назву.-звернулася я до двох хлопців, які йшли заді мене.
- Просто Київська-Русь була  державою, тому тоді вони не могли назвати той самий народ іншою країною. - відповів старший з провідників.
- Тобто?
- Одним словом питай у тих хто створював ці міста.- відрубав молодший.
- Але ж я не знаю хто їх створив.
- Ну то вивчиш.
- Але ж ніхто не спілкується з богинею крім старших дружинників, тобто 5 генералів. Тому як вона може спитати?-спитав інший срібний.
- О боги, все харе!! Просто дівчинко запам'ятай, що ми ті ж самі слов'яни, їхні нащадки як і всі 13 країн у Явь. Тому, якщо б ми були ще двома країнами, це б виглядало, що один народ не єдиний і не має того щоб їх зв'язувало. А так ми 2 міста чогось великого. І всі 13 країн це одна держава яких об'єднюємо ми на дереві миру.
- Мда..... одним словом я скажу як Тео: "я все зрозуміла"
Пробігши сім поверхів вниз, ми вийшли на вулицю. Бабусі не залишили свій пост, але коли побачили "срібних плащів" затихли і усміхаючись проводили нас поглядом. Домінік з двома своїми підопічним стояли і чекали на нас біля білого автомобіля такої марки, що  й телефони і тризуб.
- Даїр, вам до центральної сцени . Ми будемо вас там чекати. Ейй!-Домінік почав витягувати Тео з машини.
- Мені пофіг я їду з вами.
- Ти ще не законний житель цього міста, тому ніжками, ніжками.
- Я з тими двома феміністками не винесу.
Домінік поставив руку на плече сина води.
- Брат, я тебе розумію. Але прийдеться потерпіти.- і він одною рукою викинув його з сидіння машини.- Зустрінемося там, раби.
- Видно, ми його сильно розлютили...- сказала я, коли ми всі проводили поглядом машину.
- Ну що ж!- потягнулася білокоса - я загладжу ущерб принесений Домініком. Хто хоче попробувати самі смачни тістечка у світі ?!?
- Бляха ідем. чим швидше почнемо, тим швидше закінчимо- вдягнув навушники блондин і пішов, змирившись із своєю долею.
- Етете, нам не в ту сторону, на пафосі- потягнула його за капюшон Даїра.
- О жреці,  і чого я вас знаю...-пішла я за маніяком з трупаком.
Ми не дуже довго йшли. Приблизно десять хвилин. Видно, ми жили поряд з центром.
Вийшовши з двориків, ми вийшли на площу, де була велика чорна сцена. На ній бігали і клопоталися хлопці, і дівчата.
П'ятиповерхові білосніжні будинки оточували сцену. Переважно в них були кафе і ресторани, видно, щоб глядачі змогли перекусити під час перегляду виступу. Сама площа... напевно як 4-5 футбольних поля. Величезна, видно для великої народної маси, ну та, це все ж таки центральна сцена.
Біля самої естради  були лавочки, розтавлені як перші ряди.
В кінці площі біля будинків були дерева здається клени чи каштани. Вони були далеко, тому я не могла взнати, що це за вид дерев.
На землі перед сценою стояв Домінік з паперами і давав команди. Брюнет був весь у роботі і не побачив, що ми вийшли на ту площу.
Даїра побігла до нього і стрибнула на лавочку, щоб бути за висотою як він та забрала у нього документи, перечитуючи зміст.
Тео плівся по заді вибираючи музику, яка б його заспокоїла або навпаки.
А я... а що я? Я змирилася з тим, що тут рішаю, повторюся,  не я.
Підійшовши до "серйозного командира", я подивилася на сцену з нашими братами по тупізму, що втягнув нас у це холопське життя. У всіх цих підлітків на лівому запясті по одній позначці "І" як і у нас. Ніби реально ми раби і маємо тавро.
- Одним словом, Тео, ти з хлопцями переносиш кабелі, інструменти і динаміки.Мітсукі і Даїра ви перевіряєте їх на справність і прикрашаєте, з іншими особами жіночої статі, дерева гірляндами, тільки не покалічте їх .- сказав Домінік нам трьом.
