З уст живих

Розділ 22: Реванш

Данієль "відіправ" свою вагу і став як колись: високим струнким красивим хлопцем.
В кейсі у нього була форма, тому тепер він " срібний плащ" як і Асі, а решта переоділися у чорну форму свого міста.
Тео нарешті зняв домашні речі Домініка і став нормальною людиною, одівши свій одяг.
Ну а я.... я як вчора,у  червоній футболці і у чорних джинсах...тільки я вділа рукавички, як і всі із раси Світла у цьому будинку.
Перевіривши чи все виключили, щоб не повторилася історія як з приватним будинком ла Морта у місті Життя, ми зібралися у залі  і вишикувались рості. Я встала у самий кінець. Домінік із своїми 183 не був самим високим тут, бо перед ним із 189 стояв Асі. Шені мала 169 і стояла переді мною, а Тео перед нею. Радувало те що Даїра має 156. 
- А чому ми вишукувались?- спитав Тео, і це було дуже доречне питання.
- Напевно, щоб згадати минуле...пам'ятаєш, як ми палили по расі Світла?- подивилася на Домініка Шені.
- Хах, а який план ми придумали, щоб вас до чортів перевернути.- відповів Асі.
- Народ, я вас попросила це зробити, щоб бачити ваші гарні обличчя.- косо поглянула на нас Даїра.
- А ну та, ти ж маленька...- бовкнув син води.
Я напужилась і приготувалася, що на Тео виллється  весь словниковий запас поганих слів Даїри, але нічого не сталося.
Я питальним поглядом подивилася на дівчину. Просто, через невисокий зріст багато хто комплексує і не любить, коли його називають маленьким. Ось я, і подумала, що можуть води Нілу нахлинути на хлопця.
- Ась?- відповіла таким самим поглядом мені Даїра.
- Та ні, нічого...
- Ти щось спитати хотіла?
- Та ні...
- Що до зросту?
- Ну якось то так..
- Мені подобається така яка я є.- усміхнулася вона і подивилася на всіх.- Значить так, парад відбувається передтим, як богиня їде з міста, тобто о 9. Якраз тоді ми зможемо поїхати.
- А нічого, що цю годину знає все і вся?- сказав Асі.
- Ми не можемо показати, що ми беззахисні і тікаємо. Тому після того як виступлять жителі появимося ми, як частина шоу, і тихо звалимо з міста, ніби все так і було заплановано.
- А  підготовка загонів?- спитала Шені.
- Якраз зараз ви і потурбуєтеся про це. Все ж таки всі на ногах з 7, тому вам буле легко.
- Зібрати всіх, вишикувати і зразу придумати, що робити?!?- неприємно здивувалася Шендєн.
- Треба було бути готовим до всього. - відрізала Даїра.
- Добре, що ти будеш з нами...- зітхнув Асі.
- Та ні,  я про богиню в третьому лиці не говорила. Мене заміне Діана як і завжди.
- Але чому ти не можеш бути самою собою ??- спитала Шені.
- Якщо й нападуть, то на вас. Я буду з Мітсукі і Тео, як гід, і щоб вразі чого вивести їх звідси.
- Чому це раптом їм потрібні такі послуги?- спитала Шені.
- Мітсукі ще потрібна третій стороні. Вони ще думають, що вона зможе знайти питання або знайшла, бо не думаю, що вони знають про те що Лякливиця проштрафилася і тому Мітсукі тепер на межі. Та й щоб надати їй допомогу, вразі чого...
- Чекайте, я не зрозуміла...
- Я поясню пізніше.- відповів Домінік.
- Що ж...ви надіюсь зрозуміли, що ми зараз робимо? Відправляємося у дім правительства.
- Та...- в'яло сказали всі.
- Не чую?!?
- Плюс!- відповіли генерали, поклавши собі на серце два пальці.