- Можливо, ти хотів сказати: тільки не покалічте себе ?"- перепитала білокоса.
- На вас мені пофіг.
- Бест-френд, бляха.
- Візьміть гірлянди і валіть.
Я взяла коробку з кольоровими вогниками і ми пафосно розвернулися з Даїрою і пішли у сторону дерев.
Домінік забив на нас і показав куди потрібно іти Тео.
- Мітсукі, чому ви побігли у будинок богині??- спитала білокоса по дорозі до нашої роботи.
- Ну розумієш, все почалося з того, що я дуже допитлива особа.
- Хах ясно, тут так завжди. Всі підлітки і діти пробивалися, рано чи пізно, туди. І ці всі хлопці та дівчата такі самі раби суспільства як і ми.
- А ти? Чому ти туди пішла? Ти ж живеш тут давно, напевно.
- Я прогулювалася. Та й за всі роки прожиті тут мені стало дуже нудно...до появи вас.- вона на секунду подивилася у мої очі, ніби чекаючи моєї реакції, а потім так само швидко подивилася на нашу примусову роботу.
Я повністю її не знаю, навіть хто вона є, чи напівбогиня, чи іморталіс, чи дух. Домінік навіть не знає хто вона...
Так Мітсукі, вона єдина дівчина у нашому "веселому" колі, тому подружися з нею!
- Такс ти вища, тому ти будеш на землі мені подавати гірлянди- сказала Даїра, яка приклала до дерева драбину.
- Чуєш, а ти хто? Точніше напівбог чи іморталіс?
- Я й сама не знаю...- спокійно відповіла вона, залізаючи на велику гілку
- Домінік так само сказав, що не знає...
- Деколи так трапляється і такий екземпляр я.
- Ну, зато ти точно не смертна, бо така зовнішність не притаманна людям.
- Мені це сприймати як комплімент?- усміхнулася вона і дала руку.
Подавши ій гірлянду і притримавши драбину, я обернулася. Тео на сцені ніс великі колонки і дроти. А Домінік розказував, який план роботи хлопцю поруч. Потім до нього підійшов "срібний плащ" і щось повідомив. Брюнет подивився у телефон і набрав номер. Добре, що я не почула лайливих слів, бо Домінік хапався за голову і кричав у трубку, потім  він, видно, послав ту людину на всі чотири сторони і заховав телефон у кишеню плаща. Зробив великий видих і закрив очі рукою.
- Видно, там хтось добре накапостив- дивилася Даїра в сторону генерала Мороку, вся перемотана і заплутана в гірлянду.
- Чому ти таке тупе??
Молодець Мітсукі ти знаєш її два дня, а вже перейшла на розмову найкращих друзів і побратимів.
- Ась? Просто я шукала де початок.- вона почала заплутуватись ще більше.
- Домініка, я бачу, краще не звати...
- Я теж так думаю- зітхнула білокоса і сіла на гілку позручніше, забувши те, що вона нагадувала ялинку.
- Скажи... якщо б ти стала безсмертною, заради чого ти б жила?-подивилася вона на мене проникливим поглядом.
- Ну, це дивне питання, я так скажу...
- Просто, коли ти проживеш більше ста років, тобі смерть здаватиметься спасінням...- подивилася вона в сторону  генерала Мороку, тому ти маєш знайти те, що буде давати тобі не задихатися у власних бажаннях...-знову подивилася вона на мене холодним поглядом.
- З чого це все?-спитала я її невпевнено.
- Бо це є твій білет до вічного життя і віяло, яке буде підтримувати твій вогонь.
- Ясно...
Вона так говорила серйозно і дивилася у пустоту. Але все псувало її становище.
-  Але і прості люди теж мають мати ціль.... а яку ти маєш?-дала я їй зустрічне питанння
Даїра забрала з свого лиця гірлянду.
- Я живу заради загадки, яку маю розгадати.
Я засміялася. Такі вагомі і філософські слова говорити серйозним голосом, і сидіти при тому, заплутана з ніг до голови у різнокольоровій гірлянді, це просто...зрозуміло чому опікун сказав, що вона інакша.
- Я попереджала, що я дивна.- ніби прочитавши мої думки, відповіла з усмішкою вона.
- Настільки, що тут ніби алкоголічка ти.- сказав Домінік, який появився поряд.
- Домі, що сталось? Бо ти кричав у трубку-спитала "ялинка"
- На сцені" Б "погано закріпили прожектори і вони впали. Добре, що всі зібралися на перерозпроділенні роботи і на сцені нікого не було. Але тепер у нас немає там прожекторів і вся сцена розгромленна, а там має виступати група смертних... О жерці, і чому я відповідальний за це все діло?!?
- Всі інші сцени зайняті?- спитала білокоса.
- Та...
- Ну тоді... знаєш у нас ж є футбольне поле? І здається є додаткова, стара сцена. Перенесіть її туди і буде нормально.
- Можна звісно... якщо вирахувати всі витрати на переробку сцени і просте перенесення старої, і її очистка, звісно другий варіант кращий... але все ж таки прожектори треба нові, бо ті старі, не факт що працюють.- бубнів собі під ніс брюнет.
- Ну так, купи прожектори, ідіот!-сказали ми разом з Даїрою.
- Паперів купу потрібно укласти і страхівки... одним словом, я підійшов сказати вам, що ви маєте прикрасити 7 дерев і піти з Тео перевіряти справність інструментів і мікрофону. Вами буде керувати Данієль. - показав він у сторону того ж самого "срібного плаща" який тоді підійшов до Домініка.
- А що з цим робити?- показала я на "ялинку ", яка махала брюнету привіт.
- Воно що злісти не може?
- Ні, впаде і розібється
- Я жіночої статі ідіоти! А не середньої!
- Потримай драбину Мітсукі, я розплутаю то.- проігнорував "Чорний плащ"
Я зробила його вказівку і Домінік поліз по драбині. Одним змахом руки, він розв'язав головний вузол, який все тримав на собі. І замотавши гірлянду кільцем і вручивши назад білокосі, він сказав:
- Будь ласка, хоч один раз не накапостіть.
- Рахуй Мітсукі скільки разів він буде це просити- промовила Даїра, яка вже почала перемотувати гілку.
Домінік спустився на землю потріпав коліна і передзвонив комусь, направившись з площі до дороги.
- Зайнятий мачо, бляха- почала злізати Даїра, обмотуючи по дорозі стовбур.
- Значить нам ще 6 дерев і інструменти ??-уточнила я.
- Тепер так.. Але саме найгірше після свята...
- Чому?
- Бо всі народи зіткнуться у дикому бухачу і залишуть кучу сміття, яке нам прийдеться вилизати за ніч.- відповіла вона ніби розказувала легенду про кінець світу.
- А де можна купити у вас тут пістолет чи ніж?- дала їй реторичне питання.
Вона дістала з коробки гірлянди і пару ножиць.
- Давай на 1,2,3 ти мені в серце а я тобі, буде і ніби вбивство і ніби суєцид.
- Чому ніби суєцид?
- Гмгмгм тому що я сказала вбити себе, тобто я спричинила цим свою смерть- відповіла дівчина.
- Оу.... А після то як ти перемотала, куди дальше підключиш?
- Вони сказали нам прикрасити, а не включати- легенько вона постукала пальцем собі по чолі, ніби: "розум - сила дитинко"
Провошкавшись більше 2-3 годин, ми змогли обмотати 6 дерев. І за цей час, коли я тримала драбину, я спостерігала за одним хлопцем. Звісно, я з тої відстані не бачила його лиця, але він дуже смішно себе поводив. Коли його щось попросили він ішов, доходив до середини і вертався назад ніби забував. Так було приблизно три рази, але він все ж таки приніс коробку з гірляндами, яку його просили його друзі. Потім, він підійшов до нас з Даїрою, щоб повідомити, що гірлянди перенесли у інше місце. І коли він це нам говорив то закрив очі, сказав, відкрив і пішов. Звісно, можливо, він концентрувався, але це дуже смішно виглядало.
Я змогла його детально роздивитися: у нього були завивисті шатенові волосся і легко карі очі.
А ще у нього були підліткові вусики, які нагадували дохлих червячків і коли він говорив я цілий час пялилась на них і хотіла засміятись. Одним словом, я не нудьгувала.