- Хах, а керівником армії бути топово .-  самовдоволено усміхнулася дівчина і пішла до шафи діставати взуття.
- "Отвечаю ".- відповів Домінік.
- Перестань використовувати так багато жаргону- сказала Даїра.
- Коли здохну.
- А чому слова іншого походження не перекладається рунами? Типу я чую російські слова, але не розумію їхнє значення?- спитала я.
-  А ти назвеш чорний чай жасміновим, якщо там буде одна квіточка?- спитав Асі.
- Е.... ні...
-  Тому деякі слова ідуть як жаргон, не перекладаючись. Тобто рунам ліньки перекладати ще одну іншу мову. 
- Вау, мені навіть стало не ясно...- пробурчав Тео.- Але Домінік і так не помре, бо він вічна скотина.
- Ну, наше безсмерття закладається у тому, що ми просто, напросто не старіємо. Тому все можливо і те що Домінік помре.- відповів Асі.
- Я чекаю цього моменту.- зітхнув Данієль.
- Плюс.- згодилась Шені.
- Та що ви так моєї смерті чекаєте?!? Є погірше мене, які псують іншими словами свою мову та й то - це всі такі! І через таке хотіти, щоб я помер!
- Та ще, коли ти взюзю, ти просто нестерпний. - пожалілася Шендєн.
- Ага, та й подивитися як помирає син смерті цікаво.- підтакнув Данієль.
- Хтось тут ще хоче, щоб я помер?!?- зломився Домінік.
Всі підняли руку окрім Даїри.
- Хах, а я думав, що ти аж дві піднімеш.- здивовано подивився на неї брюнет.
- Ась? А що за голосування?
- Хто за те, щоб він здох.- сказав Тео.
- О, я за, куди  саме закопувати будемо? Я знаю хороше кладовище. Або краще по традиціям спалити труп, а то хто знає яка ще зараза у нього є.
- О боги, ви такі хороші друзі.-зітхнув Домінік.
- Звертайся.- усміхнулася дівчина.
- Привітики, вибачайте за запізнення.-  зайшов у будинок Іларіон із Мареєм.
- У вас ще є 10 хвилин, щоб появитися у домі правительства, чи ви думаєте, що генералам все дозволено?- повідомила всіх Даїра.
- А чомусь смертним генералам все дозволено.- проскиглив Домінік.
- Ну тоді, я вам поліпшу життя сказавши, що ви Старші дружинники, і ви мали б бути там ще 20 хвилин тому.
- Я тобі теж поліпшу життя, сказавши, що ти богиня, а значить, маєш цілий час бути у домі правительства, а не так як ти завжди туди-сюди. А ти, ще й до того, цілий час собі заміну ставиш.- в'їдливо сказала дочка грози .
- Шені, вона робить набагато більше ніж ми і їй набагато гірше...- заступився Данієль.- та й скоро  свята смертних і наших, тому у нас робочий день з 19 почнеться.
- О боги, ні! Я тоді бухнути не зможу. Точно!- схопився за голову Домінік.- цілий час забуваю...
- Ось чому всі тебе вбити хочуть, бо якщо  ти ще якось зможеш пронести із собою алкоголь, то прийдеться ще й тебе відтягувати від бійки.
- Мда, веселе у вас життя.- зауважила я.
- Бляха, ми ж чоботи не взяли!!- потер голову Іларіон.
- Ідіот.- відповів Марей.
- Слухай, міг б хотя б допомогти.- подивився сердито на нього темно-сірий.
- А мені якось все одно,- сказав Домінік і подивився на свої білі кроси, які яскраво  вирізнялися, через що його строга військова форма виглядала як елемент стильного луку.
Істинний воєнний.
Присівши, я почала шукати свої кросівки у шафі. Точніше, я зрозуміла, що їх не було у відділені для взуття.
- Тут пусто?-відсунув більше дверцята Тео.
Він стояв наді мною і його погляд впав у пусту шафу.