За роботою час іде швидко, тому коли Даїра впала з 6 дерева, через те що зачепилася гірляндою за патичок коли злізала, пролунав якійсь сигнал і всі почали збиратися біля сцени.
Ми ледве встали з білокосою і спотикаючись, всі у занозах і листях, шкутильгаючи, як двоє виживших, направились до місця збору.
Прийшовши самими останніми, ми почули кінець оголошення. Це була перерва на сніданок і тривала вона годинку. Через натовп , який потихеньку розпливався по всій площі , до нас прибрів Тео.
- Як ви так гірлянди вішали, що тепер з вас листя ростуть- сказав син води, забравши з мого волосся листочок.
- Ми захопилися роботою, що аж злилися з деревами- промовила Даїра.
- Надіюсь не в тому сенсі- сказав син води.
- Оооо такий самий як я- дала я йому п'ять.
- І що за молодь пішла, що не боїться про це навіть думати чи казати.- зневірилася в світлому майбутньому білокоса.
- Ти сама належиш до цього покоління. Тому не треба- уточнив блондин, який забрав з плеча Даїри сухий листок.
- Домінік дав мені гроші, для того, щоб ми поїли і сказав приглянути за вами обома.-продовжив він.
- І ти так взяв і виконав- сказала із сарказмом дівчина.
- Ага тому всі гроші на трьох мені. - забрав ще один листок з мого волосся хлопець.
- Та харе вже чистити мене!
- Я з бомжами або партизанами йти у цивілізований заклад не збираюсь.
- Ну то не йди, хто просить?
- Совість.
- Ну як б то я не банкрут, тому можеш так аж не мучитись.- сказала білокоса.
- А хто сказав що я мучусь?Просто приведіть себе більш менш.
- Ми славимося контидерськими виробами, тому якщо хочете можемо піти на млинчики або на пироги мммм?- стряхуаала листя і брут з себе біловолоса.
- А піца, бургери?
- А суші і анігірі?
- Народ, ви наполовину українці. Яка, нафіг, піца і суші?? Ви маєте знати традиції і культуру народу ваших матерів, тому без всяких балачок ідем на млинчики до моєї знайомої. Якраз тут є один із її закладів.- вона направилась від сцени до будинків із кафе.
- Ви все зробили ?- спитав Тео через деякий час. Він йшов на рівні зі мною.
- З деревами покінчено, але потім ми маємо допомогти на сцені.- відповіла я..
- Хо хо я буду вам допомогатати, бо ви слабонькі
- Звідки тут Санта Класус??- почала роззиратися Даїра впереді нас.
- Точніше ми тобі, бо ти тупеньке.- відповіла я пропустивши крізь вуха дивне питання Даїри.
Ми разом усміхнулася.
Ого... Це була перша наша дружня суперечка. Коли обоє розуміли, що ми тупі і слабкі.
- Та ні, Тео не дуже тупий-розпочала знову білокоса.
- Той хто тут справді тупий це ти- разом сказала я з хлопцем.
- Ой - ой - ой це вам що Домінік розказав?
- Та по тобі й видно - сказала я.
Дівчина повернулася до нас.
Блін знову, ми ж ще не найкращі друзі, щоб підколювати одне одного.
На Даїрі з'явилася мимолітне здивування, а потім усмішка.
- Я рада що ви приживаєтесь потрошки. - тихо промовила дівчина.
- Ну що, що правда то правда.- продовжила дівчина,  знизивши плечима.
Ми зайшли у кафе під назвою: " А ти маєш млинчик?"
Ми з Тео переглянулися і тихо захіхікали.
- Ти де?-
- "А ти маєш млинчик?"
- У мене немає млинчика, ти де??
- "А ти маєш млинчик?"
- Народ харе кепкувати. Зато назва зразу запам'ятовується.- відповіла Даїра на наш жарт.
- Я тепер зрозуміла чим саме це місто відрізняється від смертних, тут назви кафе прикольні.- сказала я, притримавши двері для Тео.
Ми зайшли у спокійне кафе з двома поверхами. Воно було просочене запахом кондитерських виробів. Солодкуватий запах, який лоскотав стінки живота і наповнював душу теплими спогадами.
Саме приміщення було домашнього стилю. Зелені кімнатні пальмочки, дерев'яні стіни і зелені диванчики. Людей було тут достатньо.
Ми сіли за столик біля вікна, яке виходило на площу з сценою.
Я сіла на диванчик разом з Даїрою, а Тео напроти нас. До нашого маленького кола підійшла приємна офіціантка із меню і щирою усмішкою на обличчі.
- Раді вас бачити у " А ти маєш млинчик?"- поставила вона три меню на наш столик і пішла обслуговувати інших клієнтів.
- Назва просто топ- сказав Тео, відкривши меню і читаючи зміст.
- Я його придумала.- відровіла Даїра.
- Ти?- спитала я.
- Ага, а хто б так де назвав крім мене? Взагалі-то мала б бути назва:" Млин-млинець", але я стирила документи і передзвонила у фірму ,щоб була вивіска і заєрестроване кафе як: "А у тебе є млинчик?" Тільки спершу я хотіла назвати:" Ти млинець"
- Мені жаль власника.
- Мені теж- згодилась дівчина.
Я відкрила меню і почала вибирати те , що я могла б зрозуміти що то.
Ну млинці з вершками не дуже погано звучить... але чомусь я щось хочу інше.... гостріше...
- Якщо не можеш вибрати візьми з шоколадом і бананом або з вершками і полуницею. Домінік одобрив.- сказала дівчина, яка видно давно оприлілилась, що буде вживати у їжу.- і напої виберіть обов'язково.
Ну що ж тоді імбирний чай і млинці з полуничним сиропом і горішками будуть, думаю, нормально.
До нас підійшла офіціантка.
- Мені латте і млинці з шоколадом і бананом.- замовив Тео.
- А мені імбирний чай і млинці з полуничним сиропом і горішками будь ласка- зробила замовлення я.
- І один фруктовий чай без цукру будь ласка.- усміхнулась Даїра.
- Це все?
- Так.
Офіціантка повторила наше замовлення, щоб переконатися чи все правільно і пішла на кухню.
- Чого ти не замовляєш щось ситне?- спитав блондин у біловолосої.
- Я не люблю багато їсти...
- Рости не будеш.
- І так уже на росту.
- Тоді бюст рости не буде
- І так не росте.
- Тоді буде таким самим маленьким
- Він не маленький!!! 3 розмір це норма, сволоч!!!! - встала Даїра і перевалилася через стіл до не віруючого.
- Добре, добре я пожартував- хотів врятуватись блондин.
- Ваш чай-перебила розправу офіціантка.
- Дякую.- сіла білокоса і забрала свої руки від шиї Тео.
Вона дістала з сумочки, яку брала з собою, маленький флакончик з золотою рідиною. Відкривши його, вона капнула одну каплю у чайничок.
- Що це? Допінг?- пялився Тео на флакончик, який заховався знову у сумці дівчини.
- Вітаміни
- Так зразу встало все ясно...- відповіла я.
- Вчіться пояснювати так як я, поки я сі існую.
- Та ми тебе самі закопаємо, вчитель фіговий.- сказав тео.
- Мм так ж ваш вчитель Домінік - почала наливати золотистий чай у кружку.
Чекайте як одна капля перефарбувала весь чай з рожевого на золотистий??
- Домінік не відкривав Тео...- повідомила я.
- Тобто, а хто?
- Він сказав, що це можливо із тої організації, яка напевно, викрадає чи перетягує на свою сторону, дітей богів.
- Хмм це дуже геморно... тому що Тео не зможеше стати безсмертним без людини, яка його відкрила...- задумалась білокоса.- Хіба що...
- Чекайте, я нічого не розумію...-почав здивованими очима дивитися на нас двох син води.
- Я тобі все розкажу, що знаю, коли прийдем до дому, бо це довга історійка.- відповіла я.
- Ловлю на слові.
- До речі, а ви бачили такого хлопця, який ходив туди сюди забував за чим він йшов і у якого вусики, як хробачки?- загадала я смішного хлопчака.