- Я поставила ваші кроси у інше відділення, відсуньте ліву дверцятку.- повідомила Даїра.
Я перевела на неї погляд, вона стояла, склавши руки на грудях, а їй на голову сіла алкогольна пташка- Домінік. Він поклав свою голову на Даїрину маківку і лінивим поглядом спостерігав за нами, а його руки були у кишенях пальто, тому він, ніби огортав Даїру або був її тінню..
- Ась?- перепитала я.
- Відкрий другу шафку, тупе.- встав і посунув дверцята шафи-купе Тео.
Від нього повіяло хвоєю.
- Тепер я у тебе не сонце, а тупе?- подивилася я на нього, вставши і взявши кросівки.
- Ну, тоді, скажи як мені тебе називати, сонце.- приблизився до мене син води.
- Дурою. Їм це подобається. Правда, Даїра?-відповів син смерті.- Аййййййй!!!!
Домінік почав повільно спускатися, а його лице скривилося від болю.
- Тссссс...Мені жаль тебе брат.- Іларіон подивився на бідну жертву копняка в хазяйство.
- Сам винен.- подивився на нього Асі, як на нище створіння.
- Повтори, що ти сказав?-  смертельно подивилася на нього Даїра.
- Називай.... її котиком. Їм це подобається. Пра....вда, Даїра?- Видавив через біль хлопець.
- Молодець.Еххх... Я ж тобі сказала, щоб ти себе вів як приклад. І чомусь всі зробили так як я просила, крім тебе. Ти найгірший з найгірших.
- Значить кращий з найгірших?-  хитро усміхнувся Домінік, ледве вставши.
Даїра промовчала, тому що це був словесний нокаут, або вона подумки перераховувала страти.
- До речі, ти ж сама матюкалася та й погірше мене. Сама закупорюєш мову і показуєш поганий приклад.- приблизився брюнет до її лиця. На ньому була божевільна переможна усмішка, а його очі спокусливо дивилися на неї.
- Ну що ж, визнаю свою помилку- дівчина взяла його за підпоріддя і присунула його лице блище, що їхні губи чуть не доторкалися одне одного.
Вона подивилася на нього таким самим спокусливим поглядом і легенькою переможною усмішкою.
- Чи ви мене покараєте, господарю?- додала  вона.
Домініка це вибило остаточно з колії. На його обличчі з'явилося здивування, він не очікував такої відповіді, бо хотів її розлютити ще більше, а отримав зовсім протилежне. Тепер вона домінувала над ним.
Син смерті нарешті спамятався, і взявши руку Даїри, у рукавичках, поцілував її, зустрівшись поглядом із дівчиною.
- Сьогодні я милосердний...- переможно усміхнувся він  і пішов до дверей.
- Бачиш, який пікап-майстер, не то що ти, Тео- подивилася я на сина води.
- Так ти сама поставила мені рамки, тому я нічого не можу зробити...але- він так само подивився на мене як Домінік на білокосу.- якщо я відчую якесь попущення з твого боку, я заставлю всі твої клітини мозку тікати і метушитися від почутих слів.
Я сковтнула. Це звучало трохи  погрожуюче, але мене так  манило почути ті слова, які він мені б сказав.
- Даїр, ідем?- спитала я, вдягнувши білі кросівки.
Дівчина застигла на місці. Вона дивилася на підлогу, а її кутик губ потрохи піднімався, ніби цей програш навпаки підсилив її бажання перемогти.
Вона поволі перевела погляд на мене.
- Та.- відповіла дівчина  і одним рухом зняла резинку, яка тримала їй волосся.
По її плечам розсипалися білосніжні коси, а її лице розплилось у божевільній усмішці.
- Пане Смерть, я прагну реваншу.- сказала вона і  вийшла з будинку, а ми вслід за нею.

Мені просто цікаво, хто вам подобається/не подобається  із моїх персів?