- А та-та той хлопець, я коротше кажучи попросив принести кабелі, а він пішов і забув про те що я просив. - почав розказувати син води.
- Та ти теж його бачив?? Я думала, що всі діти богів ідеальні, а він якийсь не такий, чи то він син бога поганої пам'яті??
- Або страшненьких вусків
- Я б так не сміялася народ....-раптом сказала Даїра.
Ми подивилися на білокосу, яка дивилася понурим поглядом у вікно, тримаючи в руках кружку з чаєм.
- По-перше людей осуджувати погано, ви ж не знаєте хто він такий і чому... а по-друге : Коли його матір була вагітна ним, вона впала зі сходів на живіт. Щоб врятувати дитину і зменшити ущерб ми дали воду життя, тому все обійшлось порушенням його нервової стстеми і короткочасною забудьківістю. Ці дефекти усунути наші лікарі не могли, але все одно Валентин хороша людина покраще вас. Тому тримайте свої думки про когось при собі.
Ми з Тео затихли, втупившись у стіл. Не гарно вийшло все ж таки... і Даїра права... нам ніхто не давав дозволу осуджувати і висиміювати людей...
- А Валентин смертний?-спитала невпевнено я.
- Та..-відпила чайочку дівчина.- надіюсь ви зрозуміли свою помилку?
- Так точно- сказали ми з Тео.
- А чому йому доручили роботу? Якщо знають що у нього порушена ЦНС?-спитав блондин.
- Він був з компанією друзів, тому ніхто не розглядав чи він придатний до роботи.
Перед нами поставили наші замовлення і тепер після тої розмови апетит якось пропав. Весела мелодійка не веселила, а усмішки людей ставали не щирими.
- Народ, ви ж нікого не вбили, тому все нормально. Просто запам'ятайте свою помилку і не ставайте на ті самі граблі знову.- хотіла трохи нас розрухати дівчина.
Ми перезернулися з Тео і кивнули головою в знак згоди. Я зрозуміла що я маю зробити, коли ми вийдем з цього кафе.
Млинці виявилися дуже смачними ніжними і тонкими. Вони ніби танули в роті, а горішки надавали твердого контрасту.
Я загарбала один кусочок у Тео. Шоколад із бананом був ще смачніший. Смак нагадував тропіки у теплій кімнаті з каміном.
Син води захотів відплатитися і щоб правила справедливість, взяв такий самий кусочок млинчика у мене.
- Мммммм- насолоджувались ми смаком нової страви.
- Звісно, млинці мені робили батьки, але тут вони якійсь інші...- зауважив Тео.
- Бо тут все реально натуральне. Всі продукти у цьому місті не з хімічного порошку або ГМОшні тому можливо і смак відрізняється, або рецепт . Не знаю одним словом- сказала білокоса, сидячи у своєму телефоні попиваючи чай.
Ми мовчки насолоджувались стравою, прислуховуючись до мелодії і розмов людей.
- Хазазахазахпхпхахпха- почувся дзвінкий дівчачий сміх.
Я з Тео відірвали свої погляди від різання млинців і подивилися на нашу подругу, яка задихалася від сміху.
- Думаю,  пора викликати швидку.- почав добивати її плоскими жартами блондин
- Хазазахазхаха- не переставала сміятися дівчина.
- Що таке?- спитала я причину сміху дівчини.
Вона показала мені телефон на екрані якого була фотографія з підписом.
На ній був Домінік який впустив, від здивування, листок.
Я перекласти не могла тому Даїра прочитала
- Коли сказали, що вина більше не буде
- Чекай, де це ти таке найшла??
- У наших містах є соціальна мережа Bamet щось по типу смертних. І там є група, у яку всі заливають компромати на 5 генералів і роблять мемчики.
- А вони знають про цю групу?
- Слава богам, що ще ні, а то тому хто створив повна жопа була б.
- А хто то придумав?
- Я
- Я піду копати тобі могилу.
- А я зірву з клумби квіти тобі на могилку.
-  Ну, хотя б я помру заради святої справи.- усміхнулася вона.
- І це робить дівчина, яка казала нам не обсуджувати людей- зауважив син води.
- Ете, робити компромати на своїх найкращих друзів це святе, та й то так жити цікавіше і смішніше. І я їх не обсуджую просто їхні фізіономії орні.
- Мда.... а давай ми на тебе зробимо таку саму групу?
- Взагалі-то там є ще мої знайомі і вони виставляють, і на мене мемчики, і багато хто виставляє на себе компроматів. Точніше кидають мені, а я їх поправляю, дороблюю і виставляю.
- Веселе місто...
- Тео, дай ті гроші, які дав тобі кістяк- сказала білокоса.
- На..і чому кістяк?- поставив на стіл ті інші гроші з кишені.
- Ну, він ж син смерті це ж зрозуміло...- підняла руку для виклику офіціанта, білокоса.
- Чуєш Даїр, а у вас тут карточки приймають?-спитав Тео.
- Якщо вони з смертними банками зв'язані то ні, тобі прийдеться зняти всі гроші у Явь, а потім розміняти на нашу валюту.
- Тобто я не зможу купити собі те що захочу, так просто?
- Покіщо так
- Сумненько...
Офіціантка дала рахунок і забрала потім оплату. Ми не чекали здачу, бо це були гроші Домініка і вийшли з кафе. Я зрозуміла чому вибрали саме похмуру погоду... щоб ті хто готують все до свята на вулиці, не зжарились і не отримали сонячний удар. Свіже прохолодне повітря збуджувало мене від сну і теплоти кафе.
Біля сцени потрохи збирались раби. Ми не спішучи направилися до них.
Через хвилин п'ять ми дісталися місця збору і чекали видно того Данієля, щоб взнати наші подальші дії.
Тео дьоргнув мене за рукав, подивившись мені в очі. Я зрозуміла, що він хоче і кивнула головою. Ми мовчки нічого не кажучи Даїрі направились до хлопця, який дивився у пустоту.
- Привіт... вибач Валентин за те, що за твоєю спиною сміялися з тебе. Ми зрозуміли свою помилку і хочемо вибачитись за неї .
- Ми поступити не правільно і хочемо дружити з тобою як рівні.-доповнив мої слова син води.
- А? А ви х-хто?
- Ми новенькі у цьому місті
- І думаю ми розпочали нове життя за новими правилами -сказав Тео.
- Я р-радий за вас...
- То ми могли б познайомитись по краще?-спитала я у шатена.
- Я б зрадістю тільки пізніше, бо нам треба відробити наші помилки.
- Значить так народ! Хто тут Тео, Мітсукі і Даїра ???-прозвучав чоловічий голос.
Ми з Тео переглянулися і я вклонилися йому в знак вибачення як роблять у Японії, а Тео усміхнувся на прощання. Повернувшись ми пішли до біловолосої, яка спостерігала за нами і ніжно усміхалась.
Вона нічого не сказала, тільки дочекалася нас і пішла до хлопця з рожево-персиковим волоссям.
Він був одягнутий у білий плащ, який передивався сріблом. У нього теж буди погони чорний і білий, але не було кишеньки з руною на груді як у Домініка. Що до його очей: вони були голубі, як небо. Вони серйозно дивилися на нас вивчаючи кожний сантиметр нашого організму.
- Це ми -сказала Даїра.
- На вас підєднування апаратури і перевірення справності інструментів і мікрофона.- видав розпорядження молодший дружинник.
- Так точно! А дітей Перуна, що не могли покликати? Вони ж з електрикою дружать більше ніж ми.
- Вони зараз на сцені "В" і "Г" потім підійдуть до нас і перевірять вашу роботу.
- А якщо ми шандарахнемся?
- Гумові рукавички там- показав на синю пластикову коробку біля сцени, персик.
- А якщо ми все зробимо, що нам доручено, то на сьогодні все? - спитала я.
- Домінік сказав, що забере вас, тому будете чекати його і тоді зможете піти.
- Таке враження, що він прийде в 12 ночі, щоб нас забрати, а до того ми будемо пахати, як коні, поки всі відпочивають давно у ліжечках.- сказав блондин.
- Не виключено.- сказав Данієль.
- Ну що ж, ідемо мої холопики- взяла три пари рукавичок Даїра